Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович. Страница 34

Нарешті поклик зорельота досяг Землі.

Весь екіпаж зорельота не спав, не відходив від приймачів. Повернення до життя після тринадцяти земних і дев’яти залежних років відсутності зв’язку з Вітчизною! Люди з ненаситною жадібністю зустрічали земні повідомлення, обговорювали по світовій мережі нові важливі питання, що ставив, як звичайно, кожен бажаючий.

Так випадково вловлена пропозиція ґрунтознавця Хеба Ура викликала шеститижневу дискусію і дуже складні обчислення.

“Пропозицію Хеба Ура обговорюйте! — гримів голос Землі, — Всі, хто думав і працював у цьому напрямку, всі, хто має подібні думки або негативні висновки, — висловлюйтесь!” Радісно звучала для мандрівників ця звична формула широкого обговорення. Хеб Ур вніс на Раду Зореплавання пропозицію систематично вивчати доступні планети синіх і зелених зірок. На його думку, це особливі світи потужних силових випромінювань, які можуть хімічно стимулювати інертні в земних умовах мінеральні сполуки до боротьби з ентропією — тобто до життя. Особливі форми життя з мінералів, важчих, ніж гази, будуть активними у високих температурах і шаленій радіації зірок вищих спектральних класів. Хеб Ур вважав, що невдача експедиції на Сіріус, яка не виявила там жодних слідів життя, закономірна, бо ця зірка швидкого обертання була подвійною і не мала потужного магнітного поля. Ніхто не суперечив Хебові Уру, що подвійні зірки не могли вважатися утворювачами планетних систем космосу, але суть пропозиції викликала активну протидію з боку екіпажу “Тантри”.

Астрономи експедиції на чолі з Ергом Ноором склали повідомлення і надіслали його, як думку перших людей, що бачили Вегу у фільмі, знятому “Парусом”.

І люди Землі з захопленням почули голос із зорельота, що наближався до них.

“Тантра” висловлюється проти посилання експедиції згідно з твердженням Хеба Ура. Голубі зірки справді випромінюють таку масу енергії на одиницю поверхні своїх планет, що її досить для життя з важких сполук. Але будь-який живий організм — це фільтр і гребля енергії, яка протидіє другому законові термодинаміки або ентропії шляхом створення структури, шляхом великого ускладнення простих мінеральних і газових молекул. Таке ускладнення може виникнути тільки в процесі історичного розвитку величезної тривалості — отже, при тривалій сталості фізичних умов. Але саме сталості умов немає на планетах високотемпературних зірок, які швидко руйнують складні сполуки в поривах і вихорах надзвичайно потужних випромінювань. Там немає нічого, що могло б довго існувати, та й не може бути, незважаючи на те, що мінерали набирають найбільш стійкої кристалічної будови з кубічною атомною решіткою.

На думку екіпажу “Тантри”, Хеб Ур повторює однобічне міркування стародавніх астрономів, які не зрозуміли динаміки розвитку планет. Кожна планета втрачає свої легкі речовини, що летять у простір і розсіюються. Особливо швидка втрата легких елементів відбувається при сильному нагріванні та променевому тиску синіх сонць.

“Тантра” наводила перелік прикладів і закінчувала твердженням, що процес “обважніння” планет біля голубих зірок не припускає утворення життєвих форм.

Супутник 57 передав заперечення вчених зорельота безпосередньо в обсерваторію Ради.

Нарешті настала хвилина, якої з таким нетерпінням чекали Інгрід Дітра і Кей Бер, та, зрештою, і всі без винятку члени експедиції. “Тантра” почала сповільнювати субсвіто-ву швидкість польоту й проминула льодовий пояс Сонячної системи, наближаючись до станції зорельотів на Тритоні. Така швидкість не була більше потрібна — звідси, з супутника Нептуна, “Тантра”, що летіла з швидкістю дев’ятсот мільйонів кілометрів на годину, досягла б Землі швидше, ніж за п’ять годин. Але для розгону зорельота потрібно було стільки часу, що корабель, почавши політ з Тритона, проминув би Сонце і віддалився б од нього на величезну відстань.

Щоб не витрачати дорогоцінного анамезону і не перевантажувати кораблі громіздким устаткуванням, всередині системи літали на іонних планетольотах. Швидкість їх не перевищувала восьмисот тисяч кілометрів на годину для внутрішніх планет і двох з половиною мільйонів для найбільш віддалених зовнішніх. Звичайний політ від Нептуна до Землі тривав два з половиною — три місяці.

