Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі. Страница 36

— Кинь його! — Прохрипіла вона. — Припини!

Річард розтиснув пальці, і ейдж повис на ланцюжку.

— Я тримав його, щоб відволіктися від головної болі. Віриш чи ні, але це допомагає.

— Біль тепер стала сильнішою?

Він кивнув:

— Якби Денна не навчила мене терпіти біль, я б давно вже був без свідомості. Вона навчила мене справлятися з болем, зробила мене стійкою до неї, щоб продовжити мої муки.

Келен схлипнула:

— Річард, я…

— Те, що ти відчула, — це найменше, на що він здатний. — Він торкнувся стержнем своєї долоні. Бризнула кров. — Ейджілом можна шматувати плоть. Дробити кістки. Денна дуже любила ламати ним мені ребра. Я чув їх хрускіт. Кістки до сих пір ще не зовсім зрослися, і мені боляче, коли я лягаю або коли ти мене обіймаєш. Втім, ейдж здатний і на більше.

З його допомогою можна вбити. Одним дотиком. — Він помовчав, дивлячись у вогонь. — Денна підвішувала мене до стелі за зв'язані за спиною руки. Вона катувала мене годинами. Поки я був у свідомості, я благав її припинити тортури, але вона мене не слухала. Ніколи. У мене не було ніякої можливості звільнитися, і вона теж називала це навчанням. Я благав її вбити мене, але марно. Я вбив би себе сам, але її магія не дозволяла мені цього зробити. Вона змушувала мене вставати на коліна і просити її продовжувати тортури. Я робив все, що вона наказувала. У неї була подруга, і вона іноді дозволяла їй теж зі мною… розважитися.

Келен сиділа не ворухнувшись. Їй було важко дихати.

— Річард, я…

— Кожен день вона брала мене за нашийник і приводила в спеціальну кімнату, де їй ніхто не заважав орудувати ейджілом. Деколи вся підлога там була залита кров'ю. Моєю кров'ю. Іноді вона катувала мене з ранку до вечора. А потім вночі… Ось що значить для мене носити нашийник. Можна нескінченно думати про те, що він мені допоможе, і про те, що у мене немає вибору, але нашийник означає для мене саме це. Я абсолютно точно знаю, що ти зараз відчуваєш. Тобі здається, що шкіра твоя спалена, м'язи розірвані і роздроблена кістка. Тепер уяви собі ці відчуття у всьому тілі і кожен день. Ось що значить носити нашийник Морд-Сіт. І додай ще безнадійність і думки про те, що ніколи більше не побачиш того, кого любиш. Я краще помру, ніж знову одягну нашийник.

Келен потерла плече. Все було саме так, як він описав. Вона не могла ні говорити, ні думати. Та й хто в такому стані здатний на розмову? Вона сиділа і дивилася на нього, а Річард не відривав очей від вогню. По щоках її бігли сльози. Їй було боляче за нього.

Потім вона раптово почула свій голос, хоча дала собі клятву не запитувати його про це:

— Денна зробила тебе своїм чоловіком. Це правда?

Річард не став ухилятися.

— Так, — прошепотів він, не обертаючись. На щоці його блиснула сльоза. Звідки ти знаєш?

— Два Кводи під проводом Демміні Насса наздогнали нас. Даркен Рал наклав на них закляття, проти яких була безсила магія Зедда. І моя теж. Зедд не міг навіть поворухнутися: закляття скували його. Демміні Насс розповів мені про те, що сталося з тобою. Він сказав, що ти помер. Тоді я викликала Кон Дар і вбила його.

Річард прикрив очі.

— Я був не в змозі зупинити її. Клянуся, я намагався. Але ти не можеш собі уявити, що вона зі мною витворяла. У мене не було жодного шансу. Вона могла робити зі мною все, що завгодно. Їй не вистачало дня. Вона хотіла катувати мене і вночі.

— Як може людина бути настільки жорстокою?

Річард глянув на ейдж і повільно стиснув його пальцями.

— За неї взялися, коли їй було дванадцять років. Її навчали цим же ейджем. Тим, що зараз на мені. Все, що вона робила зі мною, робили з нею. День за днем. Рік за роком. На очах у неї вбили її батьків. І нікому було допомогти їй. Вона виросла на кінчику ейджа, не бачачи нікого, крім своїх мучителів. Вона навіть не знала, що на світі існують надія, співчуття або кохання. Чи можеш ти уявити собі весь цей жах?

