Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич. Страница 76

— Мають ось–ось приземлитися, — пояснив капітан Середа, який знітився й почервонів, побачивши Олю — при самій згадці, що колись залицявся до неї. — Але…

— Але… — повторила вона, відчуваючи спазм у горлі.

— Але зв'язку з «черепахою» немає. На радарі у радіусі сто п'ятдесят кілометрів теж немає ніяких літальних апаратів. Та ви не хвилюйтеся, Ольго Святополківно, можливо, вони йдуть у режимі «стелс» і ми їх просто не бачимо. Може, хочуть перевірити надійність режиму невидимки.

…За годину коли вона остаточно замерзла, ноги й руки задубіли так, що важко було ними ворухнути, напруження в приміщенні вежі зросло до розгубленої метушні, а капітан Середа марно намагався налагодити радіозв'язок з «черепахою-002», Оля тихо спитала, як їй зв'язатися з заступником Гайдука полковником Ігорем Палієм. їй зробили негайно зв'язок, але виявилось, що Палій інспектував Слобожанщину його голос постійно губився в мертвих паузах і тріску на лінії. Він пообіцяв Олі дати всі необхідні розпорядження щодо пошуків «черепахи-002», просив не хвилюватися, бо певен, що нічого лихого з Гайдуком не сталося — принаймні, над Чорним морем, додав багатозначно Палій: РЛС на острові Зміїний засікла літальний об'єкт, що рухався в напрямку Одеси — саме в той час, коли, за графіком, мала летіти «черепаха» Гайдука.

Через півгодини Палій знову зв'язався з Олею і сказав, що повертається до Києва — буде тут за чотири години. З його тону Оля зрозуміла, що справи дуже погані. Якщо не безнадійні.

Палій порадив Олі звернутися напряму до президента, але той дав наказ задіяти органи місцевої влади, поліцію та контррозвідувальну мережу Чаленка для пошуків «черепахи». І краще за все це робити через Богошитську.

Також Палій дав кілька розпоряджень офіцерам, які перебували на вежі, й вони кинулися виконувати накази. Олі сказали, що створено оперативно–пошукову групу й дано розпорядження військовим гарнізонам і братствам, в зоні яких пролягав маршрут «черепахи», організувати негайні пошуки зниклого борта 002. В повітря підняли десяток гелікоптерів, які почали прочісувати місцевість. Як виняток, було дано дозвіл на застосування приладів нічного бачення.

Запрацювала громіздка військова машина, створюючи ілюзію надійності в досягненні поставлених цілей, хоча насправді напівзнищене військо зруйнованої, зґвалтованої, приниженої держави не було в змозі діяти ефективно; однак і в цій сумній реальності траплялися винятки.

Олі здавалося, що офіцери вже дивляться на неї, як на вдову на гарнізонному похороні — ходять зі скорботними обличчями, говорять пошепки, але внутрішньо вже примирилися з тим, що одного з них викреслено зі списку живих.

Витримати цього вона не могла, її діяльна натура не хотіла погодитись з думкою про загибель чоловіка, і вона, скориставшись з поради Палія, зателефонувала до приймальні президента Волі, де відповіли, що президента немає, він у відрядженні — веде виборчу кампанію на Буковині. Черговий офіцер у приймальні, який, мабуть, уже знав, що трапилося, з'єднав її з Богошитською. Та погодилася прийняти Олю о 3.00 РМ.

Голова канцелярії президента України–Руси чекала на Олю Гудиму у великій залі, увішаній гобеленами, кожен з яких змальовував певний сюжет з історії Київської Русі: стримана, сіро–зеленкувата й темно–червона тональність гобеленів створювала урочистий настрій у відвідувачів, які потрапляли зі світу темряви, побутових дефіцитів і щоденних смертельних тривог до величного державного світу варязьких князів — безжальних вбивць і мудрих правителів водночас.

Та Оля ніякої уваги не звернула на ці сірі тіні минулого (можливо, через півтисячоліття на гобеленах майбутнього буде зображена історія літаючої тарілки 002 та святого воїна Ігоря–Георгія, але і це фантастичне припущення не спало на думку нещасній молодій жінці, яка раптом збагнула, наскільки точним було чоловікове пророцтво щодо її вдівства), а кинулася до Богошитської, яка сердечно обійняла її посередині зали. Ерна Еріхівна вдягла того дня темно–червоне, гаптоване фіолетовим візерунком і золотом плаття в стилі королеви Англії Єлизавети Першої Тюдор, зроблене на замовлення Богошитської відомим кутюр'є, художником по костюмах театру російської драми Сильвестром Сталоновичем Проді.

