Друге Правило Чарівника, або Камінь Сліз - Гудкайнд Террі. Страница 46
Вона стиснула його руку:
— Звичайно, Річард. Я швидко.
Річард кивнув. Він витягнув меч із землі і пішов до будинку духів.
13
Отже, причина смерті… Вона задумалася, приклавши до вуст кінчик простої дерев'яної ручки. Маленька скромна кімнатка тонула в напівтемряві: свічки, яким насилу знайшлося місце серед численних паперів, ледь розсіювали темряву. На столі громадилися стоси товстих фоліантів, а між ними лежали пожовклі звитки. Вільним залишався лише невеликий п'ятачок, і на цьому п'ятачку зараз розміщувався листок паперу, куди записувався звіт.
За її спиною припадали пилом на полицях різноманітні магічні предмети.
Всюдисущим служницям заборонялося торкатися їх, стирати з них пил входило в її обов'язки, але в неї вічно не було для цього ні часу, ні бажання.
Крім того, покриті пилом, ці предмети привертали до себе менше цікавих поглядів.
На вікнах висіли важкі щільні штори. Єдиною світлою плямою в кімнаті був жовто-блакитний килимок перед столом. Відвідувачі, як правило, воліли дивитися саме на нього.
Причина смерті… Ці звіти — суцільна мука. Вона скривилася. Але мука необхідна. Принаймні поки що. У Палаці пророків обожнювали звіти. Деякі сестри все своє життя не вилазили з архівів, реєструючи звіти, перекладаючи їх з місця на місце, оберігаючи ці папірці, які, можливо, коли-небудь кому-небудь знадобляться.
Ну що ж, поки часи не змінилися, доведеться придумувати відповідну причину смерті. Істина нікого не цікавить, але задовільне пояснення знайти необхідно. Ці сестри трясуться над кожним, у кого є дар. Яка дурість!
Нещасний випадок в процесі навчання? Вона посміхнулася. Цим формулюванням вона не користувалася вже багато років. Вона вмочила перо в чорнильницю і, склавши губи трубочкою, почала писати: Причиною смерті став нещасний випадок, пов'язаний з Рада-Хань. Навіть самий молодий і гнучкий пагін, як я неодноразово попереджала сестер, ламається, якщо зігнути його занадто сильно.
От і все. А хто стане задавати питання? Нехай поламають голову, хто саме допустив помилку. Це позбавить їх від надмірної цікавості. Вона потягнулася за пісочницею, і в цей момент пролунав стук у двері.
— Одну секундочку! — Взявши двома пальцями лист цього хлопчиська, вона піднесла його до свічки, а потім, коли воно розгорілося, кинула в остиглий камін. Більше він листів писати не буде. — Заходьте!
Важка склепінчаста двері прочинилися, і в щілину просунулась голова.
— Це я, сестра, — шепнула голова.
— Не стій на порозі, як послушниця. Заходь і закрий двері.
Жінка увійшла, обережно зачинила за собою двері і озирнулась. На килим вона навіть не глянула.
— Сестра…
Сердитий погляд і палець, притиснутий до губ, змусив її замовчати.
— Ніяких імен, навіть коли ми одні! Я ж тобі казала!
Гостя глянула на стіну так, наче боялася, що звідти зараз хтось вискочить.
— Я думала, ваша кімната захищена…
— Звичайно, захищена. Але завжди залишається можливість, що вітерець донесе наші слова до чужих вух. Якщо це станеться, не хотілося б, щоб разом зі словами він доніс і імена. Чи тобі, навпаки, хочеться саме цього?
— Звичайно, ні! Звичайно, ви маєте рацію! — Дівчина нервово зціпила пальці. Коли-небудь це стане не потрібно. Ненавиджу, що ми повинні ховатися.
Коли-небудь ми…
— Що ти дізналася?
Гостя поправила сукню і, поклавши руки на стіл, злегка нахилилася вперед. Її очі блищали. Це були незвичайні очі — блідо-блакитні з темно-фіолетовими цяточками. Господині кабінету доводилося прикладати деяке зусилля, щоб не дивитися в них.
Дівчина нахилилася до неї ближче й прошепотіла:
— Вони знайшли його.
— Ти бачила книгу?
— Так, бачила. Під час обіду. Я чекала, поки всі не пішли. — Вона глянула на співрозмовницю. — Він відкинув першу пропозицію.
— Що? — Вона грюкнула долонею по столу. — Ти впевнена?
— Це сказано в книзі. І не тільки це. Він вже виріс. Виріс і став чоловіком.
