Ерагон. Найстарший - Паолини Кристофер. Страница 44
За мить усе минулося, і дракон мовив:
— Певно, наші вороги нас розшукують.
— Вороги? — перепитав Ерагон. — Хіба це не міг бути будь-хто з Ду Врангр Гата?
— Не думаю, — засумнівалася Сапфіра.
Арія спохмурніла, коли юнак пояснив їй, що сталося.
— Це змушує нас якомога швидше дістатися Елесмери, щоб продовжити твоє навчання, — сказала ельфійка. — Події в Алагезії розвиваються надто стрімко, тож часу в тебе буде обмаль.
Ерагон хотів обговорити все докладніше, та каное вже спустили на воду, тож слід було рушати в дорогу.
Невдовзі вони досягли водоспаду, який сповнював Ду Вельденварден пульсуючим рокотом. Цей водоспад був завширшки в сто футів і спадав із кам'яного уступу, який неможливо було оминути.
— Як же нам бути? — гукнув Ерагон крізь рев води.
Лифаєн подивився на хлопця, а потім показав на лівий берег, де стежина збігала крутим схилом угору.
Усі п'ятеро відв'язали торби, затиснуті між бортами каное, і розподілили між собою поклажу.
— Нівроку! — аж крекнув Ерагон, завдаючи на спину свого клунка. Зазвичай він не тягав такої ноші, мандруючи лісом.
— Зрештою, — озвалася Сапфіра, — я могла б перенести все це й сама.
Коли Ерагон переказав її пропозицію, Лифаєн вражено мовив:
— Ми ніколи б навіть не наважилися просити дракона про таке. Це принижує Сапфірину гідність!
Сапфіра тільки зневажливо гмикнула, пахкнувши полум'ям з ніздрів, й учепилася пазурами в Ерагонові торби.
— Якісь дурниці! — вигукнула вона, злітаючи з вантажем над гуртом подорожніх. — Підхопите мене, коли падатиму!
Ельфійка вибухнула сміхом, схожим на пташиний спів. Ерагон здивовано глянув на неї.
— Ти не надто чемний, мій друже, — усміхнулась Арія до Лифаєна, — якщо насмілюєшся вказувати драконові.
— Але ж це справді принижує її гідність, — знітився ельф.
— Ніхто нікого не принижує, — пояснила Арія. — Сапфіра це робить із доброї волі. Утім, нам уже час рушати.
Сподіваючись, що не перенапружить спину, Ерагон підняв каное разом з Лифаєном і завдав його на плечі. Йому довелося покладатися на ельфа, який крокував попереду, тому що сам він бачив лише стежку під ногами.
За годину вони обминули водоспад і вийшли туди, де річка знову ставала спокійною. Там на них уже очікувала Сапфіра — вона ловила рибу на мілководді, занурюючи голову в річку, немов чапля.
Арія гукнула дракона й звернулася водночас і до нього, і до Ерагона:
— За наступним поворотом буде озеро Арден, де стоїть одне з найбільших наших міст — Сильтрим. За ним — величезний шмат лісу, що відділяє нас від Елесмери. У Сильтримі ми зустрінемося з багатьма ельфами. Але я не хочу, щоб вас бачили, доки не відбудеться розмова з королевою Ісланзаді.
— Чому? — спитали обоє.
— Ваша присутність, — відповіла своїм мелодійним голосом Арія, — означає неабиякі зміни в нашому королівстві, а їх слід провадити обережно. Королева має бути першою, хто зустрінеться з вершником. Тільки вона, як досвідчена правителька, зможе проконтролювати ситуацію.
— А чи не зависокої ти думки про неї? — невинно спитав був Ерагон.
Нарі та Лифаєн при цьому зупинилися й сторожко зиркнули на Арію.
— Вона добре править нами, — з погордою мовила ельфійка. — Але тобі, Ерагоне, я порадила б поки що сховати свої вуха в каптур, аби ніхто не дізнався, що ти людина. Сапфірі також варто поки що не висовуватися, ховаючись удень і наздоганяючи нас уночі. Аджихад розповідав, що ти вже так колись робила.
— Як мені це набридло, аби хто знав, — буркнув дракон.
— Це триватиме всього лиш кілька днів, — запевнила Арія. — Щойно ми вийдемо з міста, хвилюватися з приводу випадкових зіткнень не доведеться.
Сапфіра зітхнула.
— Я заприсягнулась, — сказала вона Ерагонові, — що завжди буду поблизу тебе. Бо щоразу, як я тебе залишаю, відбувається щось непередбачуване: то Язуак, то Дарет, то Драс-Леона.
— Але ж не всюди! — заперечив юнак.
