Час великої гри. Фантоми 2079 року - Щербак Юрий Николаевич. Страница 78

— Stay over here, fucken monster!

До них якраз наближався один з поплічників Крука, який, ледве тримаючись на ногах, ніс Мартінесу стакан з самогоном.

— Grazia, amigo, — низько вклонився Мартінес, беручи стакан і безжально розплескуючи дорогоцінну рідину чекаючи, коли його новий український друзяка повернеться назад.

— I'll try to help you general. I came yesterday together with Ivan Creida… I have to arrest him… Take care, — він поволік на мотузці Гайдука, як тягнуть селяни непокірного бичка на забій, час від часу зупиняючись і наносячи генералу удари ногою, виконуючи високу місію зміцнення мексикано–української дружби.

— Please call 0777, — встиг прошепотіти Гайдук, стогнучи від болючих ударів Мартінеса.

Перш ніж знову накинути на Гайдукову голову каптур, Владислав Крейда простягнув руку в напрямку спаленого Микити, постать якого вже майже розчинилася в тумані.

— Правий стовп — це ваш, генерале. Горітимете з видом на море.

— Яке море?

— Та хіба ви не зрозуміли? Стоїте на безсмертній полтавській землі. Це гора Пивиха. А море — Кременчуцьке. Хлопці, по машинах, — скомандував Крейда. — Повертаймось на базу!

І схлипнув:

— Досі не вірю, що діточок моїх немає. Чим вони завинили, генерале?

Туман став такий щільний, що його можна було різати, як холодець.

67

Гора Пивиха — найвища гора на Лівобережній Україні (так само, як гора Борщиха вивищується на всю Україну Правобережну аж до самих Карпат) — разом з навколишніми селищами Градизьк, Максимівка. Недогарки та іншими належала до колишніх володінь Владислава Крейди, подарованих племіннику Іваном Оврамовичем Крейдою. Побудований в Градизьку потужний зернотермінал, що належав фірмі Крейди ПеКаПол (Петербург — Каракас — Полтава), яка виникла на базі пограбованої колись урядом рейдерів фірми НіБуЛон (Ніколаєв — Будапешт — Лондон), та був призначений для експорту зерна і продукції концерну «ПВ» (Галушки і Вареники) через Чорне море на світові ринки, став також надійною базою для наркотрафіку депресивно–суїцидостимулюючого галуїну — переробленого, удосконаленого, посиленого в Полтавському інституті Крейди афганського героїну відомого у світі під назвою галуїн.

Крейда–дядько і Крейда–племінник взяли участь у глобальній битві наркогігантів XXI століття — зеленого трикутника Південної Америки (Колумбія, Перу Болівія), що постачав кокаїн, та Золотого півмісяця (Афганістан, Іран, Пакистан) — основного виробника опіуму–героїну Ніяке змагання китайських, японських, американських та європейських виробників автомобілів за жорстокістю битв і рівнем прибутків не витримувало жодного порівняння з зіткненням кокаїнових та героїнових потоків на світовому ринку Однак завдяки комерційно–дипломатичному генію І. О. Крейди в 2077 році вдалося владнати кокаїново–героїновий конфлікт. Використовуючи свій офіційний візит на Кубу де він обмінювався досвідом захисту прав людини і демократичних свобод з прокурорами Острова свободи, Гаїті, Венесуели та Домініканської Фіделістської республіки, І. О. Крейда одночасно провів саміт керівників найбільших наркокартелів світу Обравши Хосе Сапатерро своїм президентом, барони з подачі Крейди створили міжнародну організацію ODEC (Organization of Drug Exporting Countries) — організацію країн — експортерів наркотиків, куди увійшло дванадцять держав, метою якої стала розробка єдиної нарковиробної, наркотрафікової і наркоцінової політики для захисту національних інтересів наркокартелів на світових ринках.

Іван Крейда був одностайно обраний віце–президентом ODEC, примиривши протиборствуючі сторони геніальною українською національною формулою «Вареник і галушка — одна юшка», яку всі зрозуміли, хоч і не змогли перекласти на основні наркомови світу.

Однак різке загострення міжнародної ситуації, початок Четвертої глобальної війни, в яку плавно перетекло закінчення Третьої світової війни, початок наступу Чорної Орди на Україну переворот в Україні й змова Клинкевича проти Крейди, Великий Вибух і Велика Темрява — все це призвело до наркокатастрофи, коли струнка система постачання і збуту наркотиків зазнала краху а ODEC розпався на окремі сегменти й прибутки наркобаронів різко впали.