— Дорослим! — Сидяча за столом жінка важко зітхнула.
— Як звали цю сестру?
— Яка різниця? Адже всі вони наші.
— Ні, не всі. Я не змогла послати трьох наших сестер. Тільки двох. Одна сестра Світла.
У блакитних очах спалахнуло здивування.
— Як це? Як же ви допустили це? В такій важливій справі…
Долоня знову грюкнула по столу:
— Мовчати!
Гостя здригнулась і випросталась, почервонівши.
— Це була сестра Грейс.
Господиня кабінету, прикривши очі, відкинулася в кріслі.
— Сестра Грейс була одна з наших.
— Отже, з двох, що залишилися наша тільки одна. Але хто? Сестра Елізабет чи сестра Верна?
— Це не те, що тобі слід знати.
— Але чому? Ненавиджу залишатися в невіданні. Ненавиджу, коли говориш з сестрами і не знаєш, хто з них сестра Світла, а хто — сестра Темряви.
Господиня кабінету в гніві вдарила кулаком об стіл.
— Не смій більше вимовляти цього вголос! — Прошипіла вона. — Або я відправлю тебе до Безіменного по шматочках!
Цього разу гостя опустила погляд на килим. Обличчя її зблідло.
— Вибачте мені, — прошепотіла вона.
— Тих сестер Світла, які вірили в наше існування, вже немає в живих. Але якщо твої слова торкнуться чужих вух, підозри прокинуться знову. І ти ніколи, чуєш, ніколи не повинна їх вимовляти! Якщо сестри зрозуміють, хто ти і кому ти служиш, ти й писнути не встигнеш, як у тебе на шиї з'явиться Рада-Хань.
Гостя мимоволі підняла руки до горла.
— Але я…
— Ти видряпаєш собі очі зі страху знову побачити тих, хто щодня буде тебе допитувати. Ось чому тобі не можна знати ніяких імен. Тоді ти нікого не зможеш видати. До речі, інші теж не знають твого імені і не можуть видати тебе. Вам дозволено знати тільки одне ім'я — моє.
— Але, сестра… Я швидше відкушу власного язика, ніж назву комусь ваше ім'я!
— Це ти зараз так кажеш. Але коли у тебе на шиї буде Рада-Хань, ти скажеш все що завгодно, лише б його прибрали… Я, звичайно ж, все зрозумію, але це не рахується… А ось Безіменний тебе не помилує. І коли він загляне тобі в очі, тортури і Рада-Хань здадуться тобі приємним чаюванням.
— Але я служу… Я дала обітницю… Я присягнулася…
— Кожен, хто віддано служить йому, буде винагороджений, коли Безіменний прорветься через завіси. Але кожен, хто зрадив його, кожен, хто проти нього боровся, буде приречений вічно розплачуватися за свою помилку.
— Звичайно, сестра. — В блідо-блакитних очах загорівся фанатичний вогонь. Я живу, тільки щоб служити. Я не зраджу нашого Пана. Я принесла йому обітницю.
— Скажи краще — віддала душу.
Блакитні очі блиснули.
— Я присягнулася.
Господиня кабінету кивнула:
— Як і всі ми, сестра. Як і всі ми. — Вона сіла зручніше. — У книзі було сказано ще що-небудь?
— У мене було мало часу, але дещо я запам'ятала. Його супроводжує Мати-сповідниця. Він — її майбутній чоловік.
— Мати-сповідниця? — Вона насупилася, але потім зневажливо махнула рукою. — Нічого страшного. Що ще?
— Він Шукач.
— Будь прокляте Світло! — Пальма знову грюкнули об стіл. — Шукач… Нічого, впораємося. Це все?
Співрозмовниця повільно похитала головою і, нахилившись над столом, сказала:
— Він дорослий, сильний чоловік. І все ж він втратив свідомість від болю через два дні після того, як пробудив свій дар.
Настала черга господині кабінету широко відкрити очі.
— Два дні, — прошепотіла вона, підвівшись в кріслі, — ти впевнена? Два дні?
Її співрозмовниця знизала плечима:
— Я тільки повторюю те, що появилося в книзі. Там сказано саме так, але я не знаю, чи правда це. Я взагалі не розумію, як таке могло трапитися.
Господиня кабінету важко опустилася в крісло.
— Два дні, — повторила вона, втупившись на стіл. — Чим швидше ми одягнемо на нього Рада-Хань, тим краще.
— Навіть сестри Світла вважають так само. У книзі ще було відповідне послання. Від самої ігумені.