Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 117

Він щиро розсміявся зі свого жарту. У наметі ніхто більше навіть не спробував посміхнутися, але це, здавалося, його не хвилювало. Нарешті його напад сміху завмер.

— Готовий битися об заклад, що з усіх наших людей нам вдасться відсіяти декількох, які зможуть тебе побачити. Як стверджує Юлія, серед такої безлічі людей обов'язково виявляться такі «аномальні». — Він різко повернув голову до неї. — Тоді у нас будуть охоронці, до яких ти не зможеш непомітно підкрастися або від яких зможеш вислизнути, як ти проробила це з колишніми. Ось бачиш, люба, ти зробила тактичну помилку. Щоб втекти, тобі слід було приберегти цю хитрість для кращої нагоди. А ти витратила її даремно.

Та спроба зовсім не була витрачена даремно. Вона зробила те, що зробила, для того, щоб врятувати життя Джилліан. Келен розуміла, що у неї не було шансу здобути собі свободу, але, принаймні, вона подарувала її Джилліан. Однак висловлювати це не мало сенсу, тому вона не стала оскаржувати його думку про те, що він отримав перевагу в грі, в яку грав з нею.

Келен не знайшлася, що сказати, щоб відмовити його від задуманого. Тепер її єдина надія полягала в тому, щоб залишатися невидимою. Але вона зовсім не відчувала себе невидимою. Вона раптово відчула, що всі чоловіки в таборі зараз побачать її, коли вона вийде з намету імператора. Вона вже відчувала безліч спрямованих на неї хтивих чоловічих поглядів.

Джеган вказав жестом.

— Юлія, Ерміна, йдіть разом за нею, тільки тримайтеся на деякій відстані позаду. Якщо хтось зможе побачити її, мені не потрібно, щоб вони помітили вас обох і засоромилися перш, ніж їм вдасться себе проявити. Мені треба, щоб усіх чоловіків, які зможуть її побачити, і виявляться досить енергійними і сміливими, щоб кинути всі свої заняття, доставили сюди, де їм належить стежити за нашою прекрасною молодою особою.

Вони обидві вклонилися і, як одна, відповіли.

— Слухаємося, Ваше Превосходительство.

Джеган втратив свій веселий вигляд і сказав з погрозою.

— Тепер ідіть. Пройдіться по великому колу направо, через табір, до тієї скелі, і потім продовжуйте рухатися навколо і назад сюди. Пішла, жінко!

Келен рушила по м'яких постілках до килима, що нависав над дверним отвором. Вона відчувала на собі його м'ясоїдний погляд. Відсунувши в сторону килим, вона прослизнула в отвір.

Задерев'янівши від страху, вона вийшла назовні, опинившись на виду всього табору від краю і до краю. Тремтячи на кожному кроці, вона примусила себе пройти повз величезних тварюк біля императОрського намету. Її очі палили сльози. Вона відчувала приниження, поставши абсолютно голою, перед усіма чоловіками в таборі.

Дійшовши до першого кільця охорони, вона призупинилася, лякаючись йти повз чоловіків далі охоронного кільця. Від жахливого приниження їй хотілося несамовито закричати. Вона відчувала себе спійманою в пастку тими, хто управляв нею. Вона не могла змусити свої ноги зробити наступний крок. Вона озирнулася назад.

Імператор Джеган стояв зовні намету, тримаючи за волосся жінку, яку він погрожував піддати тортурам. Та безпорадно заливалася сльозами.

Келен вже довелося жорстоко битися, щоб врятувати життя Джилліан. Вона вирішила пожертвувати собою і зробити це заради того, щоб врятувати життя жінці, яку Джеган тримав під такою жахливою загрозою. Вона теж була рабинею, яка не мала права вибору у своєму житті. Тільки Келен мала можливість зробити вибір, який міг відвернути від жінки страшні муки.

Келен повернулася спиною до Джегана і почала свій шлях. Земля була нерівною, і їй доводилося ретельно вибирати дорогу, щоб не спіткнутися об камені або уламки, а також, щоб не наступити на свіжі екскременти.

Вона нагадала собі, що ніхто з цих чоловіків не бачив її. Вона затрималася поряд з великими тварюками, які стояли в наступному кільці охорони. Придивилася до чоловіка біля себе. Не помічаючи її, він пильно спостерігав за зовнішнім оточенням. До цих пір ніхто не зміг її побачити. Вона озирнулась і побачила, що Сестри чекали, коли вона відійде ще далі. Джеган все ще тримав жінку за волосся. Келен зрозуміла натяк, і, не гаючи часу, знову рушила вперед.

