Тисячолітній Миколай - Загребельный Павел Архипович. Страница 25

Навіть розкольники, які з недовірою ставилися до православія «латинників», поважали книги «Кирилову» і «О вере», укладені трудами киян.

Книга ставала скарбом неоціненним і в церковній ризниці, і в боярських хоромах, і в хижі простого московита. Піддячий Василь Баутін, який перевозив книги з Малоросійського Приказу на Печатний Двір, спокусився деякими, і було виявлено пропажу: один «Мир с богом человеку» Гізеля, чотири «Сказання о Иуде», один «Канон на Лазарево Воскресение и на св. Пасху».

Начальник Печатного Двора митрополит Сарський і Подонський Павло цензурував київські книги і заборонив до продажу в Москві на 119 рублів, 20 алтин, 2 дєньги, і ті книги, хоч і з єретицькими вивловлюваннями, звелено було взяти в казну великого государя з виплатою людям Гізеля соболями. Кушва не вельми порадувався такій торгівлі. Ми люди не торгові,— мовив він, — соболів продати не зуміємо, архимандрит же наш Інокентій велів на виручені за книги гроші купити не хутер, а паперу для лаврської печатні.

Заповідано ж ще першими святителями нашими: «Зорати Руську землю святим хрещенням, насіяти святого і божественного письма книгами». Україна визволялася з неволі лядської, і дух свій возносила незалежним в навчанні, в слові, в книзі, і молода воля народу нашого набула такого зухвальства, що намірилися ми просвітити і, може, й впокорити своєю мудрістю саму Москву, молодого її царя і новопоставленого патріарха.

Все виказувало на здійснимість великого задуму.

Вже з перших літ царствування Олексія Михайловича на Москві зродилася пильна увага до книги й знання. В Посольськім приказі створилася ціла книгозбірня «на розных языках». Послам і гінцям царським велено купувати всі книги, що стосуються Московських діл. Дяк Григорій Кунаков привіз із Польщі в 1650 році 6 зшитків, печатаних по-польськи з латинським, а саме:

1 і 2) «Війна Зборовська, щасливо докінчена при множестві рицарства і обозів Зборовського і Збаразького» Войтеха Тетішевського. Напечатана в Варшаві в печатні Петра Елерта. 1649 р.

3) «Лікарство на уздоровлення Річи Посполитої універсалом або грамотою поборовою за збитки, утрати і непотрібні домові істері». Напечатана в Кракові, в печатні Лукаша Купиша. 1649 р.

4) Оборона покою у людей добрих, знайдена в день всіх святих в костьолі начальнім Варшавськім через ксьондза Войтеха Тетішевського. Напечатана в Варшаві, в печатні Петра Елерта 1649 р.

5) «Як відправляв ксьондз з Альбертуси на війну». Знов напечатана в 1649 р.

6) «Як Альбертус з війни пішов назад». Знов напечатано в Кракові в 1649 р.

Московським послам до Польщі князю Рєпніну-Оболенському з товаришами в 1653 р. велено купити такі «самые нужныя к Московскому государству надобныя книги»:

1. «Хронограф», а в ней писано про все Московское государство, а называетца той книги слагатель Жигимонт Герберстейн. Латинским языком.

2. «Хронограф польский подлинный», старовечность польскую и русскую описуючий, а называетца той книги слагатель Гвагнин.

3. Хронограф же, на латинском языке, польский, тот всех летописец єсть новее и последнее для того, что в нем описаны лета все до Владислава четвертого короля польского, и называетца латинским языком та книга «Хроника Пясецкого бискупа Перемышльского».

4. «Орбис Полонус», а нашим языком можется назвати «Свет польский», в нем же содержится вся старовечность родств княжат русских и польских и домов шляхетцких и при всяком родстве герб или клеймо того родства напечатано, и отколь кто такое шляхетство и для чего таков герб кому дан, о всем подлинно написано.

5. Есть еще два старые летописцы польские, один называетца Иоанн Длугош, а другой Матвей Меховита, с тех двух который будет на польском языке, того одного купить.

6. «Лексикон славеноросский» Памвы Берынды.

7. «Библия польская Вуйкова большая в лицех, и с толком подлинным».

8. «Дикционар или лексикон гданский», который на три части разделен: первый починаетца от немецкого язика, второй от латинского, третий от польского. А языков есть в нем шесть.