— Знаю, знаю, шя–я-новна Олечко, що сталося. Співчуваю і молю Бога, щоб врятував Ігоря Петровича. Але, знаєте, державний досвід підказує — краще готуватися до найгіршого.

Стискаючи в обіймах струнке тіло дівчини, яка, страждаючи, стала ще привабливішою, Богошитська відчувала, як зростає в ній солодке і болюче почуття; відтоді, як катувала гарапником Чаленка, не спостигала її така оргастична хвиля.

Оля нарешті видосталася з чіпких обіймів київської леді Тюдор й попросила залучити до пошуків «черепахи», крім військових, ще й цивільні чинники — земельні уряди та мережу контррозвідки Чаленка.

— Шя–я-новна Олечко, ви, мабуть, не розумієте специфіки діяльності вищої державної влади. Президент думає про кожного гро–мадянина країни, а не лише про шя–я-новного Ігоря Петровича. Ви знаєте, скільки вбивств, нещасть, пограбувань і ґвалтів трапляється щодня в державі? Скільки катастроф і аварій на шляхах, в побуті і промисловості? Ось сьогодні вночі згорів у Крижополі (вона сказала «Крижьополі») будинок для престарілих, де загинуло тридцять вісім немічних людей. То ви пропонуєте, забувши про всі ці нещастя, про таких самих людей, як пан Гайдук, кинути всі сили тільки на пошю–ю-ки вашого чоловіка? Хіба це справедливо, хіба по–християнськи? Ми живемо в демократичній державі, де всі рівні. Що скажуть виборці про нашого президента? Скажуть, що в державі існують подвійні стандарти, чи не так? І матимуть рацію. Ми не можемо цього дозволити. Адже будуємо нову державу Найсправедливішу Тим більше, що генерал Гайдук, попри ідеальне ставлення до нього з боку президента і мого, не виявляв великого бажання допомогти нам в ході виборчої кампанії, а почав знюхуватися з цією брудною інтриганкою Індірою Голембієвською. Прийміть вирок долі, Олечко, з притаманною вам революційною мужністю. Адже ви змогли пережити смерть вашого батька, який великою мірою загинув з вини генерала Гайдука і з вашої вини. Нічим не можу зарадити вам.

І тут сталося таке, чого Оля до кінця своїх днів не вибачила собі: замість того, щоб порвати пазурями це штучне, намальоване візажистами бридке обличчя старої курви чи вчепитися в її тюдорівське плаття з зотлілих запасів театру Оля впала на коліна перед Богошитською.

— Допоможіть, Ерно Еріхівно, — благала вона, — спасіть Гайдука, підніміть на його пошуки всі служби. Я не знаю, що зі мною буде, якщо він…

Вона, ридаючи і повзаючи на колінах, почала цілувати край плаття Богошитської, відчуваючи його затхлий запах, дряпаючи обличчя якимись стразами, нашитими на червоний оксамит.

Богошитська відчула, як судоми насолоди стрясли її, як змокріли ноги й одразу все тіло обм'якло, наче після виснажливого бігу Який гарний день видався. Вже почала планувати урочистий державний похорон генерал–полковника Гайдука — для цієї події в неї були приготовані чорний жалобний костюм та великий капелюх у формі чорної троянди. Навіть проект прощальної промови для Василя Волі, — перед тим, як прах Гайдука замурують у стіну Софійського собору — встигла зафіксувати в своїй уяві Богошитська. Хотіла дати останні материнські поради цьому нахабному дівчиську але Оля Гудима, яка щойно повзала на колінах перед Ерною Еріхівною, зникла.

66

Гайдук страшенно змерз уночі, хоч і натягнув зеківський бушлат. Ніяк не міг пригадати, де був розташований ЗЕК-147 — з картою «зеків» ознайомився ще два роки тому коли витягнув Божену з Феофанії–Пирогова. Майже не спав, лише час від часу провалювався у тривожну дрімоту сторожко очікуючи на брязкіт замка і гримкотіння дверей. І хоч як чекав цієї миті, не розуміючи, чому так дивно поводять себе захоплювачі — не розстріляли його одразу не піддали тортурам, не допитують, не вимагають від нього нічого, — але здригнувся, коли за ним прийшли.