Енн із Зелених Дахів - Монтгомери Люси Мод. Страница 54

Опівдні ми пішли додому обідати, а тоді повернулися на іспит з історії. Він був дуже складний, і я страшенно заплуталася в датах. Утім, здається, сьогодні все вийшло непогано. Але ох, Діано, завтра іспит з геометрії, і щойно я про це згадаю, де й дівається моя рішучість не розгортати підручника. Якби табличка множення могла мене врятувати, я повторювала б її вже відтепер і аж до завтрашнього ранку.

Я ще ходила провідати дівчат, і дорогою зустріла Муді-Спурджена, який тинявся вулицями мов неприкаяний. Він був упевнений, що провалив історію і що народився на ганьбу своїм батькам, заявив, що повернеться додому першим поїздом, і хай там як, а теслею бути легше, ніж священиком. Я намагалася його розрадити і вмовила залишитися до кінця, бо це було б несправедливо щодо панни Стейсі. Іноді я шкодую, що не народилася хлопцем, а тоді дивлюся на Муді-Спурджена й тішуся, що я дівчина, та ще й не його сестра.

Коли я прийшла в пансіон до Рубі, вона була в істериці, бо щойно виявила страшну помилку, якої припустилася в завданні з літератури. Та потім вона заспокоїлася, і ми пішли їсти морозиво. Дуже шкодували, що тебе немає з нами!

О, Діано, мені так хочеться, щоб швидше минув цей іспит з геометрії! Та як каже пані Лінд, сонце сходитиме й сідатиме, байдуже, провалюся я на ньому чи ні. Це правда, але мене вона не надто тішить. Здається, що ліпше б воно не сходило, якщо я таки провалюся!

Твоя віддана подруга Енн».

У призначений час відбувся іспит з геометрії, а за ним усі інші, і в п’ятницю ввечері Енн повернулася додому, втомлена, проте задоволена й щаслива.

Діана чекала на неї в Зелених Дахах, і зустрілися вони так, ніби розлука тривала довгі роки.

— Люба, як надзвичайно прекрасно, що ти повернулася. Ти мовби цілу вічність була в тому місті. Ах, Енн, як ти склала іспити?

— Начебто добре — усе, крім геометрії. Не знаю, чи я вступлю; моторошне, жахливе передчуття підказує, що ні. О, як гарно знову бути вдома! Зелені Дахи — це найпрекрасніше, наймиліше місце в усьому світі.

— А як там інші впоралися?

— Дівчата, мені здається, непогано, хоча всі як одна стверджують, що не вступлять. Муді-Спурджен досі думає, що провалив історію, а Чарлі каже, що напевне не склав алгебри. Але ми ж нічого не знаємо, доки надрукують список — а це буде щонайменше за два тижні. Як я переживу ці два тижні очікування? Добре було б заснути й прокинутися аж наприкінці.

Діана розуміла, що марно питати, як склав Гілберт Блайт, тому просто сказала:

— Не хвилюйся, я впевнена, що ти вступиш.

— Краще зовсім не вступити, ніж опинитися не на верхівці списку, — зашарілася Енн, маючи на увазі — і Діана це знала — що успіх буде гіркий і неповний, коли вона поступиться Гілбертові Блайту.

А щоб такого не сталося, Енн докладала на іспитах усіх зусиль. Те саме робив Гілберт. У місті вони часто зустрічалися на вулицях, мовби не впізнаючи одне одного, і щоразу Енн трохи вище підносила голову й трохи сильніше шкодувала, що відмовила Гілберту в дружбі, коли він її просив, а тоді трохи рішучіше присягалася випередити його на всіх іспитах. Вона знала, що вся ейвонлійська молодь уважно стежить, хто з них буде першим. Джиммі Гловер та Нед Райт навіть побилися об заклад, а Джозі Пай заявила, що безсумнівно, першим буде Гілберт. Енн відчувала, що не стерпить приниження, якщо зазнає невдачі. Та була в неї ще одна, шляхетніша причина сподіватися добрих результатів. Їй хотілося одержати високий бал задля Метью та Марілли — надто Метью, котрий запевняв, що вона «перевершить всенький острів». І хоч Енн розуміла, що це годі було уявляти в найзухваліших мріях, та все ж палко надіялася опинитись бодай серед перших десяти, щоб лагідні карі очі Метью сяйнули гордістю за неї. Це було б їй найліпшою винагородою за тяжку працю й уперту боротьбу з нудними рівняннями та дієвідмінюваннями.

