Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 129
«Яка ще історія?»
«На нього та на його охоронців було здійснено напад».
Сапфіра стояла непорушно, аж доки Насуада не переповіла їй усе, що почула від Ерагона.
«Дургрімст Аз Свелдн рак Ангуін, — сказав дракон, грізно вишкіривши зуби, — мають дякувати своїм підземним богам за те, що мене не було з Ерагоном. Присягаюсь, тоді б усе це не зійшло їм із рук аж так легко».
У кутиках Насуадиних вуст заграла легенька посмішка:
«Саме тому я дуже рада, що ти була тут».
«Може, воно й так, — згодилась Сапфіра. Вона випустила хмаринку гарячого диму й роздратовано замотиляла хвостом. — І знаєш, мене це геть не дивує, адже щоразу, коли Ерагон залишається без мене, він неодмінно встряє в якусь халепу. У мене аж сверблячка починається, якщо я не бачу його більше ніж кілька годин».
«Не переймайся, Сапфіро, він зуміє себе захистити».
«Твоя правда, але наших ворогів теж не назвеш беззахисними пташенятами. — Дракон іще раз нетерпляче змахнув крилами й мовив: — Насуадо, я хочу летіти прямо зараз. Ти вже все мені сказала?»
«Здається, все, — кивнула головою дівчина. — Лети якомога швидше! І спробуйте не затримуватись у Фартхен Дурі, адже після того, як ти покинеш табір, у нас буде всього-на-всього кілька днів, доки Імперія не збагне, що ви десь далеко. Галбаторікс може напасти, а може й не зробити цього, але кожна година вашої відсутності збільшуватиме імовірність його нападу. Мені б також дуже хотілось, аби ви повернулися до табору, перш ніж ми вирушимо на Фейнстер. Вардени можуть узяти це місто й без вас, але в такому разі ми зазнаємо чималих втрат. Одним словом, доля всіх повстанців залежатиме від вашої швидкості».
«Ми будемо швидкі, як вітер під час бурі», — запевнила Сапфіра.
Насуада від щирого серця побажала їй доброї дороги й зіскочила з каменюки. Тим часом до дракона підбігли Блодхгарм і решта ельфів. Вони закріпили на Сапфірі сідло й сідельні торби, наповнені їжею й обладунками, як робили це щоразу, коли дракон вирушав у мандрівку разом зі своїм Вершником. Ельфи чудово розуміли, що їжа Сапфірі не потрібна, адже вона навіть не змогла б самотужки її дістати, але все мало виглядати більш ніж правдоподібно. Коли дракон був готовий до польоту, Блодхгарм склав руки на грудях — саме таким жестом ельфи висловлювали свою повагу, й сказав прадавньою мовою:
— Бажаю тобі щасливої подорожі, Сапфіро, Блискуча Луско. Повертайтесь разом з Ерагоном живими й здоровими.
«Дякую тобі, Блодхгарме».
Не гаючи часу, ельф вивів із намету примару Ерагона, яка спритно заскочила Сапфірі в сідло. Дракон геть нічого не відчув, коли та ступила йому на кінчик лівої лапи, а потім на плече. Невдовзі Блодхгарм кивнув Сапфірі, даючи знати, що Ерагонова примара вже в сідлі. Дракон звів крила так високо, що їхні кінчики торкнулись одне одного в нього над головою, а потім зістрибнув із каменя.
Опинившись над сірими верхами наметів, дракон зробив різкий помах і став набирати висоту. Він сподівався знайти попутний вітер, що міг би значно прискорити його мандрівку до Фартхен Дура. Та перш ніж вирушити в мандрівку, він описав велике прощальне коло над табором та берегом річки й увесь аж вигнувся від радощів, які його переповнювали. Тепер йому більше не треба нудитись на землі, тимчасом як Ерагон шукає десь пригоди. Тепер йому більше не доведеться кружляти щоночі над одним і тим самим клаптиком землі! І тим, хто хотів скривдити його Вершника, уже не уникнути праведної кари! Сапфіра широко роззявила свою пащеку й ревнула так голосно, ніби кидала виклик усім на світі богам, а також наймогутнішим драконам, що існували за всю історію її раси. Здійнявшись над табором вище, ніж на милю, вона нарешті знайшла потужний південно-західний вітер і полинула на його хвилях уперед, розглядаючи під собою випалену сонцем землю.
Невдовзі дракон спрямував свою свідомість у напрямку Фартхен Дура.
«Я вже лечу, малий!» — прошепотів він.
