Мiнiмакс - кишеньковия дракон, або День без батькiв (на украинском языке) - Костецкий Анатолий. Страница 8

Олег здивувався: "Телепат! Думки читає!.." -- i вирiшив бiльше не сумнiватися в iснуваннi дракона Мiнiмакса Першого.

-- Ти переконав мене остаточно, -- сказав вiн уголос i запитав: -А що означає цей напис?

-- Дрiбницi. Кожний тип дракона з'являється лише в одному примiрнику. Вiн повертається на Землю...

-- Як повертається? -- перебив Олег.

-- То вже наша, драконяча, справа, -- ухилився вiд вiдповiдi Мiнiмакс i повiв далi: -- Так-от, вiн повертається на Землю, бо тут наша прабатькiвщина, i обертається на яйце. Потiм новий дракон вилуплюється на свiт, щоб пройти пiдготовчий перiод росту. Пiсля цього вiн повертається додому. Там його перевiряють i, якщо вiн пройде всi необхiднi випробування, його розмножують. У цьому дракони, мiж iншим, вiдрiзняються вiд вас, людей, яких розмножують без попереднiх випробувань: що вийде, те й вийде!..

Вiдверто кажучи, балачки Мiнiмакса образили Олега як представника людства. Якийсь там дракон, а ставить себе вище за людину! Як вiн, дурненький, не збагне: адже це прекрасно, що люди такi рiзнi! Навiть уявити страшно, коли б їх спершу випробовували в одному примiрнику, а тодi розмножували... Виходить, не сподобався комусь -- знiмай його з виробництва, а припав до смаку -- живи в сотнях i тисячах! Ну й ну... Ще нароблять отаких, як Петько Психолог, -- що тодi буде?!

При згадцi про свого однолiтка, сусiда по Круглику, Олег аж здригнувся, та вiдiгнав вiд себе цi думки.

-- Мiнiмаксе, а звiдки ти так добре знаєш людей? -- спитав Олег i вирiшив про всяк випадок iще раз -- останнiй! -- закинути "наживку". -- Чи не в Iнститутi кiбернетики довiдався?

Та дракончик "наживку" не ковтнув. Вiн презирливо зиркнув на Олега, усмiхнувся його нескiнченним i марним спробам розкрити таємницю, i вiдказав:

-- Снився менi твiй iнститут!.. У вас там забавками займаються, а у нас -- справи серйознi.

-- Де -- у вас?

-- Звiсно де -- в сузiр'ї Дракона!

-- Де-де?! -- в один голос перепитали брат i сестра.

-- В сузiр'ї Дракона! -- повторив Мiнiмакс. -- Там, де ми всi живемо. От ви, люди, живете на Землi, в Сонячнiй системi. А ми, дракони, мешкаємо на планетi Драконiї, яка знаходиться у сузiр'ї Дракона. Це -- найменша планета сузiр'я, вона дуже схожа на Землю. Ми там досить давно оселилися, хоч iнкубацiйний перiод виведення з яєць та пiдростання ми досi проходимо на Землi. Я вже казав: драконячий рiд походить iз Землi.

-- От тепер зрозумiло! -- полегшено зiтхнув Олег. -- Але все ж поясни: от ти щойно вилупився з яєчка, то звiдки ти стiльки знаєш?

-- Необхiднi знання нам переходять у спадок через гени вiд попереднього дракона. Ти чув про генетичний код?

-- Щось чув... -- вiдказав Олег, бо й справдi чув вiд тата про це. Гени -- такi невидимi штуки, якi передаються дiтям вiд батькiв, тобто успадковуються. I саме завдяки генам, генетичному коду, дiти мають чи то мамин колiр очей, чи то ходу батька, а то й характер та зовнiшнiсть бабусi чи дiдуся. Одне слово, гени -- рiч могутня, хоч i невидима. Без генiв, як то кажуть, -- i не туди, i не сюди...

-- Максику, -- лагiдно звернулася до дракончика Лiзка: вона вирiшила називати його скорочено, -- ти забув розказати про свою планету.