Життя, що складається з нескінченного болю. Вони відібрали в неї тіло і душу.

Зламали її. Зробили однією з них. Даркен Рал особисто займався цим. Коли вона мучила мене, ейдж завдавав їй такий самий біль, як і мені. Ось тобі приклад магії. А одного разу Дарці Рал бив її кілька годин, бо вирішив, що вона надто м'яко до мене ставиться. Він здер їй шкіру зі спини.

— Річард опустив голову. Він плакав. — І в кінці її життя, наповненого божевіллям і болем, прийшов я і, зробивши свій меч білим, пронизав її серце.

Перед смертю вона попросила мене взяти цей ейдж, щоб я ніколи не забув про неї. Їй потрібно було, щоб хоч хто-небудь зрозумів її. Це було все, чого вона хотіла: щоб хтось зрозумів і не забував її. Я поклявся, і вона повісила ейдж мені на шию. А потім просто дивилася, як я піднімаю меч, щоб вбити її. Вона сподівалася, що в мене вистачить сили її вбити. Ти питала як може людина бути настільки жорстокою, ось тобі відповідь. І якби я міг, я б оживив Даркена Рала заради того, щоб мати можливість вбити його ще раз.

Келен сиділа нерухомо, вона роздиралася суперечливими почуттями. Вона ненавиділа Денну, ревнувала і в той же час жаліла її. Вона відвернулася, витираючи з обличчя сльози.

— Річард, чому ж у них нічого не вийшло? Чому Денні не вдалося зломити тебе? Як тобі вдалося зберегти свій розум?

— Саме так, як сказали сестри. Я розщепив свідомість. Я не знаю, як пояснити зрозуміліше. Я не віддавав собі звіту в тому, що роблю, але тим не менш врятував себе. Те, що становило мою сутність, сховалося, а решту я віддав на розтерзання. Я дозволив Денні робити з рештою все, що завгодно.

Даркен Рал говорив, що тільки людина з даром здатна на таке. Саме тоді я вперше почув, як це називається.

Він ліг на спину, прикривши очі долонею. Келен дістала ковдру і підклала йому під голову.

— Прости, — прошепотіла вона.

— Все позаду, а це головне. — Він прибрав руку і з посмішкою глянув на Келен. — Все позаду, і ми разом. У певному сенсі це пішло мені на користь. Якби Денна не «навчила» мене, я не зміг би зараз протистояти головному болю. ожливо, її уроки допоможуть нам вибратися з тієї ситуації, в яку ми потрапили.

Вона з жалем подивилася на нього:

— Але ж тобі дуже погано. Він слабо кивнув:

— Так. Але я краще помру, ніж знову одягну на себе нашийник.

Тепер вона розуміла його — але ціна, якій дісталося їй це розуміння, була занадто висока. Келен лягла поруч і притиснулася до Річарда. В очах у неї стояли сльози.

11

Наступного дня небо затягнули сірі хмари. Коли Келен з Річардом вийшли з села, на них обрушився крижаний вітер. Річарду хотілося піти подалі від людей і будинків. «Хочу подивитися на небо і землю», — сказав він. Вони йшли в мовчанні. Пожухла трава стелилася під поривами вітру. Річард взяв з собою лук, щоб хоча б на деякий час позбутися від головних болів. Келен, зрозуміло, пішла з ним.

Всього кілька днів тому їм належала вічність, а тепер ця вічність, здавалося, витікає як пісок крізь пальці. Келен хотіла боротися, але не знала як. Все було так добре і раптово стало так погано!

Вона не сподівалася, що Річард добровільно одягне на себе цей нашийник, Рада-Хань, що б там не твердили йому сестри. Можливо, він змириться з необхідністю опанувати своїм даром, але нашийник носити не стане. А це означає, що Річард помре. Але враховуючи те, що він розповів — і особливо те, про що, як вона підозрювала, він промовчав, — яке право вона має просити його взяти Рада-Хань?

І все ж так приємно було хоч ненадовго опинитися далеко від людей, від села і від очей Чандалена, який постійно стежив за ними. Як переконати його?

Він вважає, що вони з Річардом приносять нещастя племені, і веде себе так, немов вони роблять це навмисно. Келен втомилася від постійних тривог.

Їй вже стало здаватися, що це ніколи не скінчиться. Ну нічого, сказала вона собі, принаймні сьогодні можна забути про тривоги і просто побути удвох.