— Ти чудово знаєш, про що я говорю! — гаркнув дракон. — Тим паче я не хочу кидати тебе зараз, коли ти не можеш захищатися через ушкоджену спину.
— Арія й решта ельфів подбають про мене, чи не так?
— Гаразд, Арії я довірю, — поміркувавши, озвався дракон. — Але я не чекатиму далі цієї ночі, а потім знайду вас, хай хоч де б ви були!
— Я зрозуміла, — кивнула Арія. — Тільки будь обережна навіть уночі. Ельфи чудово бачать і в темряві. Якщо вони тебе помітять, то можуть атакувати за допомогою магії.
— Просто чудово, — відповіла на те Сапфіра. Поки Орик з ельфами складали в човни торби, Ерагои і Сапфіра обстежили ліс у пошуках прихистку для дракона. Вони вибрали галявину, оточену скелями й м'яко вистелену сосновими голками. Дракон, одразу згорнувшись клубком на землі, кивнув до юнака:
— А тепер іди. Зі мною все буде добре.
Ерагон обняв Сапфіру за шию, намагаючись не вколотися об її шипи, і рушив до річки. Дорогою він завбачливо накинув на голову каптура.
Невдовзі перед мандрівниками розкинулось озеро Арден. Вони побачили величезне водяне плесо, в якому довколишній краєвид віддзеркалювався так правдоподібно, що Ерагонові здалося, нібито вони падають у небо.
Завдяки впевненому веслуванню ельфів їхні човни стрімко мчали річкою, наближаючись до міста. Тим часом зв'язок Ерагона з драконом став куди гіршим, незважаючи на всі юнакові старання.
Довкола зовсім стемніло. Лише випадкові ліхтарі, розвішані по деревах, випромінювали світло на милю вперед. Моторошно й незатишно було в цьому таємничому лісі.
— Зовсім скоро буде Сильтрим, — сказав Лифаєн.
З тихим сплеском повз них проплив темний човен з ельфом на кормі, який прошепотів:
— Кветха, Фріцай!
— Ми зупинимося тут на ніч, — роззирнулась Арія.
Вони отаборилися неподалік озера, вибравши суху місцину, де можна було розвести багаття й улаштуватися на нічліг. Хмари комарів змусили Арію проказати закляття, щоб усі могли спокійно повечеряти.
Попоївши, мандрівники так і залишилися сидіти біля багаття, вдивляючись у його золотаве полум'я. Ерагон, притулившись до стовбура, спостерігав, як падають зірки. Його повіки вже зовсім було зімкнулися, аж раптом неподалік почувся чийсь тихий шепіт. Юнак струснув головою й випростався.
Наче примарна повінь, що поволі набуває снаги, зусібіч почали лунати мелодійні голоси. Це було схоже на дивовижний спів з безліччю чарівних модуляцій. Здавалось, усе довкола затремтіло від утіхи, і хлопець відчув, як йому паморочиться в голові.
Заполонений цими нав'язливими звуками, він рвучко зірвався на ноги, готовий мчати нічним лісом, аби лише віднайти їхнє чарівне джерело, а потім співати й танцювати разом з тими неземними створіннями! Та перш ніж юнак зрушив з місця, Арія схопила його за руку.
— Ерагоне! — гукнула ельфійка, стримуючи парубка, який щосили пручався. — Прокинься! Не слухай їх!
Усе довкола раптом змовкло. Ерагон перестав пручатися й здивовано озирнувся. Біля багаття Лифаєн та Нарі стримували Орика, який так само поривався до лісу.
— Що це було? — спитав ошелешений юнак.
— Відійдіть від мене, — борсаючись, гукав здалеку Орик.
Відпустивши гнома, ельфи здійняли руки й відійшли.
— Вибач нам, Орику-водхр, — сказав Лифаєн.
— Я зробила помилку, — озвалась Арія. — Під час свята Дагшелгр людям небезпечно бувати в цих місцях. Ми співаємо прадавньою мовою, в якій повно пристрасних заклинань, що дурманять голову.
— Треба забиратися звідси, — підказав Нарі.
— Так, — погодилась Арія, — але ми спробуємо перечекати.
Вражений до краю, Ерагон підсів до вогнища, дуже шкодуючи, що Сапфіра була зараз надто далеко.
— А в чому суть того Дагшелгра? — запитав він.
Арія присіла поруч, схрестивши довгі ноги.
— У тому, щоб зберегти ліс, — пояснила вона. — Щовесни ми співаємо для наших дерев, рослин і тварин. Без нас Ду Вельденвардена б поменшало.
Наче на підтвердження її слів, довкола залунали звуки лісового царства: гавкіт, виття, пищання й ревіння.