Тінь попередника - Ешкилев Владимир. Страница 53

— Це також правда, Обраний. Але такого довгого життя вони досягли не тому, що впадають у сплячку. По-перше, атмосфери їхніх планет не такі збагачені киснем, як земна або авреліанська. Віддавна відомо, що саме кисневе середовище породжує істот зі швидким обміном речовин і коротким життєвим циклом. Там, де кисню небагато, практично всі ксеноморфи живуть довше за людину, а деякі можуть прожити кілька тисячоліть. По-друге, своїм тривалим життям ящери завдячують ще й знанням, отриманим від Повзучих Отців.

— Улюблені учні.

— Так, — погодилася Сайкс. — Улюблені учні наймудрішої з рас Першого циклу. Ґ'ормітам неймовірно пощастило.

— Зате не пощастило нам, гуманоїдам.

— Ми й без спадку Повзучих цілком здатні прокласти собі шлях до Четвертого циклу. За мірками Галактики, ера гуманоїдів тільки-тільки почалася.

— Оптимістично.

— Перша відома нам гуманоїдна раса, оріоніти, або ж «раса А», з'явилася в середині Третього циклу. І всі намагання ящерів знищити її, наскільки нам відомо, не закінчилися остаточною перемогою. Потім у Великий Космос вийшли магонійці — перша гілка «раси Б». А тепер завойовує Галактику й друга гілка цієї раси — земляни. Невдовзі настануть неминучі присмерки Ґ'орми, а ми, за мірками ящерів, тільки за життя нинішнього покоління рептилоїдів вийшли за атмосферу Землі й почали освоювати зоряні острови Поясу Гулда. Ми надзвичайно молоді, вони ж, навпаки, дуже старі й стомлені втратами. Нас мільярди, а їх залишилось усього кілька мільйонів. Четвертий цикл буде належати гуманоїдним расам.

— То це ґ'орміти десантували ґиргів на Магонію?

— Прямих свідчень про це немає, Обраний, але ймовірність ґ'ормітського терору очевидна. Тому ми завжди застерігали правителів Імперії: не дражніть ящерів, нехай древня Ґ'орма мирно згасне в ілюзії своєї непохитної величі. Вони ж не заважають нашій експансії, скажімо, у напрямі Персея або Стрільця. Вони не пускають нас лише до планет старих червоних зірок у напрямі Оріона. Ну й що з того? В Галактиці усім стане місця.

— Тисячолітнє очікування, сестро, не властиве людській расі, — завважив Теслен. — Очікування — це перевірена стратегія старих довгоживучих рас. А люди перемагатимуть винахідливістю й здатністю швидко пристосовуватися до нових обставин. Було б краще знайти якусь ефективну зброю проти ґиргів. Ти ж не будеш сперечатися, сестро Сайкс, що проти будь-якої агресивної форми життя можна знайти зброю.

— Тут особливий випадок, Обраний. Самі по собі ґирги — лише безстатеві звірі-добувачі. Вони навіть не дихають повітрям тих світів, на які нападають. Вони живуть на атмосферному запасі з гніздової планети, який зберігається в їхніх організмах. Їм не дано часу на звикання до кожного нового світу, їхнє завдання — жерти усе, що опиниться в зоні досягання. Запас повітря закінчується — ґирг помирає. Вони досягають інших світів через гіперпросторові портали. А назад відправляють захоплену пащами й навіть не перетравлену, а лише оброблену ферментами органічну їжу. Їх можна перебити, але через портали примчить нова багатомільярдна орда. Сила ґиргів у їхній повній замінності. Втрати їм не страшні. Для того, щоб зупинити ґиргів, треба вбити їхню Велику Матку. Ту унікальну істоту, яка їх виробляє. Ту, яку вони насичують через портали. А для цього треба знайти гніздову планету ґиргів. Як ти розумієш, та гніздова планета може бути де завгодно.

— Матка ґиргів… — Теслен похитав головою. — Вона за своє життя, напевне, наплодила цих потвор вже не один трильйон. Цікаво було б подивитись на це чудовисько.

— Набагато кориснішим ми вважаємо ретельне дослідження тих істот, які будують для ґиргів гіперпросторові портали, — завважила Сайкс. — Ми називаємо цих істот норнами. На вигляд вони — грудки слизу, а здатні перекидати Темними Шляхами сотні кілограмів. При цьому витрачаючи не так вже й багато енергії. Це поки що за межами розуміння наших науковців. Наші вчені вважають, що норни стали симбіотиками ґиргів не самі по собі. Ці два різновиди живих організмів виникли, судячи з усього, на різних планетах. Їх знайшла і з'єднала в симбіотичну пару якась давня розумна раса. Вона перетворила пару «ґирги-норни» в ідеальну зброю для знищення світів… Але ми з тобою, Обраний, занадто довго затрималися біля ґирга. Ходімо далі.

