Іван Богун. У 2 тт. Том 2 - Сорока Юрій В.. Страница 42

«Тож нехай не закрадеться й тіні сумніву в лицарства славного низового в моїй щирій повазі, приязні і товариських почуттях, – писав Богдан кошовому Федору Лютаю. – Билисьмо тепер, яко в часи старі, давні, заради віри та України, як і самі запорожці, мужі великого мужества і іскуства в ділах воінскіх звикли чинити при нагоді. А поеліку Господь наш Всевишній дарував нам тут (при Жовтій Воді та Корсуні) вікторію славну і малокровну вельми, щедро хлібом козацьким обдарувавши дітей своїх крім того, не можемо ми з ласки нашої інакше ученяху, як відрядити окрім дяки нашої щирої ще й дарунки немалиї Війську Низовому Запорізькому. А дари тії іміються:

1. За три невеликі гармати, даровані нам Кошем на брані праведния, вертаємо шість гармат лиття доброго і прикрас майстерних.

2. За одну пару литавр мідних – три пари котлів срібних, міцними воловими шкірами перетягнутих.

3. За одну хоругву, шиту по оксамиту доброму шиттям срібним, – чотири хоругви шиття не менш майстерного.

4. За один бунчук зі срібним яблуком і хвостом кольору крила воронового – два бунчуки дорогоцінних.

5. За одну булаву срібну – дві булави, з коїх одна щирими каменіями прикрасу має, друга ж кісткою слоновою прикрашена здібно.

А окремо від клейнод тих жертвуємо ми триста талярів битих на церкву січову в ім'я Покрови святої поставлену, та на отців святих, жеби єгда на допомогу нам у ділі нашому трудному молитву чинили. А також тисячу талярів на військо й пиво брагу козакам-молодцям. Нехай вип'ють за нас, пом'янувши словом добрим. А хто між вами є охотнєйший, той нехай і зараз прибуваєт до нас, до компанії воінской…»

«Богдан Зиновій Хмельницький, – значилося в тому доленосному універсалі, – гетьман славного Запорізького війська й усієї сущої обіруч Дніпра України.

Звідомляємо вам, всім українцям, жителям усіх міст і сіл обох боків річки Дніпра, духовним і мирянам, шляхетним і посполитим, людям усякого, більшого й меншого чину, а особливо шляхетно уродженим козакам і святим братам нашим, що му сіли ми не без причини почати війну і підняти нашу зброю на поляків. Це вже всім відомо, що ми перемогли поляків при всесильній Божій помочі восьмого травня під Жовтою Водою і шістнадцятого травня під Корсунем. Тепер, після цих двох виграних битв над ними, поляками, ми почули, що вони цим нещастям дуже розгнівані й роз'ятрені. Пани й князі біля Вісли й за Віслою не тільки вже стягають і з'єднують на нас численні свої війська, але й підмовляють і побуджають на нас, і пана нашого милостивого, ласкавого батька, найяснішого короля Володислава. І хочуть вони це зробити, щоб із силою своєю прийти в Україну нашу, легко завоювати нас вогнем і мечем, розорити наші мешкання й обернути їх на порох і попіл. А нас самих хочуть вони одних вибити, інших у неволю немилосердну забрати, а решту спровадити у віддалені місця за Віслою. Так вони хочуть знищити і проковтнути славу нашу, завжди голосну і відому не тільки в європейській частині світу, але й в азіатських, що лежать за Чорним морем, країнах.

Ми ж постановилися в намірі нашому мужнім і безбоязним серцем та зброєю при Божій помочі стати не проти милостивого пана свого короля, а проти гордих поляків. Які мають за ніщо видані нам, козакам, і взагалі всім українцям високоповажні привілеї, що зберігають права наші стародавні і вольності. Для цього прийшли ми з Корсуня і стали тут, під Білою Церквою, військовим нашим обозом.

