Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 129

Пролунав швидкий стук у двері. Приглушений голос вимагав відкрити двері. Це був голос Сікс. — Почекайте, я вже йду, — крикнула Віолетта через кімнату.

Рейчел присунулася ближче до щілини і побачила Віолетту, яка квапливо втягала замок назад в засув. Вона вділа його в той момент, коли Сікс знову постукала в двері.

— Зараз, зараз, — вимовила Віолетта, і як тільки відпустила замок, помчала поперек кімнати. Вона повернула клямку на великих, важких дверях, і тут же двері відчинилися. Сікс увірвалася в кімнату, похмура, як грозова хмара.

— Ви захопили його, адже так? Він тут і замкнений там, куди я сказала його посадити? — Запитала Віолетта тремтячим від хвилювання голосом, як тільки Сікс закрила важкі двері, — Ми можемо почати його покарання негайно. Я накажу, щоб охоронці зібралися…

— Військо захопило його.

Рейчел присунулася ближче до залізної кришці і обережно дивилася в щілину. Сікс стояла біля дверей. Королева була спиною до Рейчел. Віолетта стояла під пильним поглядом відьми в білій атласній сукні з довгим синім поясом, взута в черевики поверх білих панчіх. т— Що?

— Імперські війська Ордена вторглися на світанку. Вони заповнюють місто, і, поки я це вимовляю, захоплюють замок. Може — їх тисячі, або десятки тисяч, а можливо — сотні тисяч, — хто знає.

Віолетта виглядала засоромленою, не бажаючи вірити тому, що вона почула, намагаючись підібрати слова.

— Але цього не може бути. У повідомленні, яке Ви надіслали, сказано, що він був замкнений, як я і проінструктувала, в камері, де він понівечив мене.

— Був — правильне слово. Ми прийшли вночі, і я замкнула його так, як Ви і бажали. Тоді я послала Вам повідомлення і зробила деяку роботу до настання ранку.

— Я вела його за собою тільки що. Я супроводжувала його, щоб він постав перед Вами, коли ми зіткнулися з підходячими солдатами. Це була одна з великих частин підкріплення. Їх мета не різанина і грабіж; вони хочуть створити базу в Тамаранзі для інших підкріплень, що надходять з Старого світу. Я їм запропонувала…

— Що відносно Річарда?!

Сікс зітхнула.

— Я запізнилася. Не було нічого, що я могла б зробити. Війська йшли з усіх боків. Наші захисники не мали жодного шансу зупинити їх. Ті, хто пробував, були зметені. Я сильно намагалася використати шанс домовитися з солдатами Ордена і спробувати знайти спосіб забезпечити безпеку для Вас і ваших придворних.

Поки я обговорювала з їхнім командером сприятливі умови для нас, на зразок допомоги для встановлення маршрутів їх поставок, Річард раптово вихопив меч.

Віолетта вперлася кулаками в стегна.

— Що Ви маєте на увазі, під — «він схопив меч»? — Її дратівливість, поряд з її голосом, підскочила в одну мить, — Ви прослідкували, щоб він не мав свого меча?

— Це був не Меч Істини. Це був інший меч. Тільки простий меч. Він, мабуть, вихопив його у якогось солдата, коли ніхто не дивився на нього. Але хоча це був простий меч, він знав, як використовувати його. Раптово спалахнув бій. Річард був схожий на саму відпущену смерть. Він вбивав солдатів Ордена дюжинами. Це було божевілля. Солдати вирішили, що вони виявилися в сьогодні битві. Кожен йшов у бій, навіть не знаючи, проти чого вони боролися. Всі зійшли з розуму в одну мить. Я не змогла б впоратися з таким рівнем стовпотворіння. Було занадто багато солдатів, було занадто багато шаленства. Мені потрібен було деякий час, щоб взяти під контроль те, що відбувається, але цього часу не було. Річард пробрався за стіну…

— Він утік! Після всього зробленого, він втік!

— Ні. За стіною його чекали сотні лучніков. Вони піймали його в пастку і захопили його.

Віолетта зітхнула з полегшенням.

— Добре. На якусь мить я вирішила, що…

— Ні, не добре. Коммандер не віддав його мені. Оскільки Річард убив так багато його солдатів, командер заарештував Річарда. Вони, ймовірно, мають намір стратити його. Я сумніваюся, що він доживе до завтра. В одному з місць замку по дорозі сюди, через вікно я побачила, як вони заштовхнули Річарда в залізний фургон. У супроводі колони військ, його повезли на північ.