Золотовалютні запаси Крейди зазнали особливо жорстоких втрат після операції Гайдука «Ахіллесова п'ята», рахунки в банках були заблоковані й зникли під час Великої Темряви, а життя у Венесуелі коштувало недешево — адже доводилося знімати будинок–фортецю, платити за численну охорону; Крейдині діти не пішли в батька, двоє дочок і молодший син не виявляли жодних бізнесових зацікавлень, ба, навіть виказували певні ознаки презирства, зневаги до батькових галушко–вареникових справ, й подалися в гуманітарії — тобто прирекли себе на злидні: дівчата вивчали народну музику і малярство. «Образ вождя–визволителя Симона Болівара у народному примітивному малярстві» — такою була тема досліджень старшої дочки Оксани, Стефанія вивчала мелодику індіанських племен у порівнянні з українською народною музикою, а син Кузьма, наречений на честь К.-Д. Махуна, свого хрещеного батька, гетьмана України, навчаючись в архітектурному коледжі Каракаса, став автором проекту міста–селища «Курган» (KURHAN) для XXII століття. Він проповідував ідею створення величезних міст–башт — заввишки до двохсот поверхів–ярусів для проживання п'ятдесяти–ста тисяч мешканців, — добре захищених від нападів варварів, екологічно збалансованих, забезпечених аграрним і промисловим виробництвом. Одне слово, напустив утопійної, незбутньої пурги, як з болем визнавав Іван Оврамович, замість опанувати практичну професію бізнес–менеджера корпорації «ГіВ». Проте Крейда був задоволений, коли Кузьма отримав першу премію на конкурсі студентських проектів.

Іван Оврамович Крейда наважився на небезпечну подорож до України тільки тому що трьома місяцями раніше єдиний продовжувач його справи — небіж Владислав — дістався рідних місць. Мером славного полтавського міста Кременчука уже двадцятий рік поспіль залишався старший брат Івана Оврамовича, дядько Владислава Петро Оврамович Крейда; навіть у час Великої Темряви він виказав свої найкращі здібності — не крав у городян останній шмат хліба, бо мав свого вдосталь; налагодив пункти харчування, створив так звані «дитячі острови», де дітлахи, що втратили батьків, могли жити і харчуватися, організував кремацію покійників новим моментальним способом електричного розряду високої напруги, чим вирішив тяжку проблему поховання тисяч городян, зняв з місцевих корейців податки взамін за те, що вони постачали місту овочі і зелень, вирощені в цехах нафтоперегонного заводу а парк вантажних гелікоптерів, що належав Авіаційному університету використав для завезення вугілля з поблизьких шахт, виміняного взамін за зерно.

Петро Оврамович з радістю зустрів племінника, якого розшукували кріпаки в Миргороді й Батурині, надав йому притулок і охорону повернувши доглянутий, непограбований маєток І. О. Крейди — палац біля Максимівки. Тільки створивши добре озброєний загін з двохсот колишніх осавулів і жандармів, які займалися в час Темряви розбоєм на Полтавщині і Донбасі, Владислав Максимович Крейда подав сигнал своєму дядькові у далеку Венесуелу: час повертатися й починати.

…Дорога назад була вдвічі коротша, ніж вранці, коли їхали на гору Пивиху Гайдук механічно рахував час, хоча ніхто й не приховував: їхня «черепаха» приземлилася на околиці Недогарків, де вони з Микитою Іваненком провели ніч у клубі для кріпаків, а тепер поверталися до Максимівки, точніше, до помістя Крейди, побудованого біля підніжжя Пивихи, між горою і селищем. Тепер «Козак Мамай» торохкотів по рівному плацу вистеленому мабуть, бетонними аеродромними плитами, бо колеса ритмічно стукали на стиках через короткі проміжки часу. Нарешті Гайдука вивели й скинули каптур. Ще один Крейдин сюрприз очікував його: перед ним стояв справжній шотландський замок з високими стінами, складеними з каміння різної форми і кольору — від чорного до рожевого, з могутніми бастіонами і сторожевими вежами, вузькими бійницями й конусоподібними верхівками башт — з усією асиметричною сірою ліпниною захисних мурів — витвором суворої палацово–фортечної архітектури XVI століття.