Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 174

Він попався.

Річард відчув, як меч встромився в нього. Відчуття виявилися зовсім не ті, що він очікував. Це більше схоже на могутній удар киркою по статуї.

Його рот розкрився. Тепер пора. Він повинен зупинити її. Не дати завдати ще більшої шкоди. Він повинен зробити це негайно. Якщо вона встромить меч глибше, пропоре йому живіт ще сильніше, Ніккі не зможе вилікувати його. Вона здатна вилікувати максимум не смертельне поранення.

А щоб вилікувати його, Ніккі знадобиться вся її могутність, і для цього їй доведеться зняти з Келен заклинання.

Річард вважав, що він достатньо їй небайдужий, щоб Ніккі пішла на це.

Він ніяк не міг закрити рот, відчуваючи як меч продовжує все глибше встромлятися в нього. Шок був жахливим. Хоч Річард і очікував цього, все одно це здавалося нереальним. Все одно застало його зненацька.

Він повинен сказати їй, що це він. Зупинити.

Треба хоча б гукнути її по імені, щоб вона зупинилася, поки не встигла завдати ще більших пошкоджень.

Його рот залишався відкритим.

У нього перехопило подих.

Він не міг вимовити її імені.

У процесі відчайдушних пошуків Річарда Ніккі побачила двох воюючих людей. Один їх них — послушник. Другого вона не впізнала, хоча у всій цій сцені було щось вельми тривожне. Ніккі відчула якесь поколювання. Відчуття було дивно знайомим, але, перебуваючи в повному емоційному сум'ятті, вона ніяк не могла збагнути, що це.

До забіяк було ще досить далеко.

Людина у плащі позбулася меча. Схоже, послушник взяв верх. Ніккі хотілося допомогти. Але як? Вона повинна відшукати Річарда. Хтось сказав, що його бачили входячим до палацу. Вона повинна знайти його.

Ніккі побігла до бійців. Людина вихопила другий меч, прив'язаний у неї за плечем. Дивне відчуття охопило Ніккі. Щось було жахливо не правильне, але вона не розуміла що.

А потім вона побачила, як послушник допустив помилку.

Ніккі зупинилася.

З криком дикої люті чоловік у плащі увігнав меч в живіт послушника.

Від удару послушник зробив крок назад, і промінь місячного світла впав йому на прикрите клобуком лице.

І тут до Ніккі прийшов жах розуміння. Очі її розширилися і вона закричала.

— Келен. Зупинися.

Від здивування у Келен очі полізли на лоб. При світлі місяця вона теж побачила його обличчя. І в ту ж мить Річард почув крик Ніккі.

Келен, немов уражена блискавкою, відсахнулася, випустивши з руки Меч Істини.

І з криком жаху впала на спину.

Річард схопився за клинок меча, свого меча, щоб той під власною вагою не розпоров йому живіт ще сильніше. Вона увігнала його в нього мало не до половини. Тепла кров стікала з клинка йому на руки.

— Річард! — Закричала Келен. — Ні-і! Ні-і! Річард відчув, як коліна вдарилися об кам'яну підлогу. І здивувався, що не відчув болю. Напевно, шок затуманив сприйняття. Думати було важко. Він намагався не, впасти ниць, не впасти на меч і не увігнати його ще глибше в кишки. Кімната паморочилося.

— Витягни його, — прошепотів він.

Він хотів, щоб меч витягли. Немов це допомогло б. Він хотів, щоб цю моторошну штуковину витягли з нього. Він відчував всередині себе її гострі краї і відчував, як вона стирчить зі спини.

Келен, ледь не в істериці, підповзла, щоб виконати; його прохання. Річард побачив вистрибнулу з темряви Кару. Морд-Сіт притримала його за плечі, а Келен різким і швидким панічним рухом витягла меч, немов сподівалася, що цією дією зможе якимось чином виправити те, що накоїла.

— Що сталося? — Скрикнула Кара. — Що ти накоїла?

Світ крутився і крутився. Річард відчував, як під ним розтікається тепла кривава калюжа. Він всією вагою сперся на Кару.

Келен підповзла ближче.

— Річард! Ох, добрі духи! Ні! Цього не може бути! — Сльози заливали її прекрасне обличчя. Він не розумів, як вона тут опинилася. Чому вона у Старому світі? І що робить в імператорському палаці?

Дивлячись на неї, Річард не міг втриматися від посмішки. Цікаво, чи бачила вона вирізьблену ним статую, перш ніж він її знищив?

