Тінь попередника - Ешкилев Владимир. Страница 56

— Чого я від вас хочу, імперська громадянко Дасалман? — хижо вишкірився тіронієць. — Я хочу, щоб ваша Рада тут і зараз прийняла два конкретні рішення. Усього два. Перше з них: ви повинні надати моїм людям абсолютний — я наголошую, громадянко Дасалман, аб-со-лют-ний! — доступ до архівів компанії. Особливо мене цікавлять дослідницькі проекти вашої служби безпеки за останні тридцять років. Друге: ви не повинні у жодний спосіб чинити спротив арештові вашого компаньйона, імперського громадянина першої категорії Ормана Пандарвана Шайнара.

— Підлі виродки! Вам це так просто не минеться, — прокоментував Шайнар ультиматум Маркова.

— Але таке важливе рішення, комісаре, у винятковій компетенції розширеного складу Ради директорів, — Міла все ще намагалась грати роль впевненої в собі високородної леді. — При згоді не менш як двох третин від загального списку акціонерів ми цілком задовільнимо ваші вимоги, комісаре.

— Перед візитом сюди, громадянко, я уважно вивчив статут «Еттлі Касмік». В екстрених випадках він передбачає, що рішення з питань безпеки приймає одноосібно голова Ради директорів. Там так і зазначено: «одноосібно». Зараз маємо саме такий екстрений випадок. Від вас особисто, громадянко Дасалман, я чекаю активної співпраці. Ви з родини лідерів одного із найбільш впливових фінансово-політичних кланів колонії. Ви належите до тих, хто контролює цю компанію, й, за великим рахунком, усю вашу грьобану Альфу Альфу. Ваші теперішні й майбутні статки на вісімдесят відсотків залежать від замовлень імперського Флоту. То зробіть добру і патріотичну справу, переконайте он того впертого віслюка, — Марков кивнув на нерухомого, як статуя, Калауса, — співпрацювати з урядом. І всі претензії особисто до вас, громадянко, будуть забуті. Інакше я вважатиму, що ви також є активною учасницею терористичного заколоту. Я вважатиму, що ви, замість вдячності, плюнули в руку, яка дає вам гроші та владу. І тоді вам зроблять боляче. Дуже й дуже боляче.

— Це блеф, дешевий блеф, — пирхнув Шайнар. — Це створіння не насмілиться піддати тортурам доньку великого Вудро Дасалмана.

— Я не насмілюся? — Марков продублював мисленнєвий наказ кіборґові різким порухом пальців. — Цу. Вважайте, хлопчики й дівчатка, що ви мене таки дістали. Створіння на вас образилося.

«Павук» рушив до Міли, розгортаючи свої хапальні кінцівки. Донька Вудро Дасалмана заверещала і сповзла на підлогу, намагаючись ухилитися від маніпуляторів кіборґа.

— Припиніть, Марков, — Калаус відкрив очі. — Це ж дешеві трюки.

Кіборґ тим часом спритно схопив альфійку за зап'ястки, розвів її руки і підвів догори. Від цього розійшлась застібка блискучого плаття Міли, і всі побачили кольорове татуювання на її тілі у вигляді переплетених змій. Альфійка спробувала вдарити «павука» ногою, але той навіть не похитнувся. З його головного сегменту виповзла гнучка трубка-ін'єктор і неквапом попрямувала до шиї альфійки. На кінці трубки розгорнувся й блиснув сталлю вінчик із тонких і довгих голок. Розіп'ята кіборґом Міла перестала пручатися і з жахом дивилась, як наближається ін'єктор.

— Спочатку, — прокоментував дії «павука» Марков, — кіборґ введе до вашої кровоносної системи кілька тисяч наносканерів. Це ще не буде боляче. Сканери є елементами високоточного детектора брехні. Настільки досконалого і розумного детектора, що всі ваші спроби збрехати чи навіть про щось забути він одразу побачить і доповість мені… Не сіпайтеся, громадянко, не сіпайтеся… Це вам не допоможе. Ви лише зробите собі боляче… Так ось, коли ці маленькі уважні сканери вийдуть на визначені позиції у судинах вашого головного мозку, кіборґ почне вводити вам спеціальну сироватку, яка…

— Припини! — Калаус майже кричав.

— Допуск до архівів, старий цурукане! Негайно! — у тій самій тональності виставив вимогу Марков.

Голова Ради директорів раптом заспокоївся. Було видно, що він прийняв рішення. Зовсім рівним голосом Калаус промовив:

— Того, що тобі потрібно, у наших архівах немає.

— Невже, — найдовша з голок ін'єктора зупинилася за кілька міліметрів від шиї Міли. — Цікаво… А де ж, по-твоєму, те, що мені потрібно?

— Я знаю, тобі потрібні записи Тейсанболона. Вони не тут, вони на Нолі.

— Я тобі не вірю.

— А ти повір мені. Ти лише дарма витрачаєш час, Марков, розгрібаючи тутешнє старе сміття. Я володію повною інформацією щодо проекту «Дейман». Я його курував, я тестував і особисто відбирав клонів-телепатів. За контрактом, який ми підписали тоді з Тейсанболоном, він передав мені й тодішньому керівникові служби безпеки компанії Сен-Алену три готових вироби — двох клонок і одного клона. Передав без жодної супровідної документації. Так було домовлено. Всі свої таємниці клонороб залишав за собою.

