Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 54

— Тобто ти хочеш відвезти мене кудись, щоб я не зміг битися з Імперським Орденом? — Вона підняла брови.

— Якщо тобі завгодно підійти до питання так, то я визнаю, що твій час як вождя Д'харіанської імперії минув. Але суть не в цьому. Суть в тому, що відтепер все твоє нинішнє життя, — Ніккі вказала на Келен, — закінчено.

Здавалося, від її слів застигло повітря.

— І що далі? — Він знав, що є ще щось, щось, що додає всьому, що відбувається, якийсь сенс. — Які ще в тебе умови, якщо я хочу зберегти Келен життя?

— Нас ніхто не повинен переслідувати.

— А якщо будемо? — Поцікавилася Кален. — Я цілком можу піти за тобою і вбити власними руками, нехай навіть ціною свого життя. — У зелених очах Келен блиснула крижана рішучість. Вона загрозливо дивилася на Ніккі.

Ніккі недбало повела бровою і нахилилася до Келен, як мати.

— Тоді всьому кінець. Якщо тільки Річард тобі не завадить. Це теж частина того, що йому належить вирішувати самому. Але ти міцно помиляєшся, якщо гадаєш, ніби мене хвилює такий результат. Бачиш, справа в тому, що мені все байдуже. Все.

— І чого ти від мене хочеш? — Запитав Річард, відволікаючи на себе тривожачий його спокійний погляд Ніккі. — Що, якщо я поїду з тобою, але не стану робити того, що ти хочеш?

— Ти помиляєшся, Річард, якщо думаєш, що в мене є на тебе якісь плани. Їх немає. Вважаю, ти будеш робити, що хочеш.

— Що хочу?

— Ну, природно, тобі не буде дозволено повернутися до твоїх людей. — Ніккі труснула головою, відкидаючи з очей довге пасмо світлого волосся. Вона не відривала від нього погляду. — Ну, і напевно, якщо ти станеш так чи інакше нестерпно себе вести, це буде саме по собі відповіддю. Прикро, звичайно, але тоді ти станеш мені непотрібний, і я тебе вб'ю.

— Стану непотрібний? Ти хочеш сказати, стану непотрібний Джегану?

— Ні. — Ніккі знову здавалася здивованою. — Я дію не від імені його превосходительства. — Вона постукала по нижній губі. — Бачиш? Я позбулася кільця, символу рабства. Я роблю це для себе.

У Річарда виникла ще більш тривожна думка.

— Чому він не може увійти в твій розум? Не може управляти тобою?

— Тобі зовсім не потрібна моя відповідь, Річард Рал.

Повна нісенітниця. Узи Магістра Рала захищали тільки тих, хто відданий йому. Річард рішуче не розумів, як дії Ніккі можуть зійти за лояльні. Ніяк. Дія уз не повинно на неї поширюватися. Може, Джеган сидить в її мозку, а вона про це не підозрює? А може, вона з'їхала з глузду від того, що Джеган посидів у неї в голові?

— Послухай, — у Річарда було таке відчуття, що вони говорять на різних мовах, — не знаю, що ти…

— Досить розмов. Ми їдемо.

Блакитні очі беззлобно дивилися на нього. Складалося враження, що для Ніккі Келен з Карою просто не існують.

— Нісенітниця якась. Ти хочеш, щоб я поїхав з тобою, але дієш не від імені Джегана. Якщо це правда, то…

— По-моєму, я все пояснила гранично ясно. Якщо хочеш бути вільним, можеш вбити мене в будь-який момент. Якщо ти вб'єш мене, Келен помре теж. Перед тобою стоїть вибір. Мені здається, я знаю, як ти вчиниш, але я, звичайно ж, не впевнена. Тепер перед тобою два шляхи. Ти повинен вибрати один. Ах так, дещо ще. На випадок, якщо ти затієш якусь хитрість чи гидоту, або відмовишся виконувати мої дріб'язкові прохання, то май на увазі: через з'єднуює нас закляття я в будь-який момент можу покласти кінець життю Келен. Досить побажати. Мені це смертю не загрожує. Відтепер вона живе лише моєю милістю, а отже, і твоєю. Я не бажаю їй зла, вона мене взагалі не цікавить. По правді кажучи, я бажаю їй довгого життя. Вона подарувала тобі трохи щастя, і за це, я сподіваюся, їй не доведеться жертвувати життям. Але відтепер її життя залежить від твоєї поведінки.

