Вишневі усмішки. Заборонені твори (збірник) - Вишня Остап. Страница 23

– Якої ви округи, Марино?

– Та я ж уже вам казала: Полтавської я губернії, а «в’єзду» Кобиляцького… То тепер округи, кажуть, пішли, а я як з села виїхала, так тоді ще писалося, що з «в’єзду».

Любив я з Мариною побалакати: землячка ж, полтавська. Ну, ото було й спитаєш:

– Хто ж ви така, Марино, українка, чи хто?

– Авжеж не хто: полтавська, українка.

– А якою ви мовою говорите?

– Ото причепились! Такою, як чуєте… Якою люди, такою й я…

– І в школі вчилися, Марино?

– Аякже: дві зими ходила.

– Так якою ж ви мовою говорите?

– Та знаю вже я вас, знаю: вкраїнською говорю.

Побалакаємо ото, так і розійдемося. Хороша була жінка Марина, і роботяща, й привітна… І про панів не любила згадувати.

Трапилося так, що давненько я з Мариною бачився: не ходив до того «комату».

Чимчикую якось улицею, а до мене:

– Драстуйте!..

Дивлюсь – Марина.

– Драстуйте, голубочко! Ну, як воно, що воно? Де ви йдете?

– Та йду оце квитка купувати. Додому їду. Розщитали!

– Як?

– А так. Не видержала тої мови вкраїнської… «Здаменту не здала».

– Як? Розкажіть!

– А так. Вчили ото нас на курсах, чи як вони, щоб усі по-нашому вивчилися говорити й писати… Раніш ото воно «по-панському» все було… І я ото ходила, слухала… Як я людина не дуже ото грамотна, ходила так собі… «Трохи поспиш, трохи послухаєш». Коли ось комісія.

– Марино, – говорять, – Кривоверха!

Підходю…

– Звідки ви? – питають.

– Полтавська.

– Українську мову знаєте?

– Аякже… Руської не втну, а свою, – кажу, – знаю.

– Так скажіть нам, що таке «родовий відмінок»?..

Я їм одказую:

– Відмінка не чула, а щодо родів, то траплялося. Родила, – кажу, – од покійного чоловіка Пилипка, та Господь прибрав… Та воно й краще. Як удовою, та ще й з дитиною…

А вони мені:

– Не те! Не те! Ми не про те… «Відмінок»… А «падеж» знаєте що таке?

Так чула від батька, що колись на скотину було таке лихо, падіж, а за моєї пам’яті не було такого.

– Не знаєте, – вони говорять, – ви граматики… Сквернувато. А про «вольовий спосіб» знаєте? Про «повелительное наклоненіє»?.. Як воно в нас буде?

– А чого ж не знаю. Звелять – зроблю, не звелять – не зроблю. Наше діло таке.

– Ну, йдіть, – кажуть.

Пішла я… Та оце як бачите – на вокзал аж іду.

– Да-а-а-а!

Замислився я дуже: шкода мені землячки зробилося.

«І чого я, – думаю, – не комісія?!»

Сів в автобус і їду.

Чую розмову:

– Откуда ви, Вадим Федорович?

– Ф-ф-у! Екзамен по українізації дєржал!..

– Ну і как?

– Прекрасно. Спросили меня про «вольовий спосіб»… Я їм как зашпандьоріл. «Вольовий спосіб», ето бившеє повєлітельноє наклоненіє. Полноє окончаніє, – говорю, – форм «вольового способу» такоє… Ах, чорт, уже забил! Да ето і нє важно… Однім словом, первая категорія…

– Поздравляю! А мнє еще предстоїт ета непріятность!..

Щасливий Вадим Федорович.

А Марині, бідолашній, не поталанило.

P. S. Не знаю, може, мої тут приклади (про Маринин іспит) подібні до прикладів Виборного Макогоненка [78] в його знаменитих гуморесках, – пробачте мені цей «плагіат», – я тут зовсім в іншу точку б’ю. Приклади тут мають другорядну вагу.