Віолетта закліпала в обуренні.

— Ви дозволили йому піти? Ви дозволили цим брудним нікчемам забрати його, забрати мій приз?

У тиші, Рейчел розгледіла чорний блиск у погляді Сікс. Вона ніколи не бачила, що б відьма метала подібні погляди на королеву раніше, і вона подумала, що Віолетті краще б бути трохи більш розсудливою.

— У мене не було ніякого вибору, — вимовила Сікс з крижаною інтонацією в голосі. — Сотні стрільців направили на мене зброю. Вони не залишили мені жодного вибору. Але не було нічого схожого на те, що я хотіла віддати їм Річарда. Занадто багато праці пішло на це.

— Ви повинні були запобігти цьому! Ви володієте силою!

— Її недостатньо для…

— Ти дурна ідіотка! Ти дурна, дурна, нічого не варта, тупа ослиха! Я довірила тобі важливу задачу, і ти навіть не переживаєш за мене! Тебе будуть шмагати неспинно все твоє життя за це! Ти — не краща, ніж інша частина моїх нічого не вартих, безглуздих радників! Щоб провчити, тебе відшмагають там, де повинні були відшмагати Річарда!

Рейчел здригнулася від лункого звуку удару. Це вдарилося об підлогу тіло Віолетти. Задом вона шубовснула на підлогу.

— Як ти смієш торкатися до мене таким чином, — сказала Віолетта, потираючи свою щоку. — За це я тебе страчу. Варта! До мене!

Майже відразу пролунав стукіт у двостулкові двері.

Сікс відкрила одну з них. Два солдати з піками подивилися на королеву, що сиділа на підлозі, потім у блідо-сині очі жінки, що тримала ручку дверей.

— Якщо ви посмієте постукати в ці двері ще раз, — зашипіла Сікс, — я з'їм ваші сирі печінки на сніданок і вмиюсь вашою кров'ю. Двоє чоловіків стали такими ж блідими, як Сікс.

— Жалкуємо, що потурбували Вас, Господиня, — сказав один з них, — так-так, шкодуємо, — вимовив інший, вони кинулися навтьоки і вискочили із залу.

З гнівним гарчанням Сікс схопила Віолетту за волосся і поставила її на ноги. Відьма вибухнула таким ударом, що Віолетта, перекидаючись по підлозі, залишила на килимах смуги крові.

— Ти невдячна маленька докучлива дитина. Я терпіла все, що діставалося мені від тебе. Я терпіла це досить довго. З цього моменту ти будеш тримати язик за зубами, або я вирву те, що я тобі виростила.

Її довгі, кістляві пальці схопили Віолетту за волосся і поставили її знову на ноги, щоб жбурнути королеву в стіну. Рейчел примітила, що руки Віолетти безвольно висіли. Вона нічого не робила, щоб захиститися, коли Сікс била її раз за разом. Кров, що бігла з носа Віолетти і з її рота, забризкала стіну. Пляма крові, схожа на нагрудник, яскраво виділялася на білій атласній сукні Віолетти.

Коли відьма, нарешті, зупинилася, королева звалилася на підлогу і безпорадно заридала.

— Заткнися! — Заревіла Сікс, вибухнувши новим гнівом. — Перестань! Встань зараз же або ніколи не встанеш знову!

Віолетті довелося прикласти масу зусиль над собою, і коли, нарешті, вона встала перед Сікс і підняла на неї свій погляд, її очі були наповнені не тільки сльозами, але й жахом.

Віолетта підняла підборіддя. Вона явно придушила свій страх і замість цього, була охоплена обуренням.

— Як ви смієте торкатися вашої королеви таким способом. Я буду…

— Королева? — Сікс презирливо усміхнулася. — Ти ніколи не була чимось більшим, ніж маріонетковою королевою. Тепер ти більше не королева. На цей момент, ти вже у відставці. Тепер королева — я. Не як ти, пихата маленька кретинка, яка вважає себе важливою через нісенітниці власних істерик, а реальною королевою. Королевою з справжньою силою. Королевою Сікс. Засвоїла це?

Коли Віолетта почала ридати від обурення, Сікс шльопнула її досить сильно, щоб її голова відкинулася в сторону і додала свіжих бризків крові до зеленувато-блакитного узору на стіні. Знову випробувавши руки розгніваної відьми, Віолетта, тим не менш, не опиралася насильству.

Сікс вперлася кулаками в свої опуклі стегна і нахилилася до Віолетти.