Ми пишемо до вас цей універсал, закликаючи і заохочуючи вас, наших братів, всіх українців, до нас на військову кампанію. Передаємо вам це і сповіщаємо. Що поляки народилися і пішли на нас, савроматів та русів, і про це свідчать їхні ж польські хронікарі. Отож були вони спочатку братами нашими, савроматами й русами, але мали велику пожадність до слави й душезгубного братства і віддалилися від співжиття з нашими стародавніми предками. Вони взяли собі іншу назву (тобто ляхи й поляки), і заволоклися аж за Віслу, і осіли на чужі ґрунти і землі, які лежать між знаменитими європейськими ріками Одрою та Віслою. Тим самим вони завдали шкоди багатьом навколишнім землям, і державам німецьким, західним та північним. Бо військовим і розбійничим чином в ті давні століття удерлися й загарбали, заволодівши, їхніми державами з тодішнім населенням. Потім, як минуло відтоді багато вже часу, вони розплодилися і примножилися у своїх поселеннях понад Віслою і за Віслою і, невдоволені згаданими вже людськими шкодами і здирствами, безпричинно й по-зрадницькому повстали (як колись Каїн на Авеля) на русів чи савроматів, тобто на своїх же за давнини природних братів. Це вчинили вони в 1333 чи 1339 році після Різдва Господнього під проводом короля свого Казимира Великого з тим іменем Третього. Тоді найбільше був умалений і ослаблений Київський та Острозький, та й для інших русів істинний та природний наш князь. Вони звоювали війною і привласнили через свою ненаситність достоіменно наші з стародавніх часів землі та провінції козакоруські, савроматійські від Поділля і Волох по Віслу і аж до самого Вільня та Смоленська. Мав наш край довгі й просторі кордони, включаючи землі Київську, Галицьку, Львівську, Холминську, Белзьку, Подільську, Волинську, Перемишльську, Мстиславську, Вітебську і Полоцьку. Вони, поляки, не тільки знищили і згладили на згаданих наших землях та провінціях ім'я наше славне козацьке, але й, що найбільше та найгірше засмучує, запрягли вони всіх братів наших, роксолан, у невільниче підданське ярмо. Відкинули нас від батьківської православної греко-руської душеспасеної віри, і приневолили силою. Звабили й підкорили ґвалтом та багатьма нехристиянськими муками й тиранством до згубної унії та римського блуду. Вони зневажили всі привілеї і мандати перших князів та королів своїх польських, які схвалили і ствердили наше греко-руське благочестя, знищили їх і скасували супроти шляхетної політики й доброго сумління.

Але й цей шкідливий для душі, вабний на погибель, схизмацький і нечистий учинок (що святе благочестя обернули на унію й честь козацьку перетворили в безчестя і невігластво) мало вдовольнив їхню заздрість і гордість. Вони зважилися, уже незалежно від королівської, пана нашого милостивого, волі вигубити й викоренити значніших людей і козаків з найокраїнніших і останніх напівдиких наших земель (тобто з Чигирина, Терехтемирова, Переяслава, Полтави та інших українських містечок і сіл, що залишилися обіруч Дніпра). А ця земля – предковічна вітчизна наша, яка сяє правдишнім і несхитним благочестям від святого і рівноапостольного князя Володимира Київського, що просвітив Русь хрещенням. Вони хочуть заволодіти й самим простодушним посполитим народом нашим, і не тільки запрягти його в невільниче ярмо, але й навести на нього по своїй безбожній волі шкідливу для душі, супротивну правилам священних і святих отців наших унію. На це вже є певні факти і документи, адже багатьох козаків та міщан, братів наших, пси, лядські дозорці, поїли, оскаржуючи їх перед панами, мерзенними своїми фальшивими плітками і силкуючись, щоб їх карали на смерть, аби після того заволодіти майном і їхніми маєтками.

Це випало було потерпіти й мені, Хмельницькому, адже я був підданий небезпеці втратити голову від нечестивця і брехуна, чигиринського дозорця Чаплинського. Та, окрім того, вони, поляки, й віру нашу православну завжди лаяли і обпльовували, а наших благочестивих священиків, де можна й коли можна, з найменшого приводу оганьблювали й лаяли, били й розкрилювали, виривали й урізували їм волосся і бороди.