«Конфуз»

І прийшло людство різними шляхами до комунізму…

І коли прийшло людство різними шляхами до комунізму, тоді стара гвардія більшовиків-ленінців, на березі Тигру й Євфрату зібравшись, доповіді різних націй вислухувала…

І сидів серед старої гвардії перший нарком освіти народної, першої Соціалістичної Республіки Радянської, Анатолій Васильович Луначарський… [79]

Він, як керівник культурно-національного відродження, слухав доповіді про шлях до комунізму через національне самовизначення…

І проходили перед старою гвардією більшовиків-ленінців різнобарвні нації, колись страшним царатом пригнічувані…

Проходили білоруси, українці, євреї, поляки, німці, турки, татари, киргизи, чуваші, лопарі, мордва й сила-силенна інших націй…

І розповідали…

Розповідали вони й про труднощі, з якими піднімати культуру, віками в домовині бувшу, доводилося, і про радість творчості, про радість відродження…

Розповідали про те, як доводилося прискорювати процес мовотворчості, щоб угнатися за культурами, що в нормальних умовах розвивалися…

Й усміхалася радісно стара гвардія ленінська, бачачи нації й культурно, й політично розкріпачені…

Проходили нації…

І останніми підходили нащадки запорізьких січовиків славних – кубанці-українці…

І запитав їх Анатолій Васильович Луначарський:

– Гей ви, запорожці, ви, славні молодці. А скажіть нам, а розкажіть нам, коли відроджуватися почали?

І залунав кубанський голос колективний:

– Числа не знаємо, бо календаря не маємо, місяць у небі, год у книзі, а день у нас такий, як і в вас – поцілуй за те он куди нас!

І тихо-тихо зробилося на березі Тигру та Євфрату.

І, потупивши очі, запитав Анатолій Васильович Луначарський:

– Що кажете таке, запорожці, ви, славні молодці?

Відповіли нащадки січовиків славних:

– Як відроджував, так і кажемо… На мовному матеріалі січовиків відроджував! Чого ж гніваєшся!

І ще тихше зробилося на березі Тигру й Євфрату.

Українізація

Інтермедія до п’єси «Вій»

ДІЙОВІ ОСОБИ:

1) Голова комісії українізації.

2) Два члени комісії.

3) Радянська панна.

4) Кумедник.

5) Хор бурсаків.

Всі дійові особи – переодягнені бурсаки.

Ку м е д н и к (вискакує й дзвонить). Гей, латрижники, ланці, розбишаки, поганці, цитьте! Тихо, невігласи, сміріте ваші гласи! Зараз почнеться комедія, весела інтермедія.

Б у р с а к и. Тихо! Комедія! Інтермедія!

Ку м е д н и к. І ритори, й авдитори, граматики і братчики. Незаможники, середняки і тр-р-рудова інтелігенція. І партійні, і безпартійні, і навіть чесні безпартійні. Вичищені й відновлені. Хто «за» і хто «проти». Ану, хто «проти»? Нема? То-то ж. Цитьте. Внемліте к річам моїм. Слух преклоніте. Ми вам українізацію апарату покажемо і як тую українізацію переводиться, розкажемо. Прислухайтесь, придивляйтесь. Все, що покажемо, запам’ятайте і на вуса намотайте.

Б у р с а к и. Тихо! Українізація!

Ку м е д н и к. Ось іде комісія по українізації.

Входить комісія.

К у м е д н и к. Ось іде громадянка Ундервуд. Вона на всі 100 % українізувалася і через те на радянській посаді зосталася.

Входить панна.

Ку м е д н и к. Прислухайтесь, придивляйтесь, воно вам у пригоді стане, бо українізувати вас ще не скоро перестануть. Будьмо уважні.

Голова комісії запитує панну. Члени – записують відповіді.

Бурсаки на всі відповіді панни реагують жереб’ячим: «Го-го-го».

Го л о в а (до панни). Ви українізувалися?

П а н н а. Вже.

Го л о в а. А скажіть, будь ласка, навіщо переводиться українізацію?