Поблизу вона помітила коней і коротко подумала — чи не добігти їй до них. Вона уявила, як вистрибує на коня і скаче на ньому геть з табору. Вона розуміла, що це тільки фантазія. За допомогою нашийника Сестри обрушили б на неї потік болю і збили б її на землю. До того ж, жінка, яку схопив Джеган, померла б. Він не роздавав порожніх загроз. Він виконував їх, щоб ніхто не смів навіть подумати, що він, можливо, блефує.

Келен розуміла, що врятуватися таким способом було неможливо, але роздуми про це відволікали її від усіх чоловіків, що знаходилися так близько навколо неї, від усіх цих брудних рук, яких вона не могла не бачити. Вона відчувала себе абсолютно вразливою і виставленою на загальний огляд. Посеред військового розташування вона виділялася, немов тендітна квітка латаття, що розквітла посеред широкого, смердючого болота.

Вона йшла швидко, розсудивши, що чим швидше вона замкне коло, тим швидше вона повернеться під захисний покрив намету. Про це було навіть страшно думати, що намет Джегана є для неї захистом, що цей жахливий чоловік — її захисник. Принаймні, там вона не перебувала на виду, а зараз це було всім, чого вона хотіла. На цьому вона сконцентрувала свої думки. Відміряти відстань до скель і повернутися назад. Чим швидше вона це зробить, тим швидше повернеться всередину.

Поки в цій масі солдат не знайдуться люди, які зможуть її побачити. Тільки це мало значення. Їй вже попалися дві людини, які бачили її, і це серед не так вже багатьох. У цій же армії було безліч народу. Занадто великі шанси на те, що вона наштовхнеться на чоловіків, які її побачать.

Що їй робити тоді? Вона озирнулася. Схоже, Сестри знаходилися далеко позаду, відділені людською рікою. Що, якщо хтось її схопить, повалить на землю й потягне в бік? Хоча Сестри слідували за нею, але вони були далеко. Келен турбувало, що буде, якщо якийсь чоловік побачить і схопить її. Що, якщо ціла група чоловіків зможе її побачити? Чи зможуть Сестри вирвати її у натовпу? Адже Сестри були так далеко позаду. Келен хвилювало, як далеко зайде насильство, перш ніж приспіють Сестри.

Але ж Сестри могли використовувати магію. Звичайно, вони не допустять, щоб її згвалтували. Вона подумала, звідки у неї така впевненість. Джеган. Він сам хотів її. Це був не той чоловік, який дозволить підлеглим володіти своєю нагородою нагород. Він захоче володіти нею сам. Думка про це пронизала її ознобом крижаного страху.

Тим не менш, нагальною проблемою, був не Джеган, проблемою були ці чоловіки. Проходячи повз солдата, що був повернутий до неї спиною, вона одним невловимим рухом витягла ножа з його висячих збоку піхов. Вона зробила цей рух одночасно з природним рухом рук, щоб, Сестри, навіть якщо б бачили її в цей момент, не змогли розгледіти її дії. Чоловік, відчувши щось, глянув навколо. Хоча він одну мить дивився прямо на неї, його погляд все ж, повернувся назад і він продовжив свою бесіду.

Чоловіки, серед яких вона проходила, все ще складали багатошарові зовнішні охоронні кільця навколо імператорської свити, але тепер їй довелося вийти назовні, і йти серед звичайних солдатів. Вони пили, сміялися, грали в азартні ігри, і розповідали байки біля вогнищ. Посеред натовпу стояли стриножені коні. Місцями стояли вози. Деякі з них вже розбили грубі палаткі, а інші були зайняті приготуванням їжі на вогнищах, або спали.

Вона також бачила жінок, яких затягували в намети. Жодна з них не йшла по своїй охоті. Вона бачила, як деякі жінки виходили з наметів тільки для того, щоб бути схопленим очікуючими своєї черги чоловіками і відтягувалися в іншу палатку. Келен згадала, як Джеган згадував, що карав Сестер, відсилаючи їх у намети. Чуючи, як плачуть в цих наметах жінки, Келен покривалася потом, лякаючись власної долі, яка чекала її по поверненню в намет Джегана. Як би страшно не було виявитися в цих наметах з цими чоловіками, Келен не відчувала жалю до Сестер. Якщо для них все закінчувалося тим, що їх гвалтували ці солдати, то, на думку Келен, це не було для них достатнім покаранням. Вони заслуговували набагато гіршого.