Ми тут не будемо виписувати до решти, як чинено досі всім нам, українцям, образи, пригноблення й розорення від поляків. Та їхніх орендаторів, та укоханих факторів-жидів – ви про це добре знаєте й пам'ятаєте самі. Хочемо пригадати вам тільки те, що мали ви таку неволю від поляків, що не могли вже зійтися на якому місці, на вулиці чи в себе вдома, вдвох чи втрьох. Заказано й невільно вам було розмовляти між собою і навіть балакати про свої господарчі потреби, а без цього не можна відбути ні хрестин, ні весілля. Бог-творець дав людині вуста розмовляти, але й те поляки суворими своїми указами заборонили і, попри всьогосвітній звичай і політику, наказали було нам німотствувати. Цей-бо нестерпний тягар і це замикання вуст всемогутня Божа милість допомогла і благословила відсікти й відімкнути, дякуючи зброї нашій, коли ми знаменито перемогли супостатів наших, поляків, у двох вищезгаданих битвах. Отож хай буде відтоді завжди хвалене і звеличене ім'я Боже, що не зневажив бід і утисків, зітхань і бід ваших. Але за те нас не судіть, що почали ми теперішню війну з поляками без відома і ради вашої всенародної, бо так учинили ми для більшої взаємної користі, навчившись обережності і кращого воєнного керівництва. Адже ми освідчені прикладом колишніх гетьманів, наших братів, які воювали невдовзі перед нами з поляками під Кумейками і в гирлі річки Стариця. Вони-бо перш, ніж почати війну, розсилали до вас, у всю Україну, універсали і тим самим звідомлювали про свої наміри поляків. Тоді застережені тими повідомленнями поляки могли, як належало, запобігти своєму злу й приготуватися, щоб пристосуватися і перемогти козацькі війська. Ми ж стереглися такого нещастя і затримали розсилання аж ось до цього нашого про війну з ляхами універсального звідомлення. А тепер, щоб знали про те, всім вам, узагалі, українцям, доповідаємо і закликаємо та заохочуємо вас на військову боротьбу й на прийдешні битви з поляками. Кому мила благочестива віра, яку поляки переводять на унію, кому з вас люба цілість вашої вітчизни, України, і шляхетна честь ваша, яку зневажають, знищують, вельми обсміюють і топчуть, хай той кожен, не як виродок, але як зичливий і люб'язний син своєї вітчизни, прибуде, вислухавши цей універсал з нашим ознаменуванням. До нас, у обоз під Білу Церкву, на добрих конях і зі справною зброєю, щоб разом з нами, за прикладом старовічних борців, славних і страшних для навколишніх сусідів предків наших, стати мужньо та безбоязно при всемогутній помочі Божій проти поляків, наших руйнівників, озлобителів і супостатів. Бо коли не схочете допомогти нам у теперішній військовій боротьбі, а поляки нас переможуть, то знайте напевно, що вони всіх вас, українців, без ніякого винятку та поваги за своїм давнім злим наміром зруйнують, спустошать і до решти сплюндрують. А тих, що лишаться, і дітей ваших (як вище написано) захоплять у полон і одягнуть на вас вічну безнадійну одежу неволі. Краще вже й корисніше полягти нам від ворожої зброї на бойовищі за віру свою святу православну і за цілість своєї вітчизни, ніж бути в мешканнях своїх, як невістюхи, побитими. А коли помремо на війні за благочестиву свою віру, то наша слава і лицарська відвага гучно проголосяться в усіх європейських та інших далеких кінцях землі. А дбання наше (тобто вмерти за благочестя) Бог винагородить нашим безсмертям і увінчає нас страдальчими вінцями.

Не бійтесь, отож, поляків, ваші милості, шляхетно уроджені українські брати наші! Хай би найбільші були їхні війська, але станьте за благочестя святе, за цілість вітчизни і бороніть давні права і вольності разом з нами проти цих наружників і руйнівників, як ставали за свою правду славні борці (що уже засвідчено), предки наші, руси. Майте надію, що звільнитеся від теперішнього свого лиха і що в наших прийдешніх битвах із супостатами допоможе нам всемогутня Божа благодать, бо цієї Божої благодаті є й зараз певні знаки.

Перший – подвійна, вищезгадана перемога над поляками.

Другий – щира прихильність усього Запорізького Низового війська, завжди готового при все надійній Божій помочі допомогти нам; при нас уже й зараз є вісім з лишнім тисяч запорожців.

Третій – найясніший хан Кримський з усіма ордами готовий також допомогти в нашій боротьбі з поляками; при ньому я для кращої певності залишив у Криму й сина свого старшого Тимоша. Та й тепер при нас уже є чотири тисячі доброї військової кримської орди на чолі з мурзою Тугай-беєм, що їх дав нам його ханська милість.

Четвертий – допомогли нам в обох битвах з поляками реєстрові козаки, брати наші. Їх числом в п'ять тисяч, послали було коронні гетьмани з черкаським полковником Барабашем та німцями на байдаках униз Дніпром до Кодака проти нас. Вони віддали недруга вітчизни й лядського блюдолиза Барабаша й німців Дніпровим глибинам і пристали до нас, слушно скасувавши ту свою присягу коронним гетьманам. Що й перед тим, як сісти в байдаки, мусили вони дати в Черкасах, наче невільники і полоняни, під загрозою лядської зброї. Але в тому, що козаки зламали присягу, винні перш за все поляки. Бо це вони, незалежно від королівської волі, зневажили права і вольності козаків і українців, зламавши таким чином і свою присягу бути приязними і зичливими до нас. А також обіцянку заховати в нерушній цілості навзаєм учинені давні козацькі та українські права та вольності.

