Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі. Страница 10

— Так, — усміхнувся Зедд. — А видінь у тебе немає?

— Ні. Тільки слабка аура. Чарівник задумливо кивнув і запитав:

— До речі, як могло статися, що така красива жінка не знайшла собі чоловіка?

— А охочих і не бракувало. У трьох були цілком серйозні наміри.

Але коли, схиливши коліна, черговий претендент клявся у вічній любові, у мене траплялися видіння. Про кожного.

— А як ти пояснювала відмову?

— А я їм не відмовляла. Просто била по щоках, поки їх порожні голови не починали дзвеніти. Зедд хмикнув. Капітан Трімак підійшов до них.

— Знайомтеся, командувач, перед вами леді Бевінвье. — Сказав Зедд.

Трімак кивнув. — Так само як і я, ця леді зберігає спокій і безпеку нового Магістра Рала. Накажіть, щоб, поки вона в палаці, їй була забезпечена надійна охорона. Магістру Ралу необхідна її допомога, і я не хочу, щоб їй ще раз довелося ризикувати життям.

— Буде виконано, чарівник Зорандер. Клянусь честю, з нею нічого не станеться. Я про це подбаю.

Капітан обернувся і подав умовний сигнал. Тут же до нього підбігли десятка два солдатів і завмерли, очікуючи наказів.

— Це леді Бевінвье. Я доручаю вам її охороняти. Ви повинні за всяку ціну забезпечити її безпеку.

Двадцять здоровенних куркулів вдарили по металевих нагрудниках. Двоє солдатів тут же підхопили Джебр. Вона міцно стискала Камінь, а гаманець поклала в кишеню.

— Підшукайте їй підходящі апартаменти, — сказав Зедд солдатам. — Їй потрібен спокій, і прослідкуйте, щоб їй приносили їжу.

Зедд подивився у втомлені блакитні очі й ласкаво погладив Джебр по руці.

— Гарненько відпочинь, доню. Завтра вранці я відвідаю тебе.

— Спасибі, чарівник Зорандер. Солдати обережно повели її, підтримуючи під руки, а Зедд повернувся до Трімака:

— Капітан, тут в палаці десь повинна бути леді Ордіт Кондатіт де Дакідвіч. У Магістра вистачає турбот і без її втручання. Тому їй слід покинути палац ще до заходу сонця. Якщо ця леді затнеться, запропонуйте їй на вибір карету або мотузку.

— Я особисто простежу за цим. — Усмішка Трімака не віщувала леді Ордіт нічого хорошого.

— Якщо тут є й інші індивідууми з подібним темпераментом, можеш діяти на свій розсуд. Найкраще запропонувати їм такий самий вибір. Настав час змін.

Зедд не міг бачити ауру солдата, але готовий був посперечатися, що вона стала набагато яскравішою.

Капітан явно зрадів:

— Не всім припадуть до смаку нові порядки, чарівник Зорандер.

— Хіба хто-небудь, крім Магістра Рала, має право тобі наказувати?

— Так. Командувач Кводів. Демміні Насс. Друга людина після Магістра.

Почувши ім'я, Зедд здригнувся.

— Він помер.

Трімак з полегшенням кивнув, але зауважив:

— Це не все. На плато розміщується приблизно тридцятитисячна армія. У палаці моє слово закон, але за його межами старші армійські офіцери не зобов'язані мені підкорятися. Я знаю, багато хто з них зрадіють змінам. Але далеко не всі.

— Я вже говорив, що у Річарда вистачає своїх турбот. І Зедд подумав — «Магія проти магії. Проти нього буде магія Підземного світу, не треба турбувати його через дрібниці». — Я надаю тобі повну свободу дій. Роби все, що вважаєш за потрібне, щоб уберегти Магістра від замахів сталі. Це твій обов'язок.

