Туманність Андромеди - Ефремов Иван Антонович. Страница 70

— Що там може бути? — зітхнула Міїко, не зводячи погляду з дверей, які зухвало поблискували золотом позначок. — Вони наче сміються з нас: не пустимо, не скажемо!..

— А що вам вдалося просвітити в шафах другого залу? — спитала Веда, відганяючи примітивну і марну досаду на несподівану перепону.

— Креслення машин, книги, надруковані не на стародавньому папері з дерева, а на металевих листах. Це, очевидно, рулони кінофільмів, якісь записи, зоряні і земні карти.

— У першому залі — зразки машин, у другому — технічна документація до них, у третьому, як би це сказати… цінності епохи, коли ще існували гроші. Що ж, це відповідає схемам.

— А де цінності в нашому розумінні? Вищі досягнення духовного розвитку людства: науки, мистецтва, літератури? — вигукнула Міїко.

— Сподіваюся, вони за дверима, — спокійно відповіла Веда, — але не здивуюсь, якщо там виявиться зброя.

— Що це таке?

— Зброя — це засоби масового і швидкого знищення. Маленька Міїко замислилась, засумувала і тихо сказала:

— Так, це закономірно, якщо подумати про мету сховища. Тут заховані від можливого знищення основні технічні і матеріальні цінності тодішньої західної цивілізації. Але що вважалося основним, коли ще не існувало громадської думки всієї планети чи навіть народів тих країн? По-трібність і важливість чого-небудь на даний момент визначали правлячі групи часто зовсім не компетентних людей. Тому тут зовсім не те, що справді було найбільшою цінністю для людства, а те, що певна група людей вважала таким. Вони мали намір зберегти насамперед машини і, можливо, зброю, не розуміючи того, що цивілізація надбудовується історично, як живий організм.

— Так, шляхом наростання і освоєння виробничого досвіду, знань, техніки, запасів матеріалів, найчистіших хімічних речовин і побудов. Відновити зруйновану високу цивілізацію немислимо без міцних сплавів, рідкісних металів, машин, здатних працювати з високою продуктивністю і найточнішими допусками. Коли б усе це було знищено, то звідки взяти матеріали і досвід, уміння створювати дедалі складніші кібернетичні машини, що могли б задовольнити потреби мільярдів людей?

— Так само немислимо тоді було б повернутись до не-машинної цивілізації, наприклад до античної, про яку вони іноді мріяли.

— Звичайно. Замість античної культури виник би страшенний голод. Індивідуалісти-мрійники не хотіли зрозуміти, що історія не повертається!

— Я не стверджую категорично, що за дверима зброя, — вела далі Веда, — але багато що свідчить про це. Якщо будівники тайника помилялись, — а це властиво тому часові, — плутаючи культуру з цивілізацією, не розуміючи незаперечної обов’язковості виховання і розвитку емоцій людини, тоді їм не були життєво необхідними витвори мистецтва і літератури чи далека від вимог поточного моменту наука. В ті часи навіть науку поділяли на корисну і некорисну, не думаючи про її єдність. Таку науку і мистецтво вважали тільки приємним, але навіть не завжди корисним і потрібним супроводом життя людини. Тут же сховане найважливіше. І я думаю про зброю, хоч як наївно й безглуздо здається це нам, сучасним людям.

Веда замовкла, пильно дивлячись на двері.

— Може, це просто наборний механізм, і ми відкриємо його, прослухуючи мікрофоном, — раптом сказала вона, підходячи до дверей. — Рискнемо?

Міїко метнулась між дверима і подругою.

— Ні, Ведо! Навіщо цей безглуздий риск?

— Мені здається, що печера ледве тримається. Ми підемо, а повернутися вже не зможемо… Чуєте?

Невиразний далекий шум час од часу долинав у камеру перед дверима. Його чути було то знизу, то зверху.

Але Міїко лишилась непохитною. Вона стояла спиною до дверей, широко розкинувши руки.

— Коли там зброя, Ведо, то як вона може бути незахищена… Ні, ці двері злості такі самі, як і інші.

Через два дні в печеру доставили портативні апарати: відбивний рентгенівський екран для перегляду механізму, фокусований ультрачастотний випромінювач для руйнування внутрішнього зв’язку деталей. Але застосувати прилади не довелося.

Несподівано з черева печери почувся уривчастий гул. Ґрунт під ногами людей струснувся, і вони інстинктивно кинулись до виходу — дослідники були в третій, нижній печері.

