Старо-світські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 46

В світлиці всі заворушились. Прокинувся Балабуха. Прокинулись старі батюшки.

– Що там таке? Чого ви галасуєте? – загомонів отець Мельхиседек.

– Он щось біле стоїть за вікном,– либонь, мрець. Іди лишень сюди та засвіти світло,– сказала Марта, сміливіша й проворніша од інших.

О. Мельхиседек заглянув в кімнату. Біла постать зникла.

– Де ж той мрець? – сказав Мельхиседек, дивлячись на вікно.– То, мабуть, ви хлиснули через міру пуншу до подушки, то вам і мерці показуються. От до нас вони не насміляться приступити.

Отець Мельхиседек послав одного студента у садок, щоб він трохи налякав матушок. Двері рипнули. В хату ввійшов з реготом мрець, напнутий простирадлом, одчинив двері в кімнату й низенько поклонився матушкам. Страх минув. Паничі сміялись, а матушки доти лаялись, доки знов полягали в постіль. В світлиці знов усі загомоніли. Страх та жарти прогнали сон.

– Ій-богу, спати не хочеться. Що його робити!– сказав отець Мельхиседек, і з тими словами він вхопив подушку й кинув на край довгої постелі. Подушка влучила в одного старого батюшку по лиці.

– Ти бог зна що робиш, отець Мельхиседек: дурієш, як малий хлопець,– сказав старий батюшка й при тих словах швиргонув подушку назад, на отця Мельхиседека. Ллє подушка поминула його та влучила благочинного по голові.

Благочинний зобидився, схопився з місця, вхопив подушку й з усієї сили кинув, як йому здавалось, на о. Мельхиседека. Подушка знов бухнула по спині крайнього старого священика. Старий спересердя знов шпурнув подушку назад. Подушка бухнула в благочинного. Отець Мельхиседек лежав посередині й тільки чув, як подушка літала над ним, неначе здорова гуска, та десь гупала. Він не видержав і зареготався.

– Дай, боже, вам побитись, а нам подивитись,– сказав він не видержавши.

– То це усе ваші жарти, панотче! То це ви пустуєте та не даєте нам спати! Давайте його душити! – крикнули батюшки й паничі.

Паничі впіймали о. Мельхиседека й почали шарпати за сорочку. Благочинний і собі не втерпів: він ухопив Мельхиседека за сорочку й шарпнув так, що в його руках зосталось півсорочки; другі почали й собі сіпати й обскубли панотця так, що на йому зостався тільки комір та нарукавники.

– Отуди ік дідьку! Теперечки я зовсім голий,– сказав Мельхиседек, лапаючи себе за комір, що теліпався на товстій шиї.– Господине! Дайте, будьте ласкаві, стару сорочку, бо на моїй шиї зосталось тільки намисто з коміра,– говорив Мельхиседек, одхиливши двері в кімнату.

Онися встала, полапки знайшла в скрині стару чоловікову сорочку й подала о. Мельхи-седекові. О. Мельхиседек убрався й лагодився лягти на постіль, але роздратований старий батюшка налапав Мельхиседека й знов сіпнув за сорочку так, що в його на шиї знов зостався тільки комір. Паничі обскубли решту й рукави.

– Ой господине! дайте ще сорочку, та вже міцнішу, бо знов оті кати пошматкують,– благав о. Мельхиседек через двері.

Онися трохи розсердилась, одначе встала, навпомацки дійшла до скрині, полапки вийняла з скрині стару сорочку й подала Мельхиседекові.

– Так вам і треба, щоб не лякали! – говорила Онисія Степанівна.– Але як цю подеруть, то вже більше не дам.

Гості вже більше не зачіпали Мельхиседека.

Тепер вже справді усі потомились. Розмова й жарти якось не клеїлись. Усі незчулись, як позасипали дуже міцним сном. Вже й мерці нікому не то що не показувались під вікнами,– навіть нікому не снились.

Тільки що надворі почало розвиднюватись і в кімнаті заворушились матушки, о. Мельхи-седек тихенько встав, налапав кухля з раками, повитягав раки й попідкидав під кожухи двом старим батюшкам, котрі спали як побиті. Надворі почало сіріти. Отець Мельхиседек почав кричати на всю хату й побудив усіх. Старі батюшки ще спали.

– Як сплять! Як святі, а вчора мене набили бебехами, як жиди гамана,– сказав отець Мельхиседек, показуючи на сивих батюшків.– А доки ви спатимете? Вставайте, а то під вами ще й раки розплодяться,– гукнув отець Мельхиседек над самим вухом одного батюшки.

– Ой, щось щипається! Чортзна-що вигадав! Чого ти, отець Мельхиседек, щипаєшся? – крикнув спросоння другий батюшка.

– Дух святий з нами! Я лежу од вас за верству. Може, вас, панотче, блохи кусають,– сказав Мельхиседек з невинуватістю ягняти.

Старий батюшка знов крикнув і схопився з постелі. В його на нозі висів рак.

– А ба! Я казав, щоб ви не спали так довго, бо під вами заведуться раки,– сказав отець Мельхиседек, потягаючись.– Може, й під цим старим завелись раки. Паничі, а йдіть печеру-вати раки.

Отець Мельхиседек засунув руку під кожух і справді витяг звідтіль рака. Студенти кинулись і собі печерувати раки й витягли з-під панотця цілих п'ять штук. Старий панотець протер заспані очі, схопився з місця й почав облапувати себе навкруги. Він боявся, щоб раки часом не залізли, куди було не треба лізти.

В хаті піднявся регіт. Студенти ловили на постелі раки й складали на тарілку. Благочинний схопився з постелі й облапував кругом себе руками. Він боявся, чи не завелися часом за ніч і під ним раки. Отець Мельхиседек од-хилив двері в кімнату, де покотом лежали матушки, набрав жменю раків і потрусив ними матушок.

– Нате вам. матушки, на снідання павуків! – приказував Мельхиседек, посипаючи матушок зверху.

Матушки спросоння вгляділи маленьких раків, і їм здалось, що то ії справді здорові павуки.

– Ой павук! Їй-богу, павук! Ой лишечко!– заверещала Марта, на котру впав один рачок.

Слово «павук» зробило такий вплив, неначе іскра громовини. Матушки разом всі попрокидались, посхоплювались з постелі й повтікали до лежанки. Благочинна угляділа мохнатого рака й собі схопилась і стала на ліжку на ногах.

– Та це ж раки, а не павуки! – загомоніли, прочумавшись, матушки.– Де вони їх в гаспида набрали взимку? Це усе жарти Мельхиседекові. Як же можна так жартувати?

– А чого ж ви так довго спите та викачуєтесь на соломі? – обізвався з світлиці отець Мельхиседек.– Це добрі хазяйки: сплять пак до обіда. Спасибі ракам, що вас побудили. Вставайте та по чарці давайте, а ви, Онисіе Степанівно, звеліть поварити раки на снідання старим панотцям, бо це ми під ними на-печерували. Це ви виплодили: чия праця, того й користь.