Листи з того світу - Бут Сергій. Страница 1

Сергій Бут

Листи з того світу

РОМАН

Спеціальна відзнака від юридичної фірми «Гелон»

Міжнародного літературного конкурсу романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей

«КОРОНАЦІЯ СЛОВА»

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2015

ISBN 978-966-14-8455-8 (ТХТ)

Жодну з частин даного видання

не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі

без письмового дозволу видавництва

Електронна версія створена за виданням:

Бут С.

Б93 Листи з того світу : роман / Сергій Бут ; передм. А. Кокотюхи. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2014. — 304 с. : іл.

ISBN 978-966-14-8331-5

Личаківський цвинтар. Скорботний кам’яний янгол склав долоні в молитві… Мабуть, він змусив Андрія заглянути в цей старий склеп. А ще привернули увагу дати життя та смерті. Двоє немовлят… Що з ними трапилось? На порозі гробівця Андрій знаходить дивну бляшану коробку, а в ній — пожовтілий від часу лист. Ця можливість зазирнути в минуле — наче вісточка зі світу померлих… Із листа Андрій дізнається про злочин, який було скоєно півстоліття тому, і вирішує довідатися правду. Він має розгадати цю загадку! Але куди заведе його лабіринт таємниць, страхів і потрясінь?

УДК 821.161.2

ББК 84.4УКР

Дизайнер обкладинки Олексій Михайлов

Колажі Тетяни Волошиної

«Коронація слова» створює для вас нову хвилю української літератури — яскраву, різножанрову, захопливу, — яка є дзеркалом сьогодення і скарбом для майбутніх поколінь.

Тетяна та Юрій Логуші,

засновники проекту

Міжнародний літературний конкурс романів, кіносценаріїв, п’єс, пісенної лірики та творів для дітей «Коронація слова» був заснований за підтримки бренда найпопулярнішого українського шоколаду «Корона». Головна мета конкурсу — сприяння розвитку новітньої української культури.

Література, кіно, театр і пісня обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.

Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок — наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру — якісними українськими фільмами й п’єсами.

koronatsiya.com

Пароль — романтика

Без малого тридцять років тому авторитетний дослідник пригодницького жанру Абрам Вуліс визначив ідеальний авантюрний роман як історію, котру автор-забудовник зводить на два поверхи. Подолати сходи, аби піднятися вище, герой, а разом із ним — читач може, лише пройшовши певний шлях. Прийнявши відразу два виклики.

Перший — розгадати загадку. Тобто зробити те, заради чого все почалося. Другий — намагатися при цьому жити нормальним людським життям, на яке процес розв’язання кросворда з таємниць жодним чином вплинути не повинен.

Робиться це для того, аби, ступаючи на останню сходинку перед відкриттям істини, герой постав перед складним вибором. Вирішив, що для нього важливіше: життя, яке ось-ось налагодиться, чи божевільний вчинок, котрий цілком здатен перекреслити те особисте, що вже набуто. Читач же в таких випадках завжди повинен стати на місце героя. І відповісти, що сам робив би на його місці, — біг рятувати світ чи поміняв бунтівну бурю на спокій і стабільність у домашніх капцях. Аби рішення приймалося швидше, запропонована для розв’язування загадка мусить того вартувати.

Дебютний роман Сергія Бута «Листи з того світу» демонструє розуміння молодим автором вимог до авантюрно-пригодницького роману та бажання їх виконувати. Від самого початку читачеві пропонується скоєний понад півстоліття тому моторошний злочин. Його сліди виявив львівський студент Андрій, до рук якого випадково потрапляють старі листи. Це — потойбічні свідчення, але причетні до нього люди, убивці та жертви, напевне, живуть у наш час.

Крок за кроком просуваючись до розкриття істини, хлопець водночас намагається не випадати з реального, звичного йому життя. Він вчиться, підробляє, зустрічає й не хоче втратити перше кохання, винаймає квартиру та стикається з вічними світоглядними проблемами поколінь. І переконаний: встановлення адресата загадкових листів — лише деталь, яскравий елемент у мозаїчному повсякденні.

Та з якогось моменту в час нашого героя, а заразом і його друзів стрімко вривається спершу чуже минуле, потім — чуже життя і, що найстрашніше, чужа смерть. Раптом Андрій розуміє: усе, до чого наближається людина, рано чи пізно стає частиною її самої. Юнак опиняється ніби в казці, де реальний світ населяють відьми, медіуми, ночами поруч рухають предмети невидимі духи, передаються вісточки зі світу померлих. Або світ справді двовимірний, думаємо ми разом із героєм, або нас усіх хтось намагається майстерно заплутати. Хто цей підступний і хитрий зловмисник? Яка його мета? Невже звичайні листи, знайдені у старому некрополі, здатні розбуркати Зло, що до пори дрімало, чекаючи на свій тріумфальний вихід?

На цьому стоп, бо далі читати буде нецікаво. Варто лише зазначити: історія, витримана жанрово й стильово в дусі романтичних новел першої половини ХІХ століття, не справляла б такого ефекту, аби відбулася десь, окрім Львова.

Древнє, оповите легендами та прикметне середньовічними мурами королівське місто не просто має безліч власних легенд, а й здатне народжувати нові. Причому всякій романтичній загадковій історії, що відбувається в декораціях міста Лева, віриш швидше, ніж якби ця штука сталася деінде за його межами.

Читач, навіть той, хто ніколи не ходив звивистими вузенькими вуличками львівського середмістя, усе одно відчує їхню неповторну атмосферу. І взагалі Львів у «Листах з того світу» — повноцінний головний герой, хай веде нас мовчки лабіринтом до розгадки. Усе одно, закриваючи книгу, розумієш: завершилася ця історія, але місто Лева надихає та спонукає на появу інших. Присмачених романтикою, мов міцно заварена кава — корицею.

Андрій Кокотюха

Моєму батькові

Частина 1

Квартирант

Вечірнє сонце поспішало сісти за обрій, залишаючи мене наодинці з темрявою в цьому лячному місці. Тінь від янгола, чия кам’яна постать увінчувала надгробок Йозефа Томанека, падала просто на мої руки. Складалося враження, що вони не землю викатруплюють із могили, а душу з тіла крилатого створіння.

Бажання забратися звідси зростало щосекунди.

Та я не спинявся. Штрикав металевим щупом землю, намагаючись намацати те, що заховав тут тиждень тому.

Зненацька нічну тишу сколихнуло зловісне «пугу-пугу» і, розбиваючись об хрести та надгробки цвинтаря, понеслося луною в небо — сови збиралися на полювання.

Стало страшно.

Я озирнувся, аби переконатися, що ніхто з мертвих не стежить за моїми діями. Довкола вивищувалися лише гробівці, прикрашені скульптурами янголів і святих. Cтатуї бовваніли на п’єдесталах склепів, пильно охороняючи спокій тих, хто навіки спочив у них.

То були надійні охоронці.

До прикладу, надгробок того-таки Томанека, установлений у 1895 чи 1896 році, разом із фігурою янгола важив, мабуть, із півтонни — такий не до снаги ні вандалам, ні навіть часу… Праворуч — рельєф Едуарда Фрейхлера, вилитий зі щирої бронзи й заґратований металевою огорожею, нагадував радше середньовічну цитадель, аніж місце, де знайшла вічний спокій людина. Таких пам’яток архітектури тут понад п’ять сотень, і кожна є унікальною скульптурною одиницею. Це Личаківське кладовище, музей-заповідник, браму якого магістрат міста вперше відкрив у 1786 році. Некрополь, де понад триста тисяч душ відійшли у вічність.