Гул дужчав, переходячи в глухий скрегіт. Очевидно, все громаддя вкритих тріщинами порід осідало по скидовій лінії вздовж підніжжя хребта.

— Все загинуло! Ми не встигли. Рятуйтеся, скоріше нагору! — розпачливо закричала Веда, і люди кинулись до візків-роботів, направляючи їх на ходу у другу печеру.

Учепившись за кабелі роботів, вони видерлись по колодязю. Гул і здригання кам’яних стін переслідували їх по п’ятах і, нарешті, наздогнали. Страшенний гуркіт… Внутрішня стіна другої печери зникла в проваллі, що утворилось на місці колодязя — ходу в третій зал. Повітряна хвиля буквально змела людей разом з пилом і дрібним щебенем під склепіння першого залу. Археологи розплаталися на долівці, чекаючи загибелі.

Клуби пилу, що ввірвався в печеру, поволі осідали. Крізь його туман стовпи сталагмітів і виступи не змінювали своїх обрисів. Знову мертва тиша запанувала в підземеллі…

Опритомнівши, Веда підвелась. Двоє співробітників підхопили її, але вона нетерпляче вирвалася.

— Де Міїко?

Її помічниця, прихилившись до низького сталагміту, старанно обтирала кам’яний пил з шиї, вух і волосся.

— Майже все загинуло, — відповіла вона на німе питання. — Неприступні двері лишаться замкнутими під товщею каміпня в чотириста метрів. Третя печера зруйнована пов-иістю, а друга… другу ще можна розкопати. В ній для нас найцінніше, як і тут.

— Це так… — Веда облизнула пересохлі губи. — Але ми винні, бо надто зволікали і були надто обережні. Ми повинні були передбачити обвал.

— Бездоказове передчуття. Але журитися нічого. Хіба ми укріплювали б гірські громаддя заради сумнівних цінностей за дверима? Особливо, якщо там нікчемна зброя.

— А коли витвори мистецтва, неоціненної людської думки? Ні, ми могли б діяти швидше!

Міїко знизала плечима і повела пригнічену Веду вслід за товаришами туди, де був чудовий сонячний день, радість чистої води і заспокійливого електричного душу.

Мвен Мас за звичкою ходив з кутка в куток по кімнаті на горішньому поверсі Будинку Історії в індійському секторі північного жилого поясу. Він переїхав сюди тільки два дні тому після роботи в Будинку Історії американського сектора.

Кімната — вірніше, веранда з зовнішньою стіною з суцільного поляризуючого скла — була звернена до спніх далей гористого плоскогір’я. Мвен Мас час од часу вмикав віконниці перехресної поляризації. Кімнату наповнювала сіра напівтемрява, й на гемісферному екрані пливли повільною низкою електронні зображення картин, уривків старих кінофільмів, скульптур і споруд, які він перед тим відібрав. Африканець переглядав їх, диктуючи роботу-секретарю записи для майбутньої книги. Машина друкувала, нумерувала сторінки і обережно складала, розбираючи їх по темах або узагальненнях.

Стомившись, Мвен Мас вимикав віконниці і підходив до вікна, спрямовуючи погляд вдалину і довго обдумуючи бачене.

Він не міг дивуватись, як багато того, що ще недавно становило культуру людства, відійшло в минуле. Зовсім зникли характерні для ери Світового Возз’єднання словесні тонкощі — розмовні і письмові хитрощі, що вважалися ішлись ознакою великої освіченості. Припинилося зовсім писання, як музика слова, таке поширене ще в ЕСП — еру Спільної Праці, зникло мистецьке жонглювання словами, так авана дотепність. Ще раніше відпала потреба у маскуванні своїх думок, така важлива для ЕРС. Усі розмови стали значно простішими і коротшими. Очевидно, ера Великого Кільця буде ерою розвитку третьої сигнальної системи людини, або розуміння без слів.

Час од часу Мвен Мас звертався до завжди бадьорого механічного секретаря з новими формулюваннями своїх думок:

— З першого століття ери Кільця бере початок флюктуативна психологія [25] мистецтва, заснована Людою Фір. Саме їй вдалося науково довести різницю емоційного сприймання у жінок і в чоловіків, розкривши ту область, що багато століть існувала як напівмістична підсвідомість. Але довести в сучасному розумінні — менша частина справи. Люді Фір вдалося більше — накреслити головні ланцюги чуттєвих сприймань, завдяки чому стало можливим добиватися відповідності їх у різних статей.