Вони пройшли до наступної кімнати, яку відокремлювала від «зали ґирга» плівкова мембрана. Тут панувало тепле оранжеве світло. За прозорою стіною висіли дивні сітки, виготовлені з жовтого металу. Спочатку адміралові здалося, що сітки вигнуті за формою чогось подібного до морської мушлі. Але, придивившись, він зрозумів, що всі вони повторюють контури лівої половини голови людиноподібної істоти. На деяких з вузлів сітки були прикріплені металеві кульки з іншого металу — майже чорного, з темно-червоним вилиском.

— Ці імплантани носили усі магонійці в останні століття їхнього перебування на рідній планеті, — пояснила Сайкс. — Вони зроблені з кераміки. У цієї кераміки надзвичайно складна наносруктура. Ззовні вона вкрита анізотропним золотом. Наші вчені вважають, що ці сітки є елементами якогось всепланетного захисного комплексу для боротьби із зовнішньою агресією.

— З ґиргами?

— Цілком імовірно. Але як діяв цей захисний комплекс і які ще елементи до нього входили, зараз важко визначити. Можливо, споряджені цими напівмасками магонійці ставали невидимими для пошукових органів ґиргів. У розшифрованих написах Пізнього періоду Магонії згадуються також активні засоби боротьби з ордою нападників — якісь «злі подарунки». Не виключено, що магонійці через харчові портали норнів перекидали на гніздову планету ґиргів отрути, віруси й апарати, за допомогою яких вони намагались знищити Матку або ж встановити координати гніздової планети.

— Ти, сестро, маєш на увазі апарати, які містять у своїй конструкції Білі Камені?

— Або інші гіперпросторові маркери. Невідомого нам типу. До речі, те, що людство вижило, свідчить про повний або частковий успіх цих контратак. Люди Магонії перемогли ґиргів, хоча й дорогою ціною.

— Але саму Магонію родоначальники «раси Б» все ж вимушені були залишити.

— Точна послідовність тих подій нам досі невідома, — Сайкс поклала свою вузьку долоню на прозору стіну, за якою зберігалися позолочені імплантани магонійців. — Материнська планета ніколи не була зручним і теплим світом. Сувора планета, що обертається навколо холодного сонця Рірі. Планета, вкрита скелями, вічною кригою і неозорими лавовими полями. Людство на ній дорослішало у безперервній боротьбі з льодовиками і вулканами. На додачу до старих бід Магонію вразило падіння великого астероїда, а потім вона десятиліттями потерпала від нашестя ґиргів. Материнській планеті було завдано страшних ран, клімат продовжував погіршуватися, незважаючи на всі технічні засоби, якими намагалися розігріти хоча б екваторіальну зону Магонії. Льодовики доповзли майже до самого екватора і зімкнулись би у глобальний крижаний панцир, якби атмосферу не гріли орбітальними накопичувачами енергії — велетенськими дзеркалами. Ми знайшли у скелях уламки цих споруд, які врешті-решт впали на поверхню планети. Ми думаємо, що навіть після перемоги над ґиргами магонійці продовжили шукати світи для переселення. Комфортні планети, невідомі їхнім ворогам.

— Землю, з її кисневою атмосферою, вони навряд чи вважали комфортною.

— Так, висока насиченість земної атмосфери киснем повинна була стати для них значною проблемою. В магонійській атмосфері вміст кисню ніколи не перевищував трьох відсотків. Тому Земля й не стала їхньою повноцінною колонією. Але магонійці знайшли для Землі інше призначення. На ній вони сховали інкубатори і з часом виростили земне людство — своїх нащадків.

— Вони добре приховали свої маршрути.

— Так, вони шукали безпеки. А Земля все ж розташована надто близько від Ґ'орми.

— Ти кажеш «переселення». Я б назвав це втечею… Цікаво, чи знайшли вони новий дім.

Сайкс подивилась Тесленові в очі. Він, не змигнувши, зустрів її повільний синій погляд, невідворотний, немов хвиля земного океану. Адмірал відчув у цьому погляді заклик до відповідальності, до межового напруження розумових сил. Сайкс продовжила: