Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В.. Страница 106
Він ковзнув поглядом по обличчю короля, і від допитливого погляду князя не заховалися сліди, залишені на обличчі Яна Казимира останніми роками, проведеними на королівстві під час зовсім не простого для Речі Посполитої періоду. І хоч пишний, шитий золотом, французький костюм короля виглядав блискуче, він не міг приховати сутулуватості плечей, у які король немов бажав втягти голову, ховаючись від сотень проблем, котрі поставали перед ним і Польщею завдяки зграям жадібних до польських завоювань сусідів. Гострі проникливі очі короля під воронового крила перукою і високим чолом усе ще палали розумом і енергією, але під ними вже залягли темні тіні і глибокі зморшки. І взагалі, Ваза, котрий був молодшим за Ієремію Вишневецького усього на якихось три роки, виглядав якщо і не старцем, то принаймні людиною досить потріпаною життям, старшою за князя десь на добрий десяток літ. «От і Річ Посполита, – чомусь спало на думку Ієремії Вишневецькому, – схожа на свого короля – така ж виснажена і жалюгідна, хоча поки що приховує це під пишнотою вбрання і дорожнечею деталей умеблювання».
– Перемога буде нашою, і нашою по праву, – сказав князь уголос, всаджуючись в крісло, на яке йому люб'язно вказав Ян Казимир.
Король сів навпроти і, підхопивши з невеличкої, вкритої позолотою таці тонконогий кришталевий келих, наповнив темним червоним вином.
– Прошу вас, пригощайтеся, – вказав він Вишневецькому на другий келих, точну копію першого, котрий стояв навпроти князя, – вважаю, що келих легкого вина перед трапезою не тільки не завадить, а й слугуватиме для збільшення апетиту і покращить процес засвоєння їжі.
– Дякую, – просто сказав Ярема і пригубив свого келиха. – Ви, ваша величність, натякнули в листі-запрошенні на те, що воліли б обсудити наодинці зі мною деякі аспекти майбутньої кампанії, тож готовий вислухати вас уже зараз.
– О, що ви, що ви! – запротестував король. – Усьому свій час, любий князю. Якими б нагальними не були наші справи, вони здатні зачекати, доки ми не закінчимо обідати і не вирушимо на невеличку кінну прогулянку околицями міста. Адже, я маю надію, князь не відхилить моє запрошення взявши участь у такій прогулянці?
Вишневецький ледве втримався, щоб не поморщитись. Після кількаденного переходу він був втомлений від верхової їзди і волів би краще відпочити спекотної післяобідньої пори. Але запрошення короля завжди залишається запрошенням короля, навіть коли ти Ієремія Вишневецький. Крім того, незрозумілі натяки Яна Казимира на те, що розмову краще вести за межами покоїв…
– Я лише буду радий розвіятися в такому почесному товаристві, ваша величність.
– От і славно! – король тричі плеснув у долоні. – Камергер!
– Усе готово, ваша величність, – виріс на порозі зали Верещага. – Прошу до столу.
Під час обіду Ян Казимир наказав видалити всіх, окрім двох лакеїв, котрі прислуговували їм за столом, хоча розмова велася світська і аж ніяк не утримувала в собі будь-яких державних таємниць.
– Як почуває себе пані Гризельда-Констанція? – ввічливо запитував король про здоров'я князевої дружини, як того потребували правила хорошого тону. – Маю надію, що вона не гнівиться на мене за те, що її малжонек знову змушений був покинути її і вирушити на захист Речі Посполитої. Бачить Бог, я сумую, що довелося послужити якщо й не прямою, то все ж причиною вашої розлуки.
– О, пан круль може бути спокійним, – стримано відповідав князь, – пані Гризельда не гірше нас із вами розуміє всю небезпеку, котра нависла над Річчю Посполитою в останній час, а разом з тим необхідність моєї присутності там, де доля держави покладена на вістря меча. Не дарма вона виросла в домі коронного канцлера. Можу побитися об заклад, вона сама змогла б дати раду Польщі краще за деяких сенаторів нашого сейму.
– Цілком з вами згоден, любий князю, – зааплодував від захоплення Ян Казимир. – І, напевне, ніхто не буде сперечатися, що покійний Еразм Ротердамський [59] надто багато брав на себе і чоловічу частину людства, написавши своє: «Nam quod Plato dubitare videtur, utro in genere ponat mulierem, rationalium animantum, an, brutotum, nihil aliud voluit, quam insignem eius sexus stultitiam indicare». [60] Моєму твердженню прямий доказ – пані Гризельда. Не дивлячись на молодість і янгольську красу, вона наділена таким гострим розумом, що легко заткне за пояс добру половину цих пихатих недоумків, котрими кишить сейм.