Тритон — дуже великий супутник, який тільки трохи поступався розміром гігантським третьому й четвертому супутникам Юпітера — Ганімеду та Каллісто й планеті Меркурію. Тому він мав тонку атмосферу, головним чином з азоту й вуглецю.

Ерг Ноор посадив зореліт на полюсі Тритона у визначеному місці, віддалік од широких куполів будівлі станції. На виступі плоскогір’я, біля урвища, пронизаного підземними приміщеннями, виблискував шибками будинок карантинного санаторію. Тут, зовсім ізольовано від інших людей, мандрівникам треба було провести п’ятитижневий карантин. За цей строк досвідчені лікарі ретельно перевірять стан їхніх організмів, де могла б гніздитися якась нова інфекція. Небезпека була надто велика, щоб нехтувати нею. Тому всі, хто сідав на інші, хоч і ненаселені планети, неминуче підлягали цій процедурі, яким би тривалим не було їх перебування на зорельоті. Сам корабель всередині теж обслідували вчені санаторію, раніше ніж станція давала дозвіл на виліт до Землі. Вилітаючи з давно освоєних планет, як Венера, Марс і деякі астероїди, люди проходили карантин на їхніх станціях.

Перебування в санаторії було не таким тяжким, як у зорельоті. Лабораторія для занять, концертні зали, комбіновані ванни з електрики, музики, води та хвильових коливань, щоденні прогулянки в легких скафандрах по горах і околицях санаторію. І, нарешті, зв’язок з рідною планетою, не завжди регулярний, але ж тільки п’ять годин потрібно було, щоб повідомлення звідси досягло Землі!

Силіколовий саркофаг Нізи дуже обережно перевезли в санаторій. Ерг Ноор і біолог Еон Тал залишали “Тантру” останніми. Вони ступали легко навіть з надітими обважнювачами, щоб не робити раптових стрибків внаслідок малої сили тяжіння на цій планеті.

Погасли освітлювачі, що горіли навколо посадочного поля. Тритон виходив на освітлений Сонцем бік Нептуна. Хоч яке тьмяне було сірувате світло, відбите Нептуном, велетенське дзеркало здоровенної планети, що знаходилось усього на відстані трьохсот п’ятдесяти тисяч кілометрів від Тритона, розсіювало темряву, утворюючи на супутнику ясні сутінки, схожі на весняні сутінки високих широт Землі. Тритон облітав навколо Нептуна назустріч обертанню своєї планети із сходу на захід майже за шість земних діб, і його “денні” періоди тривали близько сімдесяти годин. За цей час Нептун встигав чотири рази обернутися навколо осі, і теперь тінь супутника помітно бігла по туманному диску.

Майже одночасно начальник і біолог побачили невеликий корабель, який стояв далеко від краю плато. Це не був зореліт із випнутою задньою половиною й високими гребенями рівноваги. Судячи з дуже гострого носа і вузького корпусу, корабель мав бути планетольотом, але відрізнявся од знайомих контурів цих кораблів товстим кінцем на кормі й довгим веретеноподібним пристроєм нагорі.

— Тут, на карантині, ще корабель? — напівзапитливо сказав Еон. — Хіба Рада порушила звичай?..

— Не посилати нових зоряних експедицій до повернення попередніх? — обізвався Ерг Ноор. — Справді, ми витримали свої строки, але повідомлення, яке ми повинні були надіслати із Зірди, запізнилося на два роки.

— Може, це експедиція на Нептун? — висловив припущення біолог.

Вони пройшли кілометрів зо два до санаторію і піднялися на широку терасу, оздоблену червоним базальтом. У чорному небі яскравіше від інших зірок сяяв крихітний диск Сонця, який було добре видно звідси, з полюса нерухомого супутника. Лютий стосімдесятиградусний мороз дошкуляв крізь обігрівальний скафандр, як звичайний холод земної полярної зими. Лапатий сніг із замерзлого аміаку або вуглекислоти повільно падав згори в нерухомій атмосфері, надаючи всій навколишній місцевості тихого спокою земного снігопаду.

Ерг Ноор і Еон Тал, наче загіпнотизовані, дивились на падіння сніжинок, наче далекі предки, які жили в помірних широтах і для яких поява снігу означала кінець праці землероба. І цей незвичайний сніг теж провіщав закінчення їхньої праці й мандрівки.