П'ятий – дійшло навіть до того, що зламали свою присягу і з їхніх польських людей три тисячі драгунів. Вони були перед Корсунською битвою в передовій сторожі і, залишивши коронних гетьманів, добровільно приєдналися до нас, оскільки були покривджені у своїх заслугах. Крім того, вони зрозуміли корені ненависті, нещирості й озлоби своїх коронних гетьманів і всіх польських панів до нас, українців, і що вони у своєму великому гнівному стремлінні хочуть зовсім викоренити і вигубити всіх нас і віру нашу православну. Отож вони розсудили за краще йти за нами, українцями, бо ми маємо на своєму боці правду і істину і стоїмо за свої старожитні права й вольності, в той час як поляки, запалені ярою гординею, хочуть нас винищити.

Шостий – і від того нам може бути ласка Божа і його всесильна допомога, що ми, маючи свою образу, почали війну з поляками не без відома і з дозволу свого пана, його найяснішої королівської величності Володислава Четвертого. Бо він в 1636 році, коли щасливо коронувався (ми були присутні при тому з Барабашем та іншим значним товариством Запорізького війська), за прикладом найясніших князів та королів польських, своїх попередників, ствердив всі наші військові та українські давні права й вольності, а також нашу православну віру новим своїм королівським привілеєм, красно писаним на пергаменті, з підписом його власної руки і при зависистій коронній печаті. Він відпровадив нас, як батько, ласкаво обдарувавши кожного подарунками, а на прощання, коли ми були з королем на самоті, Його величність сказав нам усно, щоб ми, як колись, поставили собі гетьмана і міцно стояли при своїх правах та вольностях. Не даючи полякам їх топтати. І захищалися від них королівськими та іншими давніми привілеями.

А коли б польські панове та їхні дозорці не слухали тих привілеїв, то маєте, сказав Його королівська милість, мушкет і шаблю при боці, якою можете боронити свої права і вольності, що так зневажають їх поляки.

Після того протягом кількох років, поки не припинялися польські злостиві здирства й крайні руйнування, ми з Барабашем знову писали через нарочних послів наших до Його королівської величності, милостивого нашого пана Володислава. Відправляючи послів наших, він, як словесно, так і в приватному листі своєму королівському, писаному до Барабаша й до нас усіх, козаків, повторив і потвердив те, що сказав був раніше, тобто, що маємо для оборони своїх прав мушкети і шаблі. Але полковник черкаський Барабаш (як уже повідомлялося), недруг і недоброзичливець нашій вітчизні, втаював, ховаючи у себе, без жодної користі українським людям, як і це королівське милостиве слово, так і королівські привілеї. Він не дбав ні про вибрання козацького гетьмана, ні про звільнення всього українського народу від лядських бід. Тоді я, Хмельницький, взявши в поміч Господа Бога, піддуривши Барабаша, відібрав ті королівські привілеї і мусив почати з поляками збройну боротьбу. Але ми сподіваємося, що Його королівська величність, його превисока персона не піде своєю війною на нас, оскільки почали ми цю війну з поляками за його королівським дозволом. Адже поляки легковажили особу Його королівської величності, не слухали його мандатів та наказів і насилали на Україну безперервні руйнування та гніт. А коли король, голова всьому війську, не піде з поляками проти нас, то ми не хочемо лякатися польських панів і їхнього численного війська. Навіть Стародавній Рим (що може називатися матір'ю всіх європейських міст), який володів багатьма державами й монархіями і пишався колись своїми шістьмастами сорока п'ятьма тисячами війська, в давні віки взяла й чотирнадцять літ тримала далеко менша проти згаданої збірна військова сила русів із Ругії від Балтицького або Німецького помор'я, на чолі якої стояв князь Одонацер, – сталося це в 470 році після Різдва Христового. Отже, ми йдемо за прикладом наших давніх предків, отих старобутніх русів, і хто може заборонити нам бути воїнами і зменшити нашу лицарську відвагу! Це все пропонуємо й подаємо на здоровий розмисел ваший, братів наших, усіх взагалі українців, і пильно й ретельно чекаємо, що ви поспішите до нас в обоз під Білу Церкву. На цьому зичимо від доброго серця, щоб дав Господь Бог здоров'я і наділив щасливим в усьому життям-буттям.