– Дякую, – ледь-ледь схилив голову князь, – і головне, як я вже сказав, що вона розуміє, чому я повинен знаходитися тут, під вашими знаменами, мій королю, у той час як її святий обов'язок виховувати нашого сина, котрий рано чи пізно замінить мене і неодмінно буде вважати святими ті цінності, які є святими сьогодні для мене.
– Безперечно, пане Ієреміє, безперечно. Річ Посполита – держава, котра втілює права і свободи золотої шляхти. Країна, котру Господь обрав одночасно нести світоч культури на дикий схід і затулити собою Європу від войовничих представників цього самого сходу. Вона заслуговує на те, аби не лише ми, а й наші діти, їхні діти і діти їхніх дітей були гордими, що можуть себе називати громадянами Речі Посполитої. Саме для того наше життя проходить у невпинній борні, і ми втрачаємо день за днем найкращих своїх товаришів.
– Сподіваюся, мій королю, наша борня знаходиться на кінцевому етапі. Ще одне зусилля, і ми підтвердимо: не дарма поляки є потомками своїх славних батьків, котрі зупинили колись тут орди татар і турецькі армади. Україна нарешті вгамується, і все піде так, як призначено Богом.
Ян Казимир погодився, поквапливо хитнувши головою, хоча якби князь придивився до погляду його очей, він би не побачив там впевненості у твердженні про скору перемогу і угамування козацької України. Вони ще близько півгодини неспішно куштували безліч найвишуканіших страв, що їх готували кращі королівські кухарі, вели неспішну бесіду, несподівано перескакуючи з пафосних патріотичних заяв до обговорення королівських полювань або хортів з елітних псарень Ієремії Вишневецького. Запивали десятирічним бургундським і двадцятирічним цекубою, не забуваючи співати хвалебних од виноробам Франції й Італії, дякуючи чому могли тепер насолоджуватись «воістину райським відчуттям смаку та навіть неземної легкості аромату».
Нарешті Ян Казимир відставив келих і витер вуста білосніжною серветкою, яка лежала поруч з ним на срібній таці.
– Якщо князь буде таким люб'язним скласти мені компанію під час невеличкої комонної прогулянки, я мав би на меті обговорити з ним ще деякі питання, котрі стосуються нашого найближчого майбутнього.
– Можу лише подякувати за запрошення. Я завжди готовий до ваших послуг, – з готовністю погодився Вишневецький.
Наповнений свіжими пахощами літнього гаю, що їх приніс лагідний вітерець з тих місць, де досі не встигли похазяйнувати жовніри, дійсно приносив насолоду, а сонце, що час від часу ховалося за невеличкі, схожі на пухнастих овечок хмаринки, не пекло, скоріше лагідно вигрівало землю. Король з князем Вишневецьким випередили свій почет на добрі дві сотні кроків і їхали поряд, з насолодою вбираючи в себе тепле пахуче повітря.
– Князь був здивований моїм запрошенням? – вимовив нарешті Ян Казимир, коли на обрії зникли мури Сокаля, залишивши по собі за спинами короля і князя лише невиразну стрічку Бугу і довгу шпицю дзвіниці монастиря бернардинів.
– Не те щоб здивований, – знизав плечима князь. – Дякуючи святому Яну, я ніколи не був обділеним увагою вашої величності. Але маю надію, ви поясните, чому лише я один? Чому ви не покликали гетьманів, шляхту? Чому нарешті для розмови ми повинні виїздити світ за очі, невже король Речі Посполитої змушений боятись чужих вух, знаходячись у власних покоях?
– Ви згущуєте фарби, – ніяково посміхнувся Ян Казимир. – Усе не так таємно, як вам здалося на перший погляд, князю. Дякувати Богу, я маю можливість вибирати з ким обговорювати або не обговорювати свої рішення і дії. У даному випадку мені здалося, що ваша думка, вислухана в розмові один на один, буде корисніша для мене, аніж розведення балаканини на військовій раді, котра неодмінно перетвориться на таку собі копію сейму. На таких радах здається, що ось-ось почуєш те дурнувате «liberum veto! [61]». Що стосується гетьманів… Князю, ви втримали Збараж, коли у Хмельницького було війська значно більше, аніж у вас. Вони програли Корсунь і Жовті Води, коли перевага сил була на їхньому боці. Я повинен ще щось пояснювати?
59
Еразм Ротердамський (1469–1536) – видатний гуманіст, письменник і вчений епохи Відродження. Автор монографії «Похвала глупоті», у якій висміює глупоту жіноцтва.
60
Тут цитата з твору Еразма Роттердамського «Похвала глупоті»: «Ще Платон сумнівався, до яких істот занести плем'я жіноче, до розумних чи до нерозумних. Цим хотів показати, що глупота – характерна ознака жіночої статі».
61
Liberum veto – принцип одноголосного прийняття рішень, який утворився в польському сеймі наприкінці XVI сторіччя. Надавав право сеймовій меншості або навіть окремому депутату зупинити діяльність сейму і анулю вати всі його рішення.