Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 122

— Чому?

— Йому потрібні гроші. Він показав мені остиглі печі. Він заборгував плату робітникам, йому потрібне вугілля, руда та ртуть, крім усього іншого, але не вистачає грошей на закупівлю. Єдине, чого у нього в надлишку, — це готовий метал. Його бізнес задихається, тому що він не може збути свою продукцію. Я запитав, за якою ціною він погодився б поступитися мені метал, якщо йому не довелося транспортувати його. Якщо я сам його заберу. Він відповів, якщо я прийду затемна, він продасть мені п'ятдесят болванок за одну і ще четверть золотої марки. Якщо ви побажаєте купити їх у мене за півтори, то до ранку я доставлю вам ще п'ятдесят болванок, коли, як ви сказали, вони вам знадобляться.

Коваль витріщився на Річарда, як на раптом ожилу у нього на очах металеву заготовку, яка заговорила.

— Ти ж знаєш, що я збираюся платити 1, 75, чому ж пропонуєш за 1, 5?

— Я хочу продати метал за меншу вартість, ніж вам довелося б платити за посередництва транспортної компанії, — пояснив Річард, — щоб ви замість цього купили метал у мене, і тому мені потрібно, щоб ви спершу дали мені в борг 1,25 марки, щоб я міг купити заготовки і доставити їх вам. Завод продасть їх мені тільки в тому випадку, якщо я відразу оплачу їх.

— А що завадить тобі попросту випаруватися з моїми грішми?

— Моє слово.

— Твоє слово? — Реготнув коваль. — Та я тебе знати не знаю!

— Я ж сказав, мені звуть Річард Сайфер. Іцхак до смерті вас боїться, і він довірив мені привезти вам метал, щоб ви не звернули йому шию.

Пан Касселл знову посміхнувся.

— Я зовсім не збирався звертати Іцхаку шию. Цей мужик мені симпатичний. Він затиснутий в лещата. Але не здумай йому передати мої слова. Мені подобається тримати його в напрузі.

— Раз ви цього не хочете, — знизав плечима Річард, — то я не скажу йому, що ви вмієте посміхатися. Однак мені відомо, що ваше становище ще гірше, ніж у Іцхака. Ви повинні поставляти продукцію Ордену, але при цьому залежите від їх методів.

Коваль знову посміхнувся.

— Отже, Річард Сайфер, так коли ж ти будеш тут зі своїм фургоном?

— У мене немає фургона. Але якщо ви погодитеся, я доставлю вам п'ятдесят болванок прямо сюди, — Річард тицьнув на місце у дворі, де Йорі поставив фургон, — і покладу штабелем до світанку.

Пан Касселл насупився.

— Раз у тебе немає фургона, то як ти збираєшся доставити сюди болванки? Пішки?

— Цілком вірно.

— Ти в своєму розумі?

— У мене немає фургона, і я хочу заробити. Тут не так вже далеко. За моїми прикидками, я можу переносити по п'ять штук за ходку. Виходить всього лише десять ходок. До світанку впораюся. Я звик ходити пішки.

— Ану, давай розказуй. Навіщо тобі це треба? Тільки правду!

— Моя дружина недоїдає. Робочий осередок забирає майже всю мою зарплату, оскільки я можу працювати, і віддає її тим, хто не працює. Через те, що я працездатний, я став рабом тих, хто працювати не може або не хоче. Такий підхід заохочує людей знаходити всілякі приводи надавати іншим піклуватися про них. Мені дуже не подобається бути рабом. І я прикинув, що зможу укласти з вами угоду, запропонувавши більш вигідну ціну. Ми обидва при цьому виграємо. Цінність за цінність.

— А якщо я погоджуся, то на що ти маєш намір витратити ці гроші? Розважитися малість? Пропити їх?

— Мені потрібні гроші, щоб купити фургон і коней. Коваль насупився ще сильніше.

— А для чого тобі фургон?

— Мені потрібен фургон, щоб доставляти вам метал, який ви станете у мене купувати, тому що я можу продавати вам його за більш низькою ціною і доставляти тоді, коли треба.

— Хочеш бути похованим на небесах? — Річард посміхнувся.

— Ні. Мені просто несподівано прийшло в голову, що імператор бажає, щоб палац був побудований. Наскільки мені відомо, у них на будівництві достатньо рабів — людей, яких вони захопили. Але рабів недостатньо, щоб робити все. Їм потрібні люди на зразок вас і ливарників.

