Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер. Страница 44

За мить усе минулося, і дракон мовив:

— Певно, наші вороги нас розшукують.

— Вороги? — перепитав Ерагон. — Хіба це не міг бути будь-хто з Ду Врангр Гата?

— Не думаю, — засумнівалася Сапфіра.

Арія спохмурніла, коли юнак пояснив їй, що сталося.

— Це змушує нас якомога швидше дістатися Елесмери, щоб продовжити твоє навчання, — сказала ельфійка. — Події в Алагезії розвиваються надто стрімко, тож часу в тебе буде обмаль.

Ерагон хотів обговорити все докладніше, та каное вже спустили на воду, тож слід було рушати в дорогу.

Невдовзі вони досягли водоспаду, який сповнював Ду Вельденварден пульсуючим рокотом. Цей водоспад був завширшки в сто футів і спадав із кам'яного уступу, який неможливо було оминути.

— Як же нам бути? — гукнув Ерагон крізь рев води.

Лифаєн подивився на хлопця, а потім показав на лівий берег, де стежина збігала крутим схилом угору.

Усі п'ятеро відв'язали торби, затиснуті між бортами каное, і розподілили між собою поклажу.

— Нівроку! — аж крекнув Ерагон, завдаючи на спину свого клунка. Зазвичай він не тягав такої ноші, мандруючи лісом.

— Зрештою, — озвалася Сапфіра, — я могла б перенести все це й сама.

Коли Ерагон переказав її пропозицію, Лифаєн вражено мовив:

— Ми ніколи б навіть не наважилися просити дракона про таке. Це принижує Сапфірину гідність!

Сапфіра тільки зневажливо гмикнула, пахкнувши полум'ям з ніздрів, й учепилася пазурами в Ерагонові торби.

— Якісь дурниці! — вигукнула вона, злітаючи з вантажем над гуртом подорожніх. — Підхопите мене, коли падатиму!

Ельфійка вибухнула сміхом, схожим на пташиний спів. Ерагон здивовано глянув на неї.

— Ти не надто чемний, мій друже, — усміхнулась Арія до Лифаєна, — якщо насмілюєшся вказувати драконові.

— Але ж це справді принижує її гідність, — знітився ельф.

— Ніхто нікого не принижує, — пояснила Арія. — Сапфіра це робить із доброї волі. Утім, нам уже час рушати.

Сподіваючись, що не перенапружить спину, Ерагон підняв каное разом з Лифаєном і завдав його на плечі. Йому довелося покладатися на ельфа, який крокував попереду, тому що сам він бачив лише стежку під ногами.

За годину вони обминули водоспад і вийшли туди, де річка знову ставала спокійною. Там на них уже очікувала Сапфіра — вона ловила рибу на мілководді, занурюючи голову в річку, немов чапля.

Арія гукнула дракона й звернулася водночас і до нього, і до Ерагона:

— За наступним поворотом буде озеро Арден, де стоїть одне з найбільших наших міст — Сильтрим. За ним — величезний шмат лісу, що відділяє нас від Елесмери. У Сильтримі ми зустрінемося з багатьма ельфами. Але я не хочу, щоб вас бачили, доки не відбудеться розмова з королевою Ісланзаді.

— Чому? — спитали обоє.

— Ваша присутність, — відповіла своїм мелодійним голосом Арія, — означає неабиякі зміни в нашому королівстві, а їх слід провадити обережно. Королева має бути першою, хто зустрінеться з вершником. Тільки вона, як досвідчена правителька, зможе проконтролювати ситуацію.

— А чи не зависокої ти думки про неї? — невинно спитав був Ерагон.

Нарі та Лифаєн при цьому зупинилися й сторожко зиркнули на Арію.

— Вона добре править нами, — з погордою мовила ельфійка. — Але тобі, Ерагоне, я порадила б поки що сховати свої вуха в каптур, аби ніхто не дізнався, що ти людина. Сапфірі також варто поки що не висовуватися, ховаючись удень і наздоганяючи нас уночі. Аджихад розповідав, що ти вже так колись робила.

— Як мені це набридло, аби хто знав, — буркнув дракон.

— Це триватиме всього лиш кілька днів, — запевнила Арія. — Щойно ми вийдемо з міста, хвилюватися з приводу випадкових зіткнень не доведеться.

Сапфіра зітхнула.

— Я заприсягнулась, — сказала вона Ерагонові, — що завжди буду поблизу тебе. Бо щоразу, як я тебе залишаю, відбувається щось непередбачуване: то Язуак, то Дарет, то Драс-Леона.

— Але ж не всюди! — заперечив юнак.

