Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 121

Слідуючи раптовому імпульсу, Річард вказав на тільки що проведену чоловіком лінію.

— Це невірно. Те, що ви тільки що намалювали, — невірно. Верх розташований правильно, але от низ повинен би ось тут, а не там, де його позначили ви.

Той і бровою не повів.

— А ти знаєш, що це за штуковина?

— Ну, не зовсім, але я…

— То якого дідька ти смієш вказувати мені, де розташувати цю опору?

Здавалося, він готовий сунути Річарда в піч і розплавити там.

— Ну, навскидку, я точно не скажу. Але щось підказує мені, що…

— Краще тобі виявитися тим хлопцем, що привіз метал.

— Це я і є, — відповів Річард, радіючи можливості змінити тему, і жалкуючи, що не утримав язик за зубами. Але ж він просто намагався допомогти. — Куди…

— Де тебе носило весь день? Мені було сказано, що метал доставлять прямо з самого ранку. Чим ти займався? Спав до полудня?

— Ні, пане. Ми відразу ж вирушили на ливарний завод. Іцхак відправив мене туди ще на світанку. Але там виникли проблеми, тому що…

— Мене це не цікавить. Ти сказав, що привіз метал. Вже й так досить пізно. Розвантажуй його.

Річард роззирнувся. Жодного вільного клаптика.

— І куди мені його розвантажувати?

Старший коваль сердито оглянув завалене приміщення, ніби чекав, що які-небудь купи самі собою пересунути в інше місце. Але марно.

— Якби ти приїхав тоді, коли повинен був, то розвантажив би тут, одразу за дверима складу. А тепер вони притягнули ці здоровенні санчата, які потрібно зварити, так що доведеться тобі відтягнути заготовки в заднє приміщення. Наступного разу вилазь з ліжка раніше.

Річард намагався бути ввічливим, але вже починав втрачати терпіння. Було боляче отримувати прочухана через те, що у коваля день не задався!

— Іцхак ясно дав зрозуміти, що метал повинен бути доставлений вам сьогодні, і відправив мене простежити за цим. Я привіз ваш метал. І щось не бачу нікого, хто ще зміг би доставити вам його так швидко.

Рука з грифельної дошкою опустилася. Вперше за весь час коваль уважно подивився на Річарда. Робітники, хто чув слова Річарда, швиденько поспішили забратися подалі.

— Скільки металу ти привіз?

— П'ятдесят болванок, вісімдесят фунтів. Коваль сердито зітхнув.

— Я замовляв сто. Якого біса вони послали з фургоном ідіота, коли…

— Ви хочете послухати, як йдуть справи, або бажаєте покричати на когось? Якщо бажаєте даремно стрясати повітря, то валяйте, лайка на комірі не висне, але коли все ж хочете дізнатися, як все насправді, дайте знати, і я вам розповім.

Коваль якийсь час мовчки витріщався на нього, як бик на бджолу.

— Як тебе звуть?

— Річард Сайфер.

— Ну, так як же все відбувається насправді, Річард Сайфер?

— Завод хотів виконати замовлення. У них склади завалені під зав'язку. Вони не можуть відвантажити метал. Вони хотіли видати мені все замовлення, але приписаний до них транспортний інспектор не дозволив нам забрати всі сто болванок, тому що інша транспортна компанія повинна отримати свою рівну частку вантажу, але у неї зламалися фургони.

— Значить, фургонам Іцхака не дозволено брати більше, ніж покладена їм чесна частка, яка в даному випадку дорівнює п'ятдесяти заготовкам, і не більше.

— Абсолютно вірно, — підтвердив Річард. — Принаймні до тих пір, поки інші транспортні компанії не зможуть теж доставляти свою частину вантажу.

Коваль кивнув.

— Завод спить і бачить як продати потрібний мені метал, але я не можу отримати його сюди. Мені не дозволено самому перевозити його, щоб не позбавляти транспортних робітників на зразок тебе роботи.

— Що стосується мене, — сказав Річард, — то я зміг би привезти сьогодні ще одну партію, але вони сказали, що не можуть видати мені вантаж до наступного тижня. Я б порадив вам задіяти всі транспортні компанії, які можна, на поставку вам вантажу. Таким чином у вас куди більше шансів отримати необхідне.

Коваль вперше посміхнувся. Його явно розвеселила дурість подібної пропозиції.

