Серця трьох - Лондон Джек. Страница 31

Суворий суддя чогось очікував, очікував і Генрі, а потім виступив уперед.

— Я той, — сміливо заявив він, — кого засуджено на смерть за вбивство. Убитий — рідний дядько дівчини, яку я кохаю і одружуся з нею, якщо тут, у Кордильєрах, у цій печері, справді панує справедливість.

Але начальник поліції перебив його:

— Двадцять людей були свідками того, як він погрожував небіжчику, що вб’є його. А за годину ми застали цього грінго біля ще теплого трупа.

— Він говорить правду, — підтвердив Генрі. — Я таки погрожував тому чоловікові — нам обом ударив у голову хміль. І жандарми справді наткнулися на мене, коли я схилився над ще теплим тілом. Але я не вбивав його. І я уявити собі не можу, чия підла рука під покровом ночі увігнала йому ніж у спину.

— Станьте обоє на коліна, щоб я міг допитати вас, — наказав Сліпий Розбійник.

Довго він досліджував їх своїми чуйними пальцями. Довго блукали вони по обличчях обох чоловіків, мацали пульс — і все-таки не міг він дійти якогось висновку.

— У цій справі замішана жінка? — навпростець запитав він Генрі Моргана.

— Так, вродлива жінка. Я кохаю її.

— Це добре, що кохання так зачепило твоє серце, тому що чоловік, якого не ранить кохання, тільки наполовину чоловік, — поблажливо зауважив сліпий суддя. І, звертаючись до начальника поліції, додав: — Ось твого серця не зачепила жінка, проте тебе теж щось гнітить. Що ж до цього чоловіка, — і він показав на Генрі, — то я не думаю, що лише почуття до жінки хвилює його серце. Можливо, почасти ти винний у цьому, а почасти та злість, яку відчуває він до тебе. Встаньте обидва. Я не можу розсудити вас. Але є такий спосіб, що дає безпомилкову відповідь: випробування Гадюки й Птаха. Воно настільки ж непогрішне, як непогрішний сам Бог, тому що так Він визначає істину. Ось і Блекстон говорить, що випробування Божим судом допомагає з’ясувати істину.

РОЗДІЛ XI

У самому центрі володінь Сліпого Розбійника була улоговина футів із десять завбільшки і тридцять в діаметрі, що цілком могла б служити ареною для бою биків. Цю западину з рівним дном і стрімкими стінами утворила природа, і людині майже не довелося докладати рук, аби надати досконалості. Люди в довгих полотняних рясах, плантатори і жандарми — всі були тут, окрім Суворого судді і метиски. Вони стояли на краю улоговини, ніби глядачі, котрі зібралися на кориду чи бій гладіаторів.

За знаком суворого проводиря загону, що взяв їх у полон, Генрі і начальник поліції спустилися по драбинці в улоговину. За ними пішли проводир загону і кілька розбійників.

— Тільки Всевишньому відомо, що зараз станеться, — зі сміхом сказав англійською Генрі до Леонсії і Френка, які залишалися нагорі. — Якщо це буде боротьба не на життя, а на смерть, якщо дозволять давати підніжки, кусатися і боксувати, то цей товстопузий шеф неодмінно мені програє. Та старий сліпий розумний, він, звичайно, подбає про те, щоб шанси в цій сутичці в нас були однакові. Отже: якщо шеф здолає мене, ви, як мої прихильники, підніміть угору великі пальці і репетуйте якнайголосніше. Можете не сумніватися: якщо я здолаю його, уся його банда зробить те саме.

Начальник поліції, на якого улоговина справила гнітюче враження, звернувся іспанською до проводиря загону.

— Я не буду битися з цим чоловіком, — заявив Мар’яно Веркара-і-Іхос. — Він молодший за мене і має міцніші легені. До того ж усе це несправедливо. За законом Панами так не судять. Я не визнаю екстериторіальності Кордильєр і таких незаконних дій.

— Це випробування Гадюки й Птаха, — обірвав його ватажок. — Ти будеш Гадкою. Тобі дадуть оцю рушницю. Той чоловік буде Птахом. Йому ми дамо дзвіночок. Дивися! Зараз ти все зрозумієш.

За його наказом одному з розбійників дали рушницю і зав’язали очі. Другому розбійникові дали срібний дзвіночок.

— Людина з рушницею — це Гадюка, — сказав ватажок. — Вона має право один раз вистрілити в Птаха — людину із дзвіночком.

