Десяте Правило Чарівника, або Фантом - Гудкайнд Террі. Страница 25

Крижаний погляд Ніккі нагадав Річарду про ім'я, під яким вона колись була відома — Пані Смерть. Холодна владність в її голосі була цілком під стать погляду. У світі було мало жінок, яких би боялися так само сильно, як Ніккі. За винятком, можливо, Шоти. А поведінка Ніккі прямо вказувала на те, що її все ще варто боятися.

Шота повільно і байдуже оглянула рожеву нічну сорочку. Річард очікував якоїсь колючки, але Шота тільки люто зблиснула очима.

— Ти спала в його ліжку.

Відьма і сама в якійсь мірі здивувалася зі своїх слів, ніби ця думка прийшла їй в голову раптово.

Ніккі, задоволена тим, що Шота злиться, знизала плечима.

— Ага, спала.

Шота у відповідь злегка скривила губи в єхидній усмішці.

— Але тобі ще не вдалося переспати з ним. — Усмішка стала ширше. — Ти намагалася, моя люба? Чи боїшся, що він відмовить?

— Не знаю. Розкажи мені, що відчула ти, коли була відкинута, тоді я вирішу.

Річард обережно відсунув Ніккі від краю сходинок, поки ці дві жінки не спробували створити щось суттєвіше, наприклад, видряпати одна одній очі. Або спопелити одна одну.

— Шота, ти сказала щось про причину, яка привела тебе сюди. І краще, якщо б цією причиною не було те, про що ви тільки що говорили.

Шота м'яко видихнула.

— Я знайшла твого друга Чейза. Він був серйозно поранений.

— Це ти вже говорила. Як це сталося?

Шота, не відриваючись, дивилася в його очі.

— Йому було завдано удару прекрасно знайомим тобі мечем.

Річард від подиву моргнув.

— Чейза поранили Мечем Істини? Самуель напав на нього?

— Боюся, що так.

Зедд вказав своїм кістлявим пальцем на Шоту.

— Це твоїх рук справа!

— Дурниці, — Шота теж підняла палець, як тільки Зедд присунувся ближче, але більше попереджаючи, ніж звинувачуючи. Цей жест, як і її слова, змусили Зедда зупинитися.

— Мені не потрібен меч, щоб заподіяти шкоду. — Вона вигнула брову —. Хочеш перевірити, чарівник?

— Припиніть! — Річард збіг сходами, стрибаючи через дві сходинки, встав між Шотою і дідом і втупився в Шоту.

— Що відбувається?

Шота сумно зітхнула.

— Боюся, я сама до кінця не розумію.

— Ти віддала мій меч Самуелю. — Річард намагався, щоб голос прозвучав як звичайно, намагався приховати свій гнів, але зовсім не був упевнений, що йому це вдалося. — Я попереджав тебе про його характер. Але, незважаючи на моє попередження, ти наполягла, щоб він отримав цей меч. Я хочу знати, чого він добивається. Де Чейз? Наскільки серйозно він поранений? І де Рейчел?

Шота насупилася.

— Рейчел?

— Дівчинка, яка була з ним, його прийомна донька. Вони удвох поверталися в Вестланд. Чейз збирався привезти свою сім'ю сюди, в Замок. Ти хочеш сказати, що дівчинки з ним не було?

— Я знайшла його серйозно пораненим. — Вперше Шота виглядала розгубленою. — З ним не було ніякої дівчинки.

Спостерігаючи, як Рікка бере коней за поводи і відводить до загону, Річард намагався знайти пояснення, чому Рейчел не залишилася з Чейзом. Його турбували можливі причини цього й те, що, можливо, сталося з дівчинкою. Знаючи, якою меткою і відданою вона була, Річард припустив, що, можливо, вона побігла за допомогою і тепер бродить де-небудь зовсім одна.

Раптом ще одна думка відвідала його.

— І що, ти от так, випадково, натрапила на нього?

Шота облизала губи. Вона явно не хотіла говорити про щось неприємне для неї, але, нарешті, здалася.

— Я гналася за Самуелем.

Річард, в здивуванні, кинув погляд на Ніккі. Вона не зреагувала, і на її обличчі не відбилося жодних почуттів. Це миттєво нагадало Річарду про схожий вираз, який він час від часу бачив на обличчі Келен. Маска сповідниці, ось як вона це називала. Сповідниці змушені були придушувати всі почуття, щоб виконувати свої обов'язки, деколи жахливі, але необхідні.

