Ерагон. Брізінгр, або Сім обіцянок Ерагона й Сапфіри - Паолини Кристофер. Страница 78

Ерагон почав утрачати рештки самовладання:

— Та я радше вирву собі серце!

— Краще спробуй вирвати мої, — відповів Мертаг, змахнув Зароком, і повітря розітнув його дикий бойовий клич.

Немовби наслідуючи свого Вершника, Торнак і собі войовниче гаркнув, а потім двічі змахнув крилами й миттю опинився над Сапфірою. Тепер його голова була зовсім близько від Сапфіриної шиї й він міг легко її убити, один раз клацнувши своїми велетенськими щелепами.

Проте Сапфіра, ясна річ, не стала на це чекати, кинулась уперед і вже за мить опинилася під Торнаком. Потім вона здійняла праве крило, повернула голову ліворуч і відчайдушно крутонулася проти годинникової стрілки так, що її м'язистий хвіст ударив Торнака в лівий бік і розірвав йому крило в п'яти різних місцях. З-поміж пошматованої луски ворожого дракона випинались оголені кісточки, а його кров почала падати на Ерагона її Сапфіру. Одна з крапель, пекуча, ніби гаряча олія, впала Вершникові на потилицю й просочилась крізь кольчугу. Ерагон мимохіть став розтирати собі шию, намагаючись позбутися неприємного відчуття, що відволікало його від бою.

Тим часом Торнак із ревом і скигленням пролетів повз Сапфіру вниз, не в змозі більше лишатись угорі.

— Непогано! — гукнув Ерагон Сапфірі, коли та вирівнялась.

Згори Вершникові було видно, як Мертаг витяг з-за пояса якийсь маленький круглий предмет і приклав його до крила свого дракона. Юнак не відчув жодного потоку магії, проте бачив, як предмет таємниче зблиснув. Відразу ж потому порване крило Торнака затремтіло, кістки стали на місце, сухожилля й м'язи запульсували, а всі рани миттєво загоїлись.

«Як він це зробив?!» — здивовано вигукнув Ерагон.

«Мабуть, він заздалегідь вклав у той предмет закляття зцілення», — відповіла Арія.

«Було б некепсько, якби ми теж про це подумали», — озвався юнак.

Торнак тим часом перестав падати і з надзвичайною швидкістю почав здійматися до Сапфіри, випалюючи повітря стовпами тьмяного червоного полум'я. Не зволікаючи й миті, Сапфіра по спіралі кинулась на нього згори й схопила молодого дракона за горлянку. А потім вона хвицьнула його по грудях своїми пазурами й завдала Торнаку відчутного удару крильми. Її праве крило зачепило Мертага так сильно, що той ледь не випав із сідла, однак миттю оговтався й відповів дракону болючим ударом, поранивши одну з мембран його крила.

Сапфіра відчайдушно зашипіла, відштовхнула Торнака задніми лапами й випустила довгий язик полум'я, який, щоправда, не завдав йому жодної шкоди.

Ерагон відчував, як пульсують Сапфірині рани. Він час від часу зиркав на кривавий поріз, і в його голові юрмились сотні думок. Якби Вершник бився із якимось іншим чарівником, а не з Мертагом, то він би ніколи не наважився накладати закляття прямо під час бою, оскільки той чарівник неодмінно подумав би, що йому загрожує смертельна небезпека й став би відчайдушно опиратися магічному нападу.

Проте з Мертагом усе було інакше. Ерагон добре знав, що Галбаторікс наказав Мертагу не вбивати, а лиш полонити його та Сапфіру. «Отже, що б я не зробив, — розмірковував Ерагон, — він усе одно і ге буде мене вбивати. Виходить, зцілення Сапфіри є цілком безпечною справою». Потому, хоч і трохи запізно, юнак збагнув іще дещо цікаве: він міг атакувати Мертага будь-якими закляттями, а той усе одно не посмів би відповісти йому смертельним ударом. Одне-єдине, що залишалось для Вершника незбагненним, так це те, чому Мертаг, загоюючи крило Торнака, скористався зачарованим предметом, а не спробував накласти закляття.

«Можливо, він хоче зберегти свою силу. А може, просто не бажає тебе лякати. Адже Галбаторіксу напевне б не сподобалось, якби Мертаг змусив тебе панікувати через свою магію. Бо тоді б ти міг занапастити і себе, і Торнака, і Мертага. Не забувай, що король перш за все мріє про те, щоб мати вас чотирьох під своєю владою. Мати живими, а не мертвими, бо мертві ви йому непідвладні», мовила Арія.

«Скоріше за все, так воно й є», — погодився Ерагон.

Утім, коли він зібрався лікувати крило Сапфіри, Арія порадила йому не робити цього.