Чи не допустив він непоправної помилки? Ні, це єдиний шанс для Келен звільнитися. Його єдиний шанс зруйнувати накладене Ніккі закляття. Ніккі все ще бігла до них.

— Допоможи мені, Ніккі! — Покликав її Річард. Але голос його звучав трохи голосніше шепоту. — Тільки ти можеш мене врятувати, Ніккі. Будь ласка.

Ніколи в житті Ніккі не бігала так швидко. Вона була обійнята глибоким жахом. Це — жахлива помилка. Взагалі все це така жахлива помилка! Ніккі принесла їм обом так багато болю! Це все її вина.

Навіть перебуваючи в повному шоці, Ніккі чітко розуміла, що повинна зробити.

Вона може вилікувати його. Келен тут. Ніккі не мала ні найменшого уявлення чому або яким чином Келен виявилася тут, але вона тут. А раз Келен тут, то Ніккі могла зняти закляття. А як тільки закляття буде знято, Ніккі зможе скористатися своїм даром. І вилікує Річарда. Все добре. Вона може врятувати його. Все буде в порядку. Вона все поправить. Вона може.

Для різноманітності вона може зробити щось правильне і допомогти — дійсно допомогти. Може допомогти їм обом.

З темряви висунулася рука й схопила її за шию, збивши з ніг. Ніккі скрикнула, коли її поволокли у пітьму. Чіпляючись за руку, що схопила її, вона відчула горби могутніх м'язів. Від людини тхнуло. Вона відчувала, як воші з нього стрибають їй на обличчя.

Ніккі прийшла в жах. Такий раптовий і всепоглинаючий жах був незнайомим для неї відчуттям і якимось чином справив заспокійливу дію.

Чоловік волок її по темному лабіринту. Ніккі з усіх сил упиралася каблуками і відчайдушно брикалася. Вона спробувала витягти з рукава дакрил, але він схопив її за руку і різко заломив.

Піднявши її в повітря, він передпліччям натиснув їй на горло так, що перекрив дихання.

Ніккі почала задихатися. Радісно хихикаючи, він поволік її далі по темних анфіладах кімнат в підземелля палацу Джегана.

Їх очі зустрілися в той самий момент, коли її раптово і грубо поволокли у пітьму. Річард побачив у цих очах щось дуже важливе, побачив, що Ніккі хотіла йому допомогти. Але вона зникла.

Він сидів, спершись на Кару, яка відчайдушно чіплялася за його плечі. Він був холодний. А вона тепла.

Раптом Келен впала на спину і почала звиватися. Вона почала рвати собі горло руками. Річард слухав, що вона задихається.

— Мати-сповідниця! Мати-сповідниця, що скоїлося? Потягнувшись, Річард схопив Кару за потилицю і нахилив ближче.

— Хтось схопив Ніккі. Вони її душать. Кара… Ти повинна врятувати Ніккі або Келен помре. І Ніккі — єдина, хто може мене вилікувати. Біжи. Повапся.

Відчувши її кивок, він відпустив Морд-Сіт.

— Все зрозуміла, — тільки й промовила вона, ласкаво але швидко опускаючи його спиною на холодний камінь.

А потім зникла.

Лежати було мокро. Річард не знав, кров це чи вода. Вони знаходилися в підземеллі, в самих нижніх приміщеннях Сховища. Проникаюче крізь недобудовані перекриття місячне світло падало на Келен, яка корчилася неподалік. І тут, поки вона билася з невидимим ворогом, він побачив, що це вода. Ось що це. Вода, а не кров. Палац розташований поруч з річкою. І в підвальних кімнатках і коридорах було сиро.

— Келен, — пробурмотів він. Вона не відповіла. — Тримайся…

Затискаючи руками рану, щоб кишки не вилізли назовні, він почав дюйм за дюймом пробиратися по мокрому холодному каменю. Біль нарешті прийшла. Він відчував усередині жахливі пошкодження. Річард постарався зморгнути сльози, які виступили від страшного болю. Він зобов'язаний протриматися. Лице заливав холодний піт. Келен зобов'язана протриматися.

Його закривавлена рука торкнулася її долоні. Пальці намацали її. Вона довго не відповідала, потім її пальці нарешті ворухнулися. Річард був безмежно радий, що її пальці ворухнулися.

А все було так добре задумано! Він анітрохи в цьому не сумнівався. І все б вийшло, не схопи хтось Ніккі.

Все б вийшло.

Ось вже дійсно безглузда смерть. Він завжди вважав, що це буде якось… велично, чи що.