— У якому стані Чейз? — Значно тихіше запитав Річард. Він хотів знати, чому Шота переслідувала Самуеля, але в даний момент його більше турбувало інше. — Він видужає?

— Думаю — так, — сказала Шота. — Його проткнули мечем…

— Моїм мечем.

Шота не стала сперечатися.

— Я не цілитель, але у мене є певні здібності, і, по крайній мірі, мені вдалося врятувати його від смерті. Я знайшла людей, які подбають про нього далі і допоможуть стати на ноги. Думаю, поки що він в безпеці. Але до того, як він одужає, ще далеко.

— Але чому Самуель не вбив його? — Запитала Кара, стоячи на верху сходів.

— Як і Сестру Тові, — додала Ніккі. — Її він теж не вбив.

— Самуель точно здатний на вбивство, — підтвердив Річард.

Шота склала руки на грудях.

— Швидше за все, Самуелю не вистачило сміливості, щоб убити цим мечем. Він робив це в минулому, коли меч ще належав йому, і тому знає, який біль заподіює це зброя, коли її використовують для вбивства. — Вигнувши брову, відьма подивилася на Річарда. — Впевнена, ти дуже добре знаєш, про що я говорю.

— Ця зброя не для чужих рук, — сказав Річард.

Шота проігнорувала насмішку і продовжила.

— Він боягуз, а такі, як він, часто залишають людину вмирати подалі від своїх очей.

— Так люди страждають ще більше, — зауважив Зедд. — Це більш жорстоко. Можливо, тому він чинить саме так.

Відьма похитала головою.

— Самуель — боягуз і лицемір. Його мета не в жорстокості, швидше за все, тут справа в повному егоїзмі. Боягуз не обов'язково продумує свої дії. Він діє тільки за своєю примхою. Такі, як він, роблять те, що їм хочеться і коли хочеться. Самуель рідко утруднюється тим, щоб обміркувати наслідки своїх дій, він просто потягне небудь, коли йому надасться така можливість або коли побачить щось бажане. Його трясе при думці про біль, який він отримає, якщо уб'є цим мечем, і тому він не може довести розпочату ним в пориві справу до кінця. Навіть якщо того, кого він поранив, чекає довгий і болісний кінець. Самуелю все одно, тому що він не стане свідком цього кінця. Не бачиш — не думаєш. Ось що він зробив з Чейзом.

— А ти дала йому меч, — вимовив Річард, вже не приховуючи свого гніву. — Ти знала його натуру, і все одно дала йому можливість здійснювати все це.

Перш ніж відповісти, Шота мить розглядала Шукача.

— Все було не так, Річард. Даючи йому меч, я думала, що це порадує його. Я вірила, що він буде щасливий знову володіти ним. Я думала, це пом'якшить його давню образу на те, що меч так грубо в нього відібрали.

Вона швидко, але вороже глянула на Зедда.

— Значить, ти не подумала про наслідки твоїх дій, — сказав Річард. — Ти просто побажала того, що хотіла, і коли хотіла.

Погляд Шоти перемістився на Річарда.

— Минуло стільки часу, стільки всього трапилося. А ти все так само грубий!

Річард був не в настрої вибачатися.

— Але боюся, що це ще не все, — сказала Шота вже спокійніше. — Тут є ще дещо, чого я не розумію.

Зедд почухав щоку, обдумуючи ситуацію.

— Напевно, Самуель поранив Чейза і викрав Рейчел.

Річард був здивований припущенням діда, про це він не подумав. Сам він припустив, що Рейчел відправилася за підмогою. Насупившись, він подивився на Шоту.

— Навіщо йому все це?

— Боюся, не знаю. — Шота підняла погляд на Ніккі, ще стояла на верху гранітних сходів.

— Хто та жінка, яку, як ти сказала, він поранив? Ця Тові?

— Сестра Тьми. Тові не знала, хто завдав їй удару, не знала, хто такий Самуель. Але вона була однією з наставниць Річарда в Палаці Пророків, і Меч Істини їй чудово знайомий. Так що це — не її порожня вигадка. Перед смертю вона розповіла мені, що вона і ще троє Сестер Тьми запустили закляття Вогняного Ланцюга, націливши його на Келен. В результаті, всі забули про її існування. А потім вони використали Келен, щоб вкрасти шкатулки Одена з Народного Палацу.

Шота насупилася. Вона виглядала абсолютно збитою з пантелику.

— Скриньки Одена в грі, — додав Річард.

Зайнята роздумами, Шота невизначено махнула рукою.

— Про це я знала, але не знала, чому.

Річарду стало цікаво, скільки ще вона знає, але він все одно додав.