Сестра Керрі - Драйзер Теодор. Страница 38

— Розкажіть мені все, як було. Вам сподобалось?.

Керрі почала описувати подробиці репетиції і чимраз більше запалювалась.

— Це чудово! — вигукнув Герствуд. — Я дуже радий за вас. Неодмінно прийду подивитись, як ви граєте. Коли наступна репетиція?

— У вівторок, — сказала Керрі,— але на репетиції нікого не пускають.

— Ну, мені, я думаю, вдасться туди дістатися, — промовив Герствуд багатозначно.

Його увага цілком утішила й розвеселила її, проте вона примусила його пообіцяти, що на репетицію він не прийде.

— Зате ви повинні як слід постаратися і порадувати мене своєю грою, — сказав він, щоб її ще більше заохотити. — Пам’ятайте: я хочу, щоб ви мали великий успіх. Ми подбаємо, щоб вистава була вдалою, зробіть і ви з свого боку ге, що від вас залежить.

— Постараюсь, — відповіла Керрі, щаслива й закохана, як ніколи.

— Який ви молодець! — захоплено вигукнув Герствуд і піжно насварився на неї пальцем. — Глядіть же, — додав він, — все, що від вас залежить!

— Неодмінно! — кинула вона на прощання.

Того ранку вся земля була залита сонячним світлом. Керрі йшла додому, і прозора блакить ясного неба немов переливалась в її душу. О, блаженні ті, хто дерзає і голубить у серці надію. Блаженні й ті, хто дивиться на них із схвальною усмішкою.

РОЗДІЛ XVIII

Межу перейдено. Здрастуй і прощай

Шістнадцятого ввечері невидима Герствудова рука дала себе знати. Він розповів своїм друзям — а вони були численні і впливові,— що на цю виставу варто піти, і цього було досить, щоб містер Квінсел продав значно більше квитків, ніж сподівався. У всіх щоденних газетах з’явились невеличкі повідомлення. В цій справі Герствудові допоміг один з його друзів-газетярів, містер Гаррі Мак-Гаррен, головний редактор «Таймс».

— Слухайте, Гаррі,— звернувся до нього Герствуд одного вечора, коли Мак-Гаррен допивав біля прилавка останню склянку і збирався вже вирушати додому, — чи не могли б ви зробити декому велику послугу?

— А в чому справа? — спитав Мак-Гаррен, якому приємно було, що така поважна персона про щось його просить.

— Кестерська ложа масонів влаштовує невеличкий спектакль на свою користь, і їм не завадило б повідомлення в пресі. Ви знаєте, що я маю на увазі: всього два-три рядки, — де, коли і що саме має бути.

— Гаразд, — сказав Мак-Гаррен, — з приємністю зроблю це для вас, Джордже.

Сам Герствуд лишався в тіні.

Члени ложі ніяк не могли зрозуміти, чому їхня невеличка вистава привернула до себе таку увагу. На містера Квінсела почали дивитись як на неперевершеного організатора.

Коли настало шістнадцяте число, Герствудові друзі зібрались, ніби римляни на поклик сенатора. З тієї хвилини, як Герствуд вирішив їй допомогти, для Керрі була забезпечена ошатно вбрана, добродушна й прихильна публіка.

Юна дебютантка була цілком задоволена тим, як вона опанувала роль, хоч і тремтіла на саму думку про те, що буде, коли вона опиниться перед глядачами, освітлена вогнями рампи. Вона намагалась потішити себе згадкою про десяток інших артистів, чоловіків і жінок, які теж з тремтінням чекали, як пройде спектакль, але не могла, думаючи про інших, забути своїх власних побоювань. Керрі боялася, що вона може забути свою роль або нездатна буде перейнятися почуттями героїні. Вона то шкодувала, що взагалі взялася за цю справу, то її лякала думка, що її спаралізує страх і вона стоятиме посеред сцени бліда й тремтяча, не знаючи, що говорити, і зіпсує весь спектакль.

Що ж до інших учасників, то містера Бамбергера вже не було серед них. Цей безнадійний індивідуум зник, ставши жертвою невблаганної критики режисера. Зате місіс Морган залишилась. Сповнена заздрощів, вона вирішила будь-що-будь, на злість Керрі, зіграти не гірше від неї. На роль Рея запросили якогось безробітного актора, і хоч виконавець з нього був аж ніяк не блискучий, проте його не турбували сумніви, властиві людям, що ніколи не виступали перед публікою. Він спокійнісінько походжав по сцені з самовпевненим виглядом (дарма що йому було наказано не виявляти своєї дотичності до театру), і досить було поглянути на нього, щоб відгадати його професію.