— Ти чудово знаєш, про що я говорю! — гаркнув дракон. — Тим паче я не хочу кидати тебе зараз, коли ти не можеш захищатися через ушкоджену спину.

— Арія й решта ельфів подбають про мене, чи не так?

— Гаразд, Арії я довірю, — поміркувавши, озвався дракон. — Але я не чекатиму далі цієї ночі, а потім знайду вас, хай хоч де б ви були!

— Я зрозуміла, — кивнула Арія. — Тільки будь обережна навіть уночі. Ельфи чудово бачать і в темряві. Якщо вони тебе помітять, то можуть атакувати за допомогою магії.

— Просто чудово, — відповіла на те Сапфіра. Поки Орик з ельфами складали в човни торби, Ерагои і Сапфіра обстежили ліс у пошуках прихистку для дракона. Вони вибрали галявину, оточену скелями й м'яко вистелену сосновими голками. Дракон, одразу згорнувшись клубком на землі, кивнув до юнака:

— А тепер іди. Зі мною все буде добре.

Ерагон обняв Сапфіру за шию, намагаючись не вколотися об її шипи, і рушив до річки. Дорогою він завбачливо накинув на голову каптура.

Невдовзі перед мандрівниками розкинулось озеро Арден. Вони побачили величезне водяне плесо, в якому довколишній краєвид віддзеркалювався так правдоподібно, що Ерагонові здалося, нібито вони падають у небо.

Завдяки впевненому веслуванню ельфів їхні човни стрімко мчали річкою, наближаючись до міста. Тим часом зв'язок Ерагона з драконом став куди гіршим, незважаючи на всі юнакові старання.

Довкола зовсім стемніло. Лише випадкові ліхтарі, розвішані по деревах, випромінювали світло на милю вперед. Моторошно й незатишно було в цьому таємничому лісі.

— Зовсім скоро буде Сильтрим, — сказав Лифаєн.

З тихим сплеском повз них проплив темний човен з ельфом на кормі, який прошепотів:

— Кветха, Фріцай!

— Ми зупинимося тут на ніч, — роззирнулась Арія.

Вони отаборилися неподалік озера, вибравши суху місцину, де можна було розвести багаття й улаштуватися на нічліг. Хмари комарів змусили Арію проказати закляття, щоб усі могли спокійно повечеряти.

Попоївши, мандрівники так і залишилися сидіти біля багаття, вдивляючись у його золотаве полум'я. Ерагон, притулившись до стовбура, спостерігав, як падають зірки. Його повіки вже зовсім було зімкнулися, аж раптом неподалік почувся чийсь тихий шепіт. Юнак струснув головою й випростався.

Наче примарна повінь, що поволі набуває снаги, зусібіч почали лунати мелодійні голоси. Це було схоже на дивовижний спів з безліччю чарівних модуляцій. Здавалось, усе довкола затремтіло від утіхи, і хлопець відчув, як йому паморочиться в голові.

Заполонений цими нав'язливими звуками, він рвучко зірвався на ноги, готовий мчати нічним лісом, аби лише віднайти їхнє чарівне джерело, а потім співати й танцювати разом з тими неземними створіннями! Та перш ніж юнак зрушив з місця, Арія схопила його за руку.

— Ерагоне! — гукнула ельфійка, стримуючи парубка, який щосили пручався. — Прокинься! Не слухай їх!

Усе довкола раптом змовкло. Ерагон перестав пручатися й здивовано озирнувся. Біля багаття Лифаєн та Нарі стримували Орика, який так само поривався до лісу.

— Що це було? — спитав ошелешений юнак.

— Відійдіть від мене, — борсаючись, гукав здалеку Орик.

Відпустивши гнома, ельфи здійняли руки й відійшли.

— Вибач нам, Орику-водхр, — сказав Лифаєн.

— Я зробила помилку, — озвалась Арія. — Під час свята Дагшелгр людям небезпечно бувати в цих місцях. Ми співаємо прадавньою мовою, в якій повно пристрасних заклинань, що дурманять голову.

— Треба забиратися звідси, — підказав Нарі.

— Так, — погодилась Арія, — але ми спробуємо перечекати.

Вражений до краю, Ерагон підсів до вогнища, дуже шкодуючи, що Сапфіра була зараз надто далеко.

— А в чому суть того Дагшелгра? — запитав він.

Арія присіла поруч, схрестивши довгі ноги.

— У тому, щоб зберегти ліс, — пояснила вона. — Щовесни ми співаємо для наших дерев, рослин і тварин. Без нас Ду Вельденвардена б поменшало.

Наче на підтвердження її слів, довкола залунали звуки лісового царства: гавкіт, виття, пищання й ревіння.