— І тебе, старого хитрого щура, нічого не настрожило? Ні? Не вірю.

— Начхати мені на те, у що ти віриш… — Калаус звів погляд до вікна, за яким здіймалися приймальні вежі енергетичної станції. — Так, звісно, ми були попереджені, що майстер Тейсан співчуває ноланському підпіллю й навіть допомагає інсургентам грошима. Але нам були потрібні телепати для захисту від промислового шпіонажу. Від цього залежало виживання нашого бізнесу. А іншого такого майстра не було. Лише він міг виробляти клонів із сильними ментальними здібностями. Він був неперевершеним клоноробом. Найкращим з найкращих. І ми пішли на ризик.

— Ви наразили на небезпеку усю Імперію.

— Я відповім за свої помилки. Відповім, не сумнівайся. Але відповідатиму не перед безрідним копом з Тіронії… Якщо дійде до слухань, мені буде про що розповісти сенатській комісії… Ми теж дещо знаємо. Не пальцем роблені. Ми не довіряли клоноробові й теж себе страхували. Наші аналітики запевнили мене і Сен-Алена, що руйнівний потенціал був закладений Тейсаном у клона чоловічої статі.

— І ви його вбили.

— Так. Це було замасковано під нещасний випадок. Ми зробили це, незважаючи на те, що за клона вже були заплачені великі гроші. Такі великі, що ми боялися, що нас не зрозуміють інші члени Ради директорів. Його батько, — Калаус кивнув на Шайнара, — нас би не зрозумів в жодному випадку. За такі гроші можна було побудувати космічний корабель… Не лише ти, Марков, турбуєшся про безпеку держави.

— Щось ви із тим вашим Сен-Аленом недотурбувались. Перемудрили?

— Так вийшло. Бувають непереборні обставини… Він був генієм, цей Тейсан. Він довго плекав свою помсту, він сидів у темряві й плів свою павутину. І розрахував усе на багато кроків наперед. У нас не було часу на таку ретельність. Ми ж лише бізнесмени, копе. Ми зайняті люди, у нас немає часу на передбачення всіх підпільних комбінацій. Ми просто робимо гроші й захищаємо наш бізнес. Ми надто пізно усвідомили свою помилку та діяли без належної наполегливості. Але можна було ще все виправити. Можна було. Якби Орман думав головою, а не яйцями… Тобі не треба було одружуватися з нею, Ормі… Ми попереджали його, але…

— Ти балакучий кретин, Ніко, старий балакучий цурк… — чоловік Шерми приречено похитав головою.

— Я беру з собою громадянина Ормана Шайнара для проведення подальшого дізнання, — повідомив Марков.

— Забирай. Ані я, ані Рада колонії не будемо перешкоджати. Нехай це стане йому уроком… — Калаус змахнув зі столу шматки розірваної сигари. — Відпусти Мілу, копе. Дівчинка ні в чому не винна.

— Не винна? — Шайнар підскочив, але кіборґ миттєво відреагував на різкий рух і спрямував на нього дуло паралізатора. — Це ж її грьобаний татусь Вудро запропонував Раді директорів найняти того клонороба. А може, Вудро теж був заколотником? Це ж була ваша ідея. Клони-телепати! Абсолютний захист від промислового шпіонажу! Це ж ви почали цю мутну шнягу — ти, Вудро і ваш вірний собака Сен-Ален. Може, вас підкупили ящери? Ви, ви це все замутили, а розгрібати за вами будуть моїми кістками, так?

— Ти сам нарвався, — махнув рукою Калаус. — Ти міг мати будь-яку з жінок, але, наче малолітній шмаркач, запав на цю суку. Ти міг би не робити її своєю законною дружиною. Ти міг відректися від неї, коли її врешті-решт викрили. Для тебе не було нічого неможливого, Ормі, але ти завжди вперто обирав найгірший із варіантів. Ти і твій брат Рама зганьбили клан Шайнарів, зганьбили ім'я своїх предків. Ви підставили нашу компанію. А твоя кохана клонка, Ормі, кинула тебе, як непотріб, зраджувала тобі на очах всього світу. Зраджувала з твоїм братом, з офіцерами Служби, з Дорою, навіть із цією дурепою, — Калаус очима показав на звільнену кіборґом Мілу. — Зі всіма поспіль. І це ж тебе принижувала навіть не жінка, а якась клонка, штучний виріб. Істота, яка вилізла з інкубатора. А ти вперто робив вигляд, що все добре. І нікого не слухав. Хто ти після цього, Ормі? Помовч! Я знаю, що вона могла спокусити будь-кого, зламати волю, загіпнотизувати. Знаю, так… Але ж і ти не будь-хто. Ти — нащадок славних Шайнарів, батьків колонії, сенаторів і президентів. Немає тобі виправдання і не буде. За все відповідатимеш. За себе і за брата. Добре, що ваш батько вже перейшов до Темного боку буття. Не бачить цієї блювотини… Комісаре, — звернувся Калаус до Маркова. — Клонка тепер на «Максвелі». Орманів брат допомагає Шермі. Вона з ним живе.