— В Народному Палаці живуть тисячі людей, — сказав капітан. — Це ціле місто, під одним дахом. По рівнинах Азріта з усіх сторін світу, крім сходу, нескінченним потоком рухаються купці, які постачають сюди товари, від одиноких торговців до величезних караванів. Ці дороги — справжні артерії, що живлять серце Д'хари — Народний Палац. Плато, на якому стоїть палац, схоже на мурашник. Воно зрито неймовірною кількістю печер. Там розміщуються склади і живуть люди. Все це створює великі труднощі. Як і у кожному місті, неможливо ручатися за помисли тисяч приходячих сюди людей. Тому я закрию і запечатаю головні внутрішні двері, що з'єднують палац з підземеллями. Такого не траплялося вже кілька століть, і це викличе пересуди і небажані чутки в народі. Але ми ризикнемо. Крім цих дверей, на територію палацу можна проникнути тільки одним способом через східну дорогу, що проходить над прірвою. Я простежу, щоб міст був завжди піднятий. Таким чином, без нашого відома в палац не проникне ні одна людина. Правда, ще залишаються багато тисяч тих, хто живе в самому палаці. Наміри цих людей нам теж невідомі. Перш за все це солдати, добре навчені і випробувані в боях воїни, і якраз їх начальників я б хотів тримати подалі від Магістра Рала. У мене таке відчуття, що новий Магістр не з тих Ралов, з якими вони звикли мати справу, і це їм може не дуже сподобатися. Але вихід знайти нескладно. Д'хара велика. Значить, до кордонів далеко, та й неспокійно там зараз. Якраз саме час направити туди війська. Приміром, нас вкрай турбує обстановка в районі південного кордону, це ж на рубежі Диких Дебрів.

Кажуть, служба там нелегка, і просто немає часу готувати змови.

Крім того, сили Внутрішньої гвардії явно недостатні. Слід збільшити в три рази чисельність, перевівши до Внутрішньої гвардії людей з тих частин, які заслуговують довіри.

Зедд пильно глянув на капітана, який і під час розмови не забував відстежувати, що відбувається в залі.

— Я не солдат, — сказав Зедд. — Але навіть я бачу, що це дуже розумні пропозиції. Треба убезпечити палац наскільки можливо. І це доручається тобі.

— В такому разі завтра ж вранці буде представлений список генералів: тих, яким можна довіряти, і тих, кому довіряти не слід.

— А мені він навіщо?

— Але як же інакше? Адже треба прийняти рішення, що робити з цими людьми.

По тому підуть певні накази. А віддавати такого роду накази може тільки людина з даром.

— Чарівники не повинні правити людьми, — втомлено пробурмотів Зедд. — Це неприпустимо.

— Але така влада Д'хари. Магія і сталь. Я ж всього лише повинен захистити Магістра Рала. І роблю те, що вважаю за необхідне.

— А тобі відомо, що я бився і навіть убивав чарівників, які намагалися керувати народами?

Зедд говорив, спрямувавши погляд у простір, згадуючи ті давно минулі часи. Капітан помовчав. Зедд подивився на капітана і впіймав на собі його уважний погляд. Трімак помовчав ще трохи, немов щось обмірковуючи, потім чітко сказав:

— Якби я мав вибір, чарівник Зорандер, я б вважав за краще служити тому, хто вважає владу тяжким тягарем, а не тому, для кого влада є задоволенням.

— Гаразд, — буркнув Зедд, — значить, завтра вранці. Але є ще одна річ, про яку слід подбати в першу чергу, — я маю на увазі Сад Життя.

Саме там з'явився скрійлінг. Не можу сказати напевно, але цілком можливо, що він не останній, будуть і інші. Так що необхідно забезпечити надійну охорону Саду Життя. Оточи його сталевим кільцем воїнів.

Нехай їх буде якомога більше, і розстав їх на такій відстані один від одного, щоб вони могли орудувати сокирами. Крім того, треба полагодити і зміцнити стіни і двері. І не впускати тудинікого, жодної людини, тільки мене і Річарда. Будь-яка спроба увійти туди — пряма загроза безпеці Магістра Рала. Нікого не впускати, навіть садівників. І ти особисто несеш відповідальність за належне виконання цього наказу.

— Буде виконано, чарівник Зорандер.

— Добре, Магістрові Ралу знадобиться дещо з алтаря в Саду Життя. До його прибуття я не наважуюся нічого біля нього чіпати. Предмети, які знаходяться там несуть смертельну небезпеку, так що слід поставитися до охорони Саду з усією відповідальністю. Крім того, там можуть з'явитися нові скрійлінги. Або щось гірше.

— Коли?

— Не знаю. За моїми припущеннями, перший повинен був з'явитися тільки через рік, саме раніше — через кілька місяців. Те, що Володар тьми вже зараз зумів прокласти шлях одному зі своїх убивць, дуже тривожний знак. Не знаю, навіщо його послали. Може бути, саме для того, щоб вбивати всіх, хто опиниться на його шляху. Адже Володар тьми вбиває і без всяких причин, просто щоб убити. Але могло бути й так, що скрійлінга послали вбити конкретну людину. Ось це вже дійсно погано. Завтра я покину палац і спробую дізнатися побільше до того, як нагряне нова біда.