Лазарит - Вилар Симона. Страница 113

– Не думаю, що це слушне зауваження, люб’язна маркізо Монферратська. Схоже, вам давно не доводилося дивитися на себе в дзеркало!

Звертаючись до принцеси, Джонна зумисне скористалася титулом її чоловіка. Ізабелла остовпіла, а Беренгарія та Іванна ледве утрималися, щоб не розсміятися. Проте згодом Беренгарія все ж зауважила: Джоанна була занадто різкою зі спадкоємицею Єрусалимського престолу. Утім, у її словах не відчувалося гніву, адже всі вони, зокрема і Беренгарія, важко витримували товариство принцеси з її легкодухою та шкідливою вдачею.

Ізабелла, проти волі видана за Конрада, спершу шалено пручалася, та зрештою чудово зблизилася з маркізом. Чоловік її пестив і всіляко їй догоджав, а принцеса відразу від нього завагітніла й тепер неймовірно пишалася цим. Доходило до того, що вона отруйливо натякала: ні Іванна за роки шлюбу з Вільгельмом Сицилійським, ні Джоанна за сім років заміжжя так і не завагітніли.

Це вже було геть образливо, тому Джоанна не втрималася й нагадала принцесі, що і сама вона за роки шлюбу з Онфруа не народила дитину. Може, високородна Ізабелла поділиться своєю таємницею, як швидше й надійніше завагітніти?

Обговорювати таке дамам не годилося, але Джоанна так наполегливо розпитувала Ізабеллу, що та аж зашарілася. Урешті-решт, принцеса почала остерігатися кузини короля Річарда не менше, ніж Діва Кіпру.

Утім, примусити кіпріотку почервоніти було зовсім не просто: зараз сама Іванна зашарілася, помітивши, як Діва Кіпру, розімліла в гарячій воді, натхненно пестить себе під водою, стогнучи від насолоди.

Іванна відвернулася і, гукнувши служниць, вийшла з басейну. За ширмою вже вдягалася скромна Беренгарія, і королева Сицилійська посіла її місце в прохолодному басейні. В Акрі вже котрий день була нестерпна спека, але Іванна не могла собі дозволити довго ніжитися. Сьогодні вона мала бути господинею невеликого прийому, на який Річард запросив короля Філіпа. Придворні дами повинні були розважати Капетінга, котрий іще не зовсім оговтався від хвороби і був дратівливим та непоступливим, що спричиняло сварки між королями.

Річардові доводилося поступатися, аби задобрити Філіпа, бо після захоплення Акри той раптом оголосив: він зробив достатньо для хрестового походу й дедалі дужче тужить за улюбленою Францією. Мовляв, тільки повітря батьківщини здатне зцілити його недугу. Для Річарда такий перебіг подій міг мати сумні наслідки. Досі хрестоносці мали численну перевагу над армією Саладіна, а взяття Акри підняло дух воїнів. Але якщо Філіп вирішить повернутися та забере з Палестини своїх людей, це ущент зруйнує всі сподівання короля Англії.

Проте він і досі вірив, що клятва боротися із Саладіном до цілковитої перемоги й відновлення Єрусалимського королівства, яку дали обидва королі, не дозволить Капетінгові відмовитися від задуманого походу на Єрусалим. Дами, до того ж найблискучіші, потрібні були на цьому прийомі, щоб Філіп, оточений їхньою увагою, не наважився виявити малодушності та слабкості. Річард натякнув сестрі, щоб вона бодай тимчасово забула про свою неприязнь до Філіпа й була з ним люб’язною та привітною. Йому потрібен Філіп та його армія! Невже його люба Півонія не зуміє звабити Капетінга так, щоб той відмовився повертатися до Європи?

Від цих міркувань Іванну Сицилійську сіпнуло. Вода в басейні раптом здалася занадто холодною, а метушня рибок почала дратувати. Вона зійшла сходами на край басейну. Служниці негайно накинули на неї просторий шовковий халат кольору стиглого персика і взялися сушити їй волосся. Раптом Іванна почула переляканий скрик Діви Кіпру:

– Джованна! О, Джованна!!!

Її ім’я кіпріотка вимовляла саме так, як подобалося сицилійській королеві, – на італійський манер. Проте зараз принцеса зверталася не до неї, а до її кузини. Джоанна де Рінель, стоячи біля краю басейну з теплою водою, зверталася до Діви Кіпру грецькою, і її голос лунав суворо та вимогливо. Урешті-решт, кіпріотка скочила, та ще й так стрімко, що мало не послизнулася на мокрому мармурі, і, коливаючи потужними тілесами, втекла за ширму.