Якщо власті Ордена хочуть, щоб роботи просувалися, а не пояснювати імператору Джегану, чому справа стоїть, то вирішать за краще дивитися в інший бік. І в цій вимушеній ситуації відкривається ряд можливостей. Вважаю, мені доведеться підкупити декого з чиновників, щоб вони займалися справами де-небудь в іншому місці, коли я приїжджаю за вантажем, але я вже заклав це в ціну. Я буду працювати сам по собі, не створюючи транспортної компанії, так що вони зможуть вважати це способом задоволення їх потреб без необхідності скасовувати ними ж накладених сили-силенної обмежень.

Ви отримаєте метал за більш низькою ціною, ніж зараз, а я зможу вам його поставляти. Зараз ви не можете отримати необхідне навіть за високою ціною. А так ви теж будете виготовляти більше продукції. Ми обоє будемо у виграші.

Коваль якийсь час розмірковував, наче намагаючись знайти слабку ланку в пропонованому Річардом плані.

— Або ти найдурніший з усіх шахраїв, що я бачив, або… навіть не знаю, хто. Але мені дихає в потилицю брат Нарев, а це далеко не подарунок. Зовсім не подарунок. Напевно, мені не варто тобі цього говорити, але ж ти знаєш, як мене боїться Іцхак? Так от, я лякаюся в десть разів сильніше, коли брат Нарев приходить поцікавитися, чому вироби не готові. Брати не бажають нічого знати про мої проблеми, вони просто хочуть те, що їм потрібно.

— Я розумію, пан Касселл. Коваль зітхнув.

— Гаразд, Річард Сайфер, півтори золоті марки за п'ятдесят доставлених до завтрашнього світанку болванок. Але зараз я дам тобі лише одну з чвертю. Ще четвертак отримаєш вранці, коли метал буде тут.

— Вирішено. До речі, а хто такий цей брат Нарев?

— Брат Нарев? Він верховний жрець…

— Здається, хтось поминає моє ім'я? — Голос був настільки низьким, що ледь не посипалися інструменти зі стін.

Річард з ковалем, обернувшись, побачили людину, що наближалася до них. Вільний балахон не приховував могутньої статури. У наступаючій темряві глибокі зморшки на його обличчі здавалися ще більш виразними. З-під густих навислих брів блищали темні очі. На лоб звисало пасмо сивіючого волосся. Він був схожий на привид, що з'явився лякати цей світ.

Пан Касселл вклонився. Річард послідував його прикладу.

— Ми якраз обговорювали проблему, як отримати достатню кількість металу, брат Нарев.

— Де мої нові різці, коваль?

— Мені ще…

— У мене там повно каменю, і немає різців для його обробки. Каменотесам потрібні інструменти. Ти затримуєш будівництво мого палацу.

— Це Річард Сайфер, брат Нарев, — вказав коваль на Річарда. — Він якраз говорив мені, що, можливо, зможе доставити мені необхідний метал і…

Верховний жрець жестом наказав мовчати.

— Ти можеш доставити ковалю те, що йому потрібно? — Гаркнув брат Нарев на Річарда.

— Це можливо.

— Так роби.

— Як накажете, брат Нарев, — схилив голову Річард.

Темна постать повернулася до кузні.

— Показуй, коваль.

Коваль, судячи з усього, знав, чого хоче верховний жрець, і пішов за ним, жестом запросивши Річарда з собою. Річард все зрозумів: він не отримає грошей, поки коваль не розбереться з цією важливою персоною, яка тільки що розчинилася в надрах кузні.

Коли коваль, клацнувши пальцями, по шляху вказав на лампу, Річард негайно підхопив її. За допомогою довгої тріски, яку він запалив від вугілля печі, він запалив гніт лампи і тримав її перед братом Наревом і ковалем, які встали в дверях приміщення, де на підлозі стояла незрозуміла споруда з металевих брусів.

Пан Касселл підніс дошку ближче до світла. Брат Нарев подивився на креслення, потім на переплетення брусів на підлозі, порівнюючи їх.

Річарда мороз продер по шкірі, коли він раптово збагнув, що це за штуковина на підлозі.

Брат Нарев тицьнув у креслення, на ту лінію, про яку Річард сказав, що вона не правильна.

— Ця лінія невірна, — рикнув брат Нарев.

— Але мені потрібно стабілізувати тут масу, — провів коваль пальцем над кресленням.

— Я велів тобі додати скоб, а не пропонував руйнувати основну схему. Можеш залишити верхівку супорта там, де ти її розмістив, але низ повинен бути Прикріплений… ось тут.