-- Нiчого я не забув, -- вiдповiв Максик. -- Просто я дуже зголоднiв, бо вiд народження ще й рiсочки в ротi не мав.

Брат i сестра винувато заметушились у пошуках чогось їстiвного. Великих запасiв на дачi, ясна рiч, не було -- адже вони вже мали сьогоднi вертатися додому: завтра -- до школи. Та все ж у шафцi над плиткою Олег знайшов пiвпачки вiвсяної крупи "Геркулес".

-- Годиться? -- показав вiн пачку дракончиковi.

-- Смакота! -- вигукнув той, прочитавши назву. -- Ми, дракони, полюбляємо все, вiд чого можна стати здоровим i дужим. А тут сама назва -- "Геркулес" -- натякає на силу. Давай!

-- Доведеться трохи зачекати, поки звариться.

-- Та вже потерплю, -- погодився дракончик, видряпався по Лiзчинiй нозi й сховався в невеличкiй кишеньцi на її фартушку.

-- Ой! -- усмiхнулася мала й погладила Максика. -- Тепер ти вже не просто дракон Мiнiмакс, а кишеньковий дракон!

Мiнiмаксовi назва сподобалась, i вiн нiжно потерся вушком об Лiзчин пальчик.

А Олег налив у каструльку води i ввiмкнув газову плитку. Та полум'я над конфоркою ледь пурхнуло -- i щезло. Хлопець покрутив туди-сюди ручку -- дарма!

-- Все, -- зiтхнув вiн. -- Газ у балонi скiнчився.

-- Пусте! -- мовив Мiнiмакс i вистрибнув з кишеньки. -- Де тут у вас плитка пiдключається?

Олег показав.

-- Та-ак, -- мовив дракончик, знiмаючи шланг з порожнього балона. -- Запалюй сiрник! -- наказав Лiзi.

Мала запалила сiрник i чекала.

-- Тепер сунь сюди! -- роззявив рожеву пащу дракон.

-- Обпечешся! -- зойкнула Лiзка й вiдвела руку.

-- Кому кажу -- сунь! -- розсердився Мiнiмакс. -- Нам, драконам, вогонь -- як вам шоколадне морозиво!

Лiза обережно наблизила палаючого сiрника до пащi дракончика, i той довгастим, наче в справжньої ящiрки, язичком лизнув полум'я, солодко замружився, а тодi ухопив шланг вiд плити у пащу i крiзь зуби гукнув:

-- Жапаюй конфойку!

Олег не дуже вiрив, що з цього щось вийде, але ввiмкнув конфорку -- i вона запалала веселим вогником!..

Вже за кiлька хвилин вiвсянку можна було подавати на стiл.

-- Ну як? -- хитро примружився Мiнiмакс, коли виплюнув уже непотрiбний шланг.

-- Генiально! -- вигукнули брат i сестра.

-- Тодi -- до столу! -- скомандував дракончик i перший помчав до будиночка.

Бiдолаха, мабуть, так зголоднiв, що мчав, не розбираючи дороги, i з усього розгону буцнувся головою у дверi, на яких висiло мамине улюблене дзеркало.

Дверi гойднулися, Мiнiмакс м'ячиком вiдскочив вiд них -- i вчасно! Тої ж митi дзеркало на секунду зависло в повiтрi, а тодi з веселим дзенькотом брязнуло об землю.

-- Ой! -- сплеснула руками Лiзка, забувши, що тримає тарiлки для кашi. Зрозумiло, що й тарiлки лише дзенькнули об землю i розсипалися на скалки, перемiшавшися з уламками дзеркала.

-- Що ж тепер буде?! -- схопився за голову Олег.

-- А що? -- здивувався Максик. -- У мене все в порядку, не хвилюйтеся. Голова -- спасибi генам! -- цiлiсiнька. Адже вашi богатирi так нагатили моїм предкам голови, що тепер моя може витримати будь-якi удари.

-- Та я не про твою голову, я про дзеркало! -- бiдкався Олег. -Воно розбилося, отже чекай неприємностей.

-- Пхе, дзеркало! -- кинув зневажливо Мiнiмакс. -- Невже ти вiриш у всякi забобони?