«Чому? Хіба ти не відчуваєш болю Сапфіри?» — спитав Вершник.

«Дозволь полікувати її мені та моїм друзям. Це спантеличить Мертага, а крім того, ти збережеш свої сили».

«Але ж ви із цим не впораєтесь».

«Ще й як упораємось, адже в нас зараз багато сили. І ще, Ерагоне, ми б просили тебе не атакувати Мертага за допомогою магії аж доти, доки він сам не спробує цього зробити. Адже він усе одно може бути сильнішим за тебе навіть тоді, коли ми віддамо тобі свою силу. Ми не знаємо, чим усе це може закінчитись, тож ліпше буде скористатися магією тільки тоді, коли вже не буде іншого виходу».

«А якщо я не зможу його здолати?»

«Тоді вся Алагезія належатиме Галбаторіксу».

Ерагон відчув, як Арія зосередилась на пораненому крилі Сапфіри. За мить рана перестала кровоточити, а краї мембрани зрослися так добре, що на ній не лишилося жодного шраму. Сапфіра знову була в повній бойовій готовності.

«Уважніше захищайся, бо це було ой як нелегко», — тихо прошепотіла Арія.

Отримавши від Сапфіри добрячого удару, Червоний дракон, схоже, вирішив, що та хоче відтіснити його на невелику висоту, де йому буде важче уникнути її нападів, тому на якийсь час відклав свою атаку й відлетів на чверть милі в західному напрямку. Проте, трохи оговтавшись і збагнувши, що його ніхто не збирається переслідувати, Торнак став здійматися вгору й уже невдовзі опинився на добру тисячу футів вище за Сапфіру.

Потому він розпростер крила й, випустивши пазурі, кинувся вниз. Із його роззявленої пащеки виривались язики полум'я, а Мертаг, гордо тримаючись у сідлі, вимахував своїм Зароком.

Сапфіра миттю збагнула, що зволікати не можна жодної секунди, тому смикнулася вбік, склала одне крило й почала спускатись униз із такою швидкістю, що в її Вершника аж у голові запаморочилось. Коли Ерагон наважився закинути голову назад, то побачив під собою землю, хоча був геть не впевнений, що все було саме так. Можливо, земля якраз була над ним… хтозна. Зрештою, йому не залишалося нічого іншого, як стиснути зуби й відчайдушно намагатися втриматись у сідлі.

У цю мить дракони вдарились одне об одного. Ерагонові здалося, ніби Сапфіра летіла поночі й ненароком з розгону наскочила на гору. Удар був такий потужний, що юнака кинуло вперед, і він так сильно вдарився головою об Сапфірин шип, що на його шоломі залишилася нічогенька вм'ятина. Вершник захитався в сідлі, а небеса й земна твердь попливли в нього перед очима. Сапфіра тим часом уся аж здригнулась, отримавши від Торнака потужного штурхана в живіт. «Шкода, я не встиг спорядити її в обладунки, подаровані гномами», — закусивши нижню губу, подумав Ерагон.

За мить Торнак завдав Сапфірі нового удару. Цього разу він хвицьнув її своїми пазурами по плечу, та Ерагон блискавично змахнув шаблею, підрубав дракону кілька лусок і пошкодив йому сухожилля. Після цього три Торнакові пальці вже не рухались. Вершник не зволікаючи рубонув іще раз, і Торнак не мав іншого вибору, як, голосно гаркнувши, відступити.

Відлетівши на відстань двадцяти футів, він витягнув шию, набрав повні легені повітря й видихнув цілу хмару вогню. І хоч Ерагон із Сапфірою були захищені спеціальним закляттям, Вершник усе одно скрутився в сідлі, намагаючись закрити руками бодай обличчя. Зрештою, вогонь не завдав їм жодної шкоди. Тоді Вершник випростався в сідлі й змахнув своєю шаблею. Сапфіра повернула ліворуч, оминаючи стовп вогню, але цього було досить, щоб Мертаг устиг загоїти пошкоджену лапу Торнака. Той знову кинувся в бій. Обидва дракони закружляли над сірими наметами в смертельному танкові. Невдовзі Сапфірі пощастило вивернутись, і вона блискавично схопила зубами рогатий гребінь, що був у Торнака на зашийку. Гострі кінчики кісток уп'ялися їй в язик, та вона, здавалося, геть на те не зважала. Торнак заскавчав і став щосили борсатись, ніби риба на гачку. Він і сяк, і так намагався звільнитися від сталевих Сапфіриних щелеп, але це було йому явно не під силу. Обидва дракони почали стрімко падати вниз, ніби два пожовклі листки, що склеїлись між собою краплями осіннього дощу.