— Це так легко! — говорив він місіс Моргай з суто театральною афектацією. — Найменше мене цікавить публіка. Схопити дух ролі — от де притичина!

Керрі він не сподобався, але вона була настільки актриса, що зуміла поставитись до нього вибачливо, тим більше, що в цей вечір мала примиритись з його уявним коханням.

О шостій вона була вже готова. Усе потрібне театральне причандалля чекало на неї. Вона ще вранці спробувала накладати грим, прорепетирувала і підготувала все необхідне для спектаклю до першої години і повернулась додому, щоб, чекаючи вечора, востаннє проглянути свою роль.

З такої нагоди масонська ложа прислала екіпаж. Друе доїхав з Керрі до дверей театру, а тоді пішов по ближчих крамницях пошукати добрих сигар. Наша юна актриса, нервуючись, ввійшла у свою прибиральню і з хвилюванням розпочала ті маніпуляції з гримом і одягом, що мали перетворити її, просту смертну, в Лауру — світську красуню.

Полум’я газових ріжків, розкриті валізи, ніби тільки-но з подорожі, розкладені скрізь рум’яна, пудра, білила, палений корок, туш, олівці підводити вії впереміш з париками, ножицями, дзеркалами, накидками і всіма іншими незчисленними аксесуарами маскараду створювали зовсім особливу атмосферу. З того часу як Керрі приїхала в це місто, вона зазнала багатьох впливів, але все це було якось ніби здалека. В цій новій для неї атмосфері було щось більш дружнє, привітне, вона нічим не нагадувала пишних палаців, які холодно відганяли її геть, дозволяючи тільки побожно милуватися ними здалека. А тут у неї було таке почуття, ніби хтось ніжно бере її за руку, промовляючи: «Люба моя, заходь» Цей світ відкривався перед нею ніби сам по собі. Її вражали уславлені імена на афішах, докладні рецензії в газетах, гарне убрання на сцені, карети, квіти, вся ця пишнота. І це не ілюзія! Перед нею розчинилися двері, і ось вона може сама це все побачити. Як у казці, випадково знайшовши нікому не відомий хід, вона раптом опинилась у чарівній залі, що яскріла діамантами.

Похапцем одягаючись у маленькій артистичній прибиральні, Керрі прислухалась до голосів, що лунали іззовні; вона бачила, як метушиться містер Квінсел, як хвилюються, готуючись до виступу, місіс Морган і місіс Гоглепд та інші учасники спектаклю, які снували сюди-туди, із страхом чекаючи початку вистави. Яке було б щастя, мимоволі думалося їй, якби все це могло тривати без кінця! Якби їй пощастило мати успіх зараз, а згодом стати справжньою артисткою! Ця мрія заволоділа нею, невідступно бриніла в її вухах, як мотив старої пісні.

А поруч, у маленькому фойє, відбувалося зовсім інше. Якби не Герствуд, невеличка зала не була б сьогодні повнісінька, бо члени ложі не дуже дбали про популярність своєї вистави. Проте слово Герствуда зробило свою справу, і сьогоднішня вистава привернула до себе загальну увагу. Усі чотири ложі було продано. Одну з них узяв доктор Норман Мак-Ніл-Гейл з дружиною, а це щось та важило. Другу зайняв К. Р. Уокер, торговець мануфактурою, який мав щонайменше двісті тисяч доларів. Відомого вугільного ділка умовили купити третю, а четверту займали Герствуд і його друзі, серед яких був і Друе. Публіка, що сунула на виставу, не складалася із знаменитостей і людей дуже впливових. Все це були особи, помітні в своєму вузькому колі — в колі ділків середньої руки, членів масонського ордену. Ці добродії дуже добре знали про становище один одного. Пошана була забезпечена кожному, хто зумів нажити капітали, мав гарний будинок і власний екіпаж, гарно вбирався, а також, звичайно, зажив собі доброї репутації в комерційному світі. Цілком природно, що Герствуд, якому цей рівень життя зовсім не здавався неперевершеним, обдарований гострим розумом, з його поважним становищем і вмінням триматися з великою гідністю та здобувати прихильність і дружбу тактовним поводженням, — був тут видатною постаттю. У цьому колі він був відоміший за багатьох інших, і його стриманість пояснювали тим, що він людина дуже впливова і грошовита.