Два тижні спливли, і Енн почала й собі проводити цілі дні на пошті в товаристві збентежених Рубі, Джозі та Джейн; щодня тремтливими руками вони розгортали шарлоттаунські газети, і щоразу їх охоплювало неймовірне хвилювання — достоту, як під час іспитів. Навіть Гілберт і Чарлі принизилися до того, щоб зазирати на пошту, і лише Муді-Спурджен рішуче відмовився брати в цьому участь.

— Я не наважуся прийти й холоднокровно глянути в газету, — пояснив він Енн, — краще зачекаю, доки хтось мені скаже, вступив я чи ні.

Минуло три тижні; списку досі не було, і Енн подумала, що більше не витримає цієї напруги. У неї зникли апетит і цікавість до ейвонлійських справ. Пані Лінд заявила, що цього й слід було очікувати, коли на чолі міністерства освіти стоїть консерватор, і Метью, який не міг не помітити, що Енн повертається з пошти бліда, байдужа і змучена, замислився, чи не віддати йому на наступних виборах свій голос за радикальних реформаторів.

Аж ось надійшли новини. Енн сиділа у своїй кімнаті при відчиненім вікні, на мить забувши про екзаменаційні клопоти, і насолоджувалася красою літнього вечора, сповненого п’янкими ароматами квітів із саду й шурхотом вітру в тополиних кронах. Небо на сході над ялицями забарвлював рожевуватий відблиск призахідного сонця, а Енн мрійливо гадала, чи то не дух кольору так гарно бавиться, коли це завважила, як між ялиць, через кладку й угору схилом мчить, вимахуючи газетою, Діана.

Енн схопилася на рівні ноги, вже знаючи, що в ній. Нарешті список! У голові їй запаморочилося, серце боляче калатало. Вона не могла поворухнутися. Мовби ціла година минула; Діана пробігла через передпокій і ввірвалася в кімнату, навіть не постукавши від нетерплячки.

— Енн, ти склала, — вигукнула вона, — і ти най-найперша… ти і Гілберт… однакові, але твоє прізвище перше! О, я так пишаюся тобою!

Діана кинула газету на стіл і впала на ліжко, задихана й оніміла. Енн почала запалювати лампу, розсипавши при цьому всі сірники й зламавши їх зо півдюжини, перш ніж змогла з ними впоратися тремтячими руками. Тоді схопила газету. Так, вона склала — ось вона, на самісінькій верхівці довжелезного списку із двох сотень прізвищ. Задля цієї миті варто було жити.

— Ти неймовірно чудово склала, Енн, — проказала Діана, щойно відсапалася й змогла сісти й заговорити; вражена Енн із сяючими очима досі не вимовила ні слова. — Тато щойно десять хвилин тому привіз газету із Брайт Рівер, вона прийшла з вечірнім поїздом, і на пошті буде тільки завтра. І коли я побачила список, то одразу й прибігла… ви всі вступили, геть усі, навіть Муді-Спурджен, хоч він і зрізався з історії. Джейн і Рубі непогано склали, вони в першій половині списку, і Чарлі теж. Джозі Пай ледь нашкребла на три бали більше за найнижчий результат, але побачиш — вона так задере кирпу, мовби пройшла найперша. Панна Стейсі буде рада, еге ж? Енн, а як воно — бачити своє прізвище першим у списку? Я б, напевне, збожеволіла від щастя. Я й так ледь не збожеволіла, а ти онде — спокійна, холодна, як весняний вечір.

— Я приголомшена, — зізналася Енн, — хочу сказати цілу сотню різних слів, та розгубила їх усі. Я й не мріяла про таке… тобто мріяла, один-єдиний раз! Лише раз дозволила собі подумати: а що, коли я буду перша? І мене такий трепет охопив, бо це страшенне марнославство й зарозумілість — вважати, що я буду першою на острові. Зачекай хвилинку, Діано. Мушу скочити розповісти Метью. А тоді ми з тобою понесемо всім іншим добру звістку.

І вони квапливо рушили на луку поза клунею, де Метью згортав сіно, і де застали й пані Лінд, котра біля хвіртки розмовляла з Маріллою.

— О, Метью, — вигукнула Енн, — я склала, і я найперша… чи то одна з найперших. Я не зарозуміла, але дуже-дуже вдячна.

— А я завжди казав, — відповів Метью, щасливо розглядаючи список. — Я знав, що ти легко їх усіх здолаєш.

— Мушу сказати, Енн, ти молодчина, — завважила Марілла, намагаючись приховати надзвичайну свою гордість за Енн від критичного ока пані Лінд. Та ця добра душа щиро мовила:

— Авжеж, вона молодчина, тут жодних сумнівів нема. Ти робиш честь своїм друзям, Енн, ми всі пишаємося тобою, будь певна.