ЧОТИРИ БАРАБАННІ УДАРИ
Коли біловолоса жінка-гном Хадфала, ватажок Дургрімст Ебардак, звелася з-за столу, де зібралось засідання кланів, і вимовила коротку фразу рідною мовою, Ерагон так різко подався вперед, що в його тілі напружився кожен м'яз.
Хюндфаст тим часом забубонів йому на ліве вухо, перекладаючи почуте:
— Від імені свого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля.
Вершник полегшено зітхнув. «Один є», — подумав він. Утім для того, щоб стати правителем гномів, Орик мав набрати переважну більшість голосів решти ватажків. Закон гномів був такий: якщо нікому з ватажків не пощастить набрати потрібної кількості голосів, то вибори мав покинути той із них, хто набрав найменшу кількість.
Після цього в засіданні оголошувалась перерва на три дні. Потім починали наступне голосування. І все це мало тривати аж доти, доки комусь із ватажків кланів таки не пощастить набрати переважної більшості голосів. Потому решта зібрання мала присягнути йому на вірність як новому королю. Але час грав проти варденів, тому Ерагонові страшенно кортіло, щоб голосування відбулося в один раунд або принаймні щоб гноми розпочали наступний раунд уже за кілька годин, не чекаючи цілих трьох днів. В інакшому разі він годен був розтрощити їхній кам'яний стіл одним ударом кулака.
Та як би там не було, а перший ватажок, Хадфала, покладала свої надії саме на Орика, що загалом було непоганим знаком, адже Ерагон знав, що до замаху на нього жінка-гном підтримувала Ганела з Дургрімст Квон. І якщо Хадфала змінила свій вибір, у Орика були всі шанси на те, що й інший прибічник Ганела, грімстборітхн Ундин, також віддасть свій голос за нього.
Наступним мав сказати своє слово Галдхієм із Дургрімст Фельдуност. Він повагом звівся з-за столу, але був такий дрібний на зріст, що здавався вищим, коли сидів на своєму стільці.
— Від імені мого клану, — мовив він, — я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля.
Орик зиркнув на Ерагона.
— Ну що ж, це було доволі прогнозовано, — прошепотів він.
Вершник кивнув у відповідь і глянув на Надо. Круглолиций гном посмикував себе за кінчик жовтої бороди, маючи напрочуд задоволений вигляд.
Потім з-за столу звівся Манндрат із Дургрімст Ледвонну:
— Від імені мого клану я голосую за грімстборітхна Орика як за нашого нового короля. — Орик кивнув йому на знак подяки, і Манндрат відповів йому таким самим жестом.
Коли Манндрат сів, усі присутні прикипіли поглядами до Ганела, й у залі запанувала така тиша, що Ерагонові на мить здалося, ніби всі перестали дихати. Як ватажок релігійного клану Квон і найвищий священик Гунтери, головного бога гномів, Ганел користувався надзвичайною повагою у свого народу. Отже, не виключено було те, що корону отримає саме той ватажок, якому він віддасть свій голос.
— Від імені мого клану, — мовив Ганел, — я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля.
По залі прокотилася хвиля придушеного шепоту, а сам Надо розплився в задоволеній посмішці. Ерагон тим часом тільки міцніше стис кулаки й подумки вилаявся.
— Не втрачай надії, юначе, — підбадьорив його Орик. — Ми ще й досі маємо шанс на перемогу. Адже раніше вже бувало таке, що грімстборітхн Квон програвав голосування.
— Але як часто це бувало? — нервово прошепотів Ерагон.
— Досить часто.
— А коли це сталося востаннє?
Орик нервово завовтузився на стільці й відвів погляд убік.
— Вісімсот двадцять чотири роки тому, коли королева… — Орик не встиг договорити, бо з-за столу звівся Ундин із Дургрімст Раньї Хефтин.
— Від імені мого клану, — мовив той, — я голосую за грімстборітхна Надо як за нашого нового короля.
Орик схрестив руки на грудях. Ерагон міг бачити його обличчя тільки збоку, але й так було зрозуміло, що він спохмурнів.
Покусуючи губи, Вершник прикипів поглядом до візерунчастої підлоги й став рахувати голоси, які вже було віддано і які ще лишалися, намагаючись зрозуміти, чи є в Орика шанси виграти вибори. Картина виходила не надто втішна, тож Ерагон іще міцніше стис кулаки, ледь не зойкнувши від болю, коли нігті вп'ялися в долоню.