— Думаєш, я сам до цього не додумався би? Я зробив замовлення у всі компанії, що є. Але Іцхак — єдиний дієздатний в даний момент. А у решти проблеми з фургонами, кіньми або робітниками.

— Що ж, я привіз вам хоча б п'ятдесят болванок.

— Мені цього вистачить від сили до кінця дня і на завтрашній ранок. Ходи. — Коваль повернувся. — Я покажу, куди скласти.

Він провів Річарда по завантаженій кузні, повз робітників і звалища матеріалів. Вони пройшли по короткій галереї, залишивши шум позаду, і потрапили в тиху сусідню будівлю, поєднану з кузнею галереєю, але стоячою окремо. Коваль відв'язав мотузку і відкрив віконницю, що прикривала вікно на даху.

У центр великого приміщення полилося світло, освітивши велику брилу мармуру. Річард завмер, втупившись на величний камінь.

Мармур здавався тут абсолютно не до місця. У дальньому кінці приміщення знаходилися високі двері, через які і втягли сюди на санчатах цей моноліт. Крім мармурової брили, тут більше нічого не було. На вкритих чорною сажею стінах висіли різноманітні різці і молоточки.

— Можеш скласти заготовки тут, у сторонці. Тільки будь обережний, коли станеш витягати їх сюди.

Річард моргнув. Він майже забув про коваля. Річард не зводив очей з чудового каменю.

— Я буду обережний, — відповів він, не дивлячись на коваля. — Камінь я не пошкоджу.

Коли коваль попрямував до виходу, Річард запитав:

— Я вам представився. А як звуть вас?

— Кассел.

— І все?

— Ні. Пан. Не забувай про це. — Річард, посміхаючись, пішов за ним.

— Так, пане, пан Кассел. Е-е… Можна запитати, що це?

Коваль зупинився і розвернувся кругом. Він оглянув стоячий на світлі шматок мармуру, як кохану жінку.

— Не твоє діло, ось що це. — Річард кивнув.

— Я поцікавився лише тому, що цей камінь просто чудовий. Раніше я бачив лише мармурові статуї або інші вироби з нього.

Пан Касселл подивився, як Річард поглядає на камінь.

— Тут, на будівництві, мармур повсюди. Тисячі тонн мармуру. А це лише невеликий шматок. А тепер розвантажуй моє споловинене замовлення.

До того часу, коли Річард закінчив розвантаження, він змок так, що хоч викрути, та вивозився не тільки в металевому пилу від болванок, але і покрився кіптявою кузні. Він запитав, чи не можна сполоснутися в бочці з дощовою водою, де милися ковалі перед відходом додому, і отримав добро.

Закінчивши митися, Річард виявив пана Кассела наодинці з грифельної дошкою в спорожнілій майстерні. Коваль вносив до креслення виправлення і писав збоку цифри.

— Я закінчив, пан Кассел. Склав заготовки осторонь, подалі від мармуру.

— Спасибі, — пробурмотів той.

— Дозвольте запитати, скільки вам доведеться заплатити за ці п'ятдесят заготовок? Погляд коваля знову став сердитим.

— А тобі що за діло?

— Судячи з того, що я чув на ливарному, ливарник там сподівався виконати все замовлення, щоб отримати три з половиною золоті марки. Отже, оскільки ви отримали лише половину замовлення, вам доведеться заплатити вполовину менше за п'ятдесят металевих болванок. Я правий?

Погляд коваля похмурнів ще більше.

— Я ж сказав, тобі яке діло?

Річард сунув руки в задні кишені штанів.

— Ну, я просто подумав, чи не захочете ви купити ще п'ятдесят заготовок тільки за півтори золотої марки.

— Значить, ти до того ж ще й злодій.

— Ні, пане Касселл, я не злодій.

— Тоді як ти збираєшся продати мені заготовки на четвертак дешевше, ніж завод? Потихеньку будеш відливати метал в будинку по ночах, пан Річард Сайфер?

— Ви хочете мене вислухати чи ні? — Коваль роздратовано скривив рот.

— Говори.

— Ливарник був в люті через те, що йому не дозволили відвантажити вам все замовлення. У нього більше металу, ніж він в змозі продати, тому що йому не дозволяють транспортувати його, а в усіх транспортних компаніях такий бардак, що вони не показуються. Він сказав, що охоче продасть мені метал і за меншу ціну.