Старо-світські батюшки та матушки - Нечуй-Левицький Іван Семенович. Страница 48

«Коли напросив гостей, то нехай сам пань-кається коло їх, а я не встану»,– думала Олеся.

– Лежить на ліжку та одпочиває,– тихісінько сказав отець Мельхиседек матушкам.– Цссс... бо благочинна книжку читає.

Тим часом студент позбирав по заметах панотців і привіз до господи. Балабуха з Про-коповичем увійшли в світлицю. Господар був теперечки дома,– і всі гості одразу набрались сміливості. В світлиці піднявся гомін та регіт; навіть Геркулесова довбня й панни з котиками вже нічого не могли вдіяти.

Балабуха увійшов в кімнату. Олеся страшно подивилась на його й знов втупила очі в книжку.

– Вставай, серце, та вітай гостей! – тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві.

Олеся знов липнула на його очима, ще глибше втупила очі в «Волшебницю».

– Вставай-бо, вставай! Годі качатись,– треба гостям подати чай та закуску,– просив Балабуха.

– Коли напросив гостей, то панькайся з ними сам, бо я не вийду до тих наміток та плахот.

– Одначе їздила до наміток та плахот горішків їсти, треба й наміток вітати та частувати,– сказав Балабуха.

«Потривай же ти, сарано! Я тебе швидко випроводжу з хати»,– подумала Олеся й зітхнула, згадавши за Бонковського.

Поки вона встала, наймичка подала самовар. Балабуха поналивав стакани й звелів наймичці винести гостям. Прокіп побіг на місто й накупив позаторішніх бубликів, черствих та цупких, як ужевка.

Олеся хапком причесала голову і як була в буденному поганенькому убранні, так і вийшла до гостей.

Матушки в намітках, в синіх жупанах поважно й якось сумно сиділи рядком попід стінами, неначе поважні дипломати на конгресі. Олеся привіталась до всіх дуже байдужно й недбайливо й сіла коло стола; вона роздала всім чай і мовчала. Матушки покуштували бубликів і трохи зубів не поламали. Голодні батюшки трощили їх, аж в зубах хрущало.

Розмова не клеїлась. Усі мовчали. Олеся сиділа, спершись на стіл, і кисло дивилась на Геркулеса на стіні. Випили чай, Килина винесла пляшку з горілкою та чарки, а на тарілці – черствого житнього хліба.

Гості випили по чарці, пожували чорного хліба й засмутились. Олеся мовчала й не доторкнулась до хліба. Наставав сумний вечір. Гості були сумні, господарі сумні. В хаті всі замовкли. Стало так тихо, неначе нікого в хаті не було. Ніхто не піддавав веселощів та жартів, а тим часом усі почували, що гульня не скінчилась: усім ще хотілось гуляти,– всі побачили, що гульню ніби згубили десь на шляху разом з благочинним. Як тільки Олеся вийшла з хати, всі почали радитись, куди їхати. Парафія отця Мельхиседека тепер була найближче. Він запросив усіх до себе. Гості знялись і виїхали з двору. Ні господар, ні господиня їх і не держали.

– Ой сестрице, я зуба зламала бубликом,– хвалилась Марта сусіді.

– А я трохи не вдавилась черствим хлібом.

Чи вона пак так вітає й свого Бонковського? – спитала сусіда.

– Еге! якраз так! Вона Бонковському смажить поросята в вільшаницьких поросятниках,– сказала Марта.

– Тільки трохи пересмажує,– обізвалась сусіда,– але нічого те: у Бонковського зуби добрі – не поламає.

Увесь поїзд поїхав до отця Мельхиседека. Мельхиседек з жінкою побігли санками уперед, щоб зготувати полудень для голодних гостей. Гості ночували, гуляли цілий день, але впевнились, що вволю не нагулялись. Знов постановили всім їхати до Прокоповича в Чайки й тільки в Чайках вже впевнились, що нагулялись, скільки було треба,– досхочу. З Чайок всі роз'їхались до господи й рознесли по околиці, як благочинна вітала гостей, лежачи з книжкою в постелі.