За сигналом другий розбійник витягнув руку із дзвіночком, подзвонив і швидко відскочив убік. Перший прислухався до дзенькоту і, навмання прицілившись, зробив вигляд, що стріляє.

— Зрозуміло? — запитав проводир у Генрі та його супротивника.

Генрі тільки кивнув у відповідь, а начальник поліції, захлинаючись від задоволення, вигукнув:

— То це я буду Гадюкою?

— Так, — підтвердив проводир.

Начальник поліції жваво схопив рушницю, не протестуючи більше проти екстериторіальності Кордильєр і незаконності такого суду.

— Отож, ви спробуєте поцілити в мене? — запитав його Генрі.

— Ні, сеньйоре Морган. Не спробую, а просто влучу. У Панамі лише два гарних стрільці, і я один із них. У мене більше сорока медалей. Я можу стріляти з заплющеними очима. Можу стріляти в пітьмі. Я частенько стріляв у темряві, і стріляв без промаху. Так що можете вважати себе небіжчиком.

У магазин вклали один патрон, начальникові поліції зав’язали очі й дали рушницю, обернувши його до стіни. Генрі вручили зрадницький дзвіночок і поставили біля протилежної стіни. Потім розбійники вилізли з ями, витягли за собою драбинку, і їхній проводир згори сказав:

— Слухайте мене уважно, сеньйоре Гадюко, і стійте, поки не дослухаєте. У Гадюки один постріл. Вона не має права зсувати пов’язку. Якщо вона її зсуне, ми мусимо її вбити. Зате Гадюка не обмежена в часі. Вона може чекати решту дня і всю ніч і взагалі стільки, скільки їй буде завгодно, перш ніж зробить свій єдиний постріл. Що ж до Птаха, то він мусить пам’ятати одне правило: ні на мить не випускати з рук дзвіночка і в жодному разі не притримувати серце дзвіночка, щоб перешкодити йому дзенькати. У разі, коли Птах не виконає цього правила, він негайно буде вбитий. Ми стоїмо тут над вами, сеньйори, і в нас рушниці в руках, так що тон з вас, хто порушить правило, тієї ж миті умре. А тепер починайте, і хай невинному допомагає Бог!

Начальник поліції поволі обернувся і прислухався: Генрі непевно ступнув убік, і дзвіночок задзвенів. Рушниця негайно піднялася і націлилася. Генрі заметався по ямі — дуло рушниці попливло за ним. Генрі швидко перекинув дзвіночок з однієї руки до другої, а сам метнувся убік — і дуло невблаганно метнулося за ним. Проте начальник поліції був занадто хитрий, щоб ризикувати усім заради випадкового пострілу, і почав повільно, обережно перетинати яму. Генрі завмер, і дзвіночок його замовк.

Чуйне вухо начальника поліції безпомилково визначило місце, де востаннє брязнув срібний дзвіночок, і він, незважаючи на зав’язані очі, упевнено рушив до Генрі й опинився зовсім поруч з ним, саме під витягнутою рукою, що тримала дзвіночок. З найбільшою обережністю, намагаючись не видати ні найменшого звуку, Генрі підняв руку, і його супротивник пройшов під нею за якийсь дюйм від дзвіночка.

Тримаючи рушницю на прицілі, начальник поліції зупинився в нерішучості на відстані фута від стіни, із хвилину марно вслухався, потім зробив ще крок і дулом уткнувся в стіну. Миттєво повернувшись, він, як сліпий, почав водити рушницею в пошуках супротивника. І неодмінно торкнувся б Генрі, якби той поспішно не відскочив убік і не заметався, безупинно дзенькаючи дзвіночком.

Посередині ями Генрі зупинився і завмер. Його ворог пройшов за якийсь ярд від нього і наткнувся на протилежну стіну. Тоді він пішов уздовж стіни, ступаючи обережно, як кішка, і водячи рушницею в повітрі. Потім він вирішив перетнути яму. Зробивши так кілька разів і не знайшовши Генрі, бо дзвіночок його мовчав, начальник поліції вдався до досить хитромудрого способу. Кинувши на землю свого капелюха, щоб він служив йому вихідною точкою, він перетнув яму по найкоротшій хорді, зробив три кроки уздовж стіни і пішов назад дещо довшою хордою; зробив ще три кроки уздовж стіни, звіряючи паралельність двох хорд за відстанню, що залишилася до капелюха, потім, відміряв від капелюха ще три кроки уздовж стіни і почав перетинати улоговину за третьою хордою.