– Не будь такою суворою, кузино, – зауважила Півонія. – Згадай, колись і ми з тобою плюскалися гольцем у морі біля Кіпру.

О, то були славні деньки! Вони із Джоанною влаштовували вечорниці з танцями, гасали верхи, слухали спів менестрелів і бавилися в куртуазне кохання. Але все це було до Джоанниної хвороби. Відтоді любу кузину немов підмінили: вона стала потайною та нетовариською, часом бувала різкою, а молилася чи не частіше за благочестиву королеву Беренгарію. І дедалі більше прагнула усамітнення. Навіть ці розкішні лазні вона відмовлялася відвідувати, посилаючись на те, що воліє обливатися з глека у своїх покоях. Але ж досі вона так жадібно прагнула всього нового! Що ж спричинило подібні зміни?

Проте на кузину, як і раніше, можна було покластися. І поки Іванна була в лазні, саме Джоанна переймалася підготовкою майбутнього прийому. А зараз прийшла, щоб звітуватися перед сестрою короля, доки ту розтирали й розчісували. У їхньому оточенні вважали, що королева-вдова Сицилії та її кузина по-родинному схожі: обидві доволі високі, худорляві, темноволосі й сіроокі, в обох яскраві пухкі вуста, проте Іванна змушена була визнати, що таких розкішних кіс, як у Джоанни, вона не бачила ні в кого. І хоч зараз кузина була вбрана в просте блідо-сіре бліо без жодних прикрас та вишивок, саме ці коси найкраще прикрашали її.

Джоанна стояла перед королевою випроставшись, з опущеними руками, а довгі рукава, немов гострі крила, спадали майже до підлоги, приховуючи кисті рук. Та ось вона зробила мимовільний рух, поправляючи пасмо, й Іванна здивовано запитала:

– Ти й зараз у пальчатках?

Це й справді дивно: останнім часом кузина майже не з’являється на люди з відкритими руками. У таку пекельну жару! Що це? Примха? Чи спроба впровадити нову моду?

Джоанна поквапно сховала кисті рук у рукава й знічено усміхнулася.

– А, ви про це… Лілові пальчатки добре поєднуються із сірим шовком. Як вважаєте?

І негайно змінила тему: Ізабелла Єрусалимська вже прийшла та чекає на гостей.

– Вона нафарбувала долоні хною і наділа свою жахливу сережку з перлиною? – посміхаючись, запитала Іванна.

Джоанна відповіла без натяку на усмішку: вона помітила, що маркіза Монферратська звеліла проколоти собі нижню губу і вділа в неї кілечко з крихітним брильянтом.

– Це, мабуть, страхітливо! – зойкнула Річардова сестра. – А ти що вбереш, кузино?…

З’ясувалося, що вона й не думала виряджатися. Коли дами, одягнуті в шовки й серпанки всіх імовірних кольорів, у діадемах і коштовностях, з’явилися в покій для прийомів, Джоанна стримано відступила, давши їм змогу оцінити її зусилля з підготовки свята.

Приймати гостей вирішили в невеликій, затіненій дерев’яними решітками залі, що виходила на високу терасу з вишуканим портиком. Уздовж стін, сяючих голубою із золотом смальтою, стояли низькі, укриті килимами дивани із шовковими валиками та подушками. На мармуровій підлозі лежала велетенська лев’яча шкура з вишкіреною пащекою та очима з хризолітів, а решта меблів – легкі інкрустовані столики й стільці – згідно зі східною традицією, теж були приземкуватими. Утім, для тих, кому Схід не до душі, пропонувалося кілька звичайних крісел із різьбленими бильцями. Чарівливості покою додавали легкі шелесткі завіси, високі чеканні вази із живими квітами, розставлені уздовж стін, і діжечки з лимонними деревцями та розлогими пальмами, що перетворювало залу на вишуканий сад. З ажурних курильниць пахло ароматичними оліями, у просторих клітках, підвішених у кутках приміщення, щебетали птахи.

Одне слово, справжній рай на східний смак, у якому роль гурій [147] мали виконувати чарівні королеви-християнки. Одна з них уже зручно вмостилася на купі подушок і ласувала зацукрованими фруктами. Ізабелла Єрусалимська почувалася, мов удома, та навіть не вважала за потрібне привітати дам, які з’явилися в залі. На нижній губі в неї і справді гостро виблискував брильянт, а перо, яке прикрашало розкішний тюрбан, було таким довгим, що маленька мавпочка, котру привела із собою на повідку королева Беренгарія, весь час намагалася дотягнутися до його кінчика.