На цю справу князю Рєпніну було видано золоті єфимки, і, купуючи книги в Любліні і Львові, заплачено було за все: 152 золотих польських, червонних золотих 25 і 2 польських злотих.

Царський посол до Хмельницького келар живо начального Троїце-Сергієвого монастиря Арсеній Суханов посланий був патріархом Никоном в Константинополь, на Афон і в Палестину для купівлі грецьких рукописів на п’ятдесят тисяч рублів, взятих в Сибірського приказу, а при дідові Олексія Михайловича патріархові Філарету у всіх трьох патріарших казнах було всього 5 грецьких рукописів, одна книга литовської печаті та одна грецька книга.

Витрачалися небачені кошти на придбання книг, і простим душам могло б видаватися, що чиниться те задля призбирування з усієї ойкумени знань, ще дорогоцінніших за золото. Насправді ж ушнипливі московські дяки вгризалися в кожне слово тих книг з єдиним наміром: чи немає в них «укоризнених» його царській величності статей або слів, щоб одразу ж зробити вимову тому уряду, в землі якого книга напечатана. Відправленим 1650 р. до Польщі послам Пушкіну і Леонтьєву було велено вимагати вдоволення за укоризнені слова в книгах: «Війна зборовська» Войтеха Тетішевського, «О житії і щасті польського Владислава короля з похвалами», печатана в печатні Ст. Бергутовича в І648 р., «Владислава 4-го хвальнії учиненнії діла» Евергарудуса Васернберіуса, печатана в Гданську в 1643 р. Посли в своїй відписці царю повідомляли, що після тривалих розмов вони домоглися, щоб ті книги, які є в Варшаві, зібрати, а зібравши з книг, що печатані в домі Ліщинських, листи, на яких печатано з безчестям про предків великих государів царів російських і всьому Московському госу-дарству, видерши, всі попалити, а іні й усі книги, в яких печатані непризвоїті діла, витрубивши на ринку, попалити ж, щоб про ті воровські книги, що вони попалені, всім людям було відомо, і надалі в книгах і ні в яких писаннях з безчестям про вас, великих государів, і про все Московське государство не писати і не печатати. і тих би книг, що є в короні Польській і в великім князівстві Литовськім, отнюдь нігде не було, щоб їх до кінця викорінити. А посилали ми тіх книг палити з Отвітної палати дворянина І. Т. Фустова, піддячого В. Михайлова і перекладача І. Максимова. А пани радо посилали суддів І. Заліського со товариші. А палив ті книги на ринку кат, і в той час многі були польські і литовські люди.

Почавши палити книги, палитимуть і людей з невпокореним духом і незалежним розумом, таких як протопоп Аввакум, піп Лазар, інок Єпифаній і диякон Федор.

Патріархові Никону не могли простити, що він, виправляючи богослужебні книги, змінив у літургії другий і восьмий члени символу віри, в першому знищені «аз» (рождена і сотворена), в останньому пропущено слово «істинного».

За один тільки «аз» Москва посилала людей на вогнище.

Книги київські не допускалися до продажу на Москві так само через якесь єдине слово. Требник Петра Могили за те, що в ньому в чину святого хрещення «погружение и обливание за єдино напечатаны». В «Тріоді Постной» «алілуя» напечатано двічі, а не тричі. В сповіданні віри напечатано его же царствованию несть конца «истинного», а треба без прилога «істинного».

Не відали ми тоді, як далеко відійшла Москва од лагоді перших літописців наших, що закликали нас до великодушності: «И ныне, господа отцы и братья, оже ся где буду описал, или переписал, или не дописал, чтите исправливая бога деля, а не кляните занеже книги ветшаны, а ум молод не дошел; сльшите Павла апостола глаголюща; не кляните, но благословите» (Лаврентьевская летопись Спб. — 1872, с. 463).

Москва засвоїла у Візантії двоєрушність і віроломство, коли навіть князі вбивають рідних братів, виколюють один одному очі, цілують хрест і, одвернувшись, ламають клятву, коли не виконуються ніякі угоди, коли слово бреше, коли письмо бреше, коли вчинки брешуть, і це викликає повсюдну ненависть, а тоді бреше навіть мовчанка, і тоді народжується розпач.