Ніккі подивилася на стоячу позаду Річарда Кару і ласкаво витерла кров з його губ і з підборіддя.

— Твоя Морд-Сіт поранила тебе. Можу вилікувати, якщо хочеш.

— Ні.

— Гаразд. — Вона витерла руку об поділ чорної сукні. — Якщо ти не хочеш, щоб без твого відома інші стали причиною смерті Келен, я б радила тобі подбати, щоб вони нічого не робили без твоєї згоди. Морд-Сіт — жінки сильні і рішучі. Я поважаю їх високе почуття обов'язку. Однак якщо твоя Морд-Сіт піде за нами — а моя магія мені це підкаже, — то Келен помре.

— А як я дізнаюся, що з Келен все в порядку? Ми можемо від'їхати звідси на милю, і ти через цю вашу пуповину її вб'єш. Я і знати не буду.

Брови Ніккі зійшлися на переніссі. Вона здавалася щиро здивованою.

— Навіщо мені це?

— А навіщо тобі взагалі все це?!

Ніккі деякий час мовчки з цікавістю дивилася на нього.

— У мене є на те свої причини. Мені дуже шкода, Річард, що тобі доводиться все це терпіти. Я не ставила собі за мету заподіяти тобі страждання. Обіцяю, що нічого не зроблю Келен, попередньо не поставивши тебе до відома.

— І ти — думаєш, я повірю твоєму слову?

— Я кажу правду. У мене немає причин брехати тобі. З часом ти почнеш розуміти це краще. З Келен не станеться нічого поганого, поки зі мною все буде добре і ти при будеш при мені.

Річард виявив, що чомусь — він сам не знав чому — вірить їй. Ніккі здавалася зовсім щирою і спокійною, ніби вже тисячу разів все передумала.

Однак він сумнівався, що Ніккі говорить всю правду. Втім, головне він ухопив, і тепер було легше прийняти рішення. Що б там не таїлося за її діями, навряд чи це щось страшне. Думка про розлуку з Келен заподіювала гострий біль, але Річард заради неї був готовий на все, і Ніккі це прекрасно знала.

Залишилася ще одна загадка, якимось чином пов'язана з тим, що відбувається.

— Заклинання, що захищає від соноходця, діє тільки на тих, хто мені відданий. Твої вчинки навряд чи приведуть Джегана в захват. Це ж зрада.

— Джегана я не боюся. Не турбуйся за мій розум, Річард. Я повністю захищена від вторгнення його превосходительства. Можливо, з часом ти зрозумієш, наскільки багато в чому ти помилявся.

— Ти сама собі суперечиш, Ніккі.

— Ти бачиш лише частинку цілого, Річард. — Вона загадково посміхнулася. — За великим рахунком, цілі Ордену — і твої цілі. Ти занадто шляхетний, щоб було інакше.

— Може, я й умру від твоєї руки, але помру, всією душею ненавидячи те, за що борешся ти і твій Орден. — Річард стиснув кулаки. — Ти не отримаєш від мене бажаного, Ніккі. Що б це не було, ти цього не отримаєш.

Вона подивилася на нього з глибоким співчуттям.

— Все на краще, Річард.

Здавалося, його слова аніскільки її не чіпають, і він ніяк не міг зрозуміти, що у неї на думці. Лють всередині розпалювалася. Магія меча намагалася взяти над ним владу, Річард насилу стримував її.

— Ти що, серйозно вважаєш, що я тобі коли-небудь повірю?

Блакитні очі Ніккі, здавалося, були спрямовані на щось позаду нього.

— Може, й ні.

Вона знову подивилася на нього, потім сунула два пальці в рот і свиснула. З лісу долинуло іржання і тупіт копит.

— У мене є кінь і для тебе. Чекає по той бік перевалу.

Річарда охопив жах. Пальці Келен міцно стиснули йому руку. Кара торкнулася його спини. Він згадав свій попередній полон, згадав усе, що довелося тоді пережити. Кров завирувала в жилах, дихання почастішало. Він відчував, що потрапив у пастку. Все вислизало крізь пальці, а він, схоже, нічого не міг вдіяти.

Найбільше не світлі Річарду хотілося битися, але він не міг придумати як. Шкода, що не можна просто взяти і зарубати Ніккі. Річард нагадав собі, що його єдиний порятунок — думати, а не слідувати бажанням. Він ухопився за центр спокою усередині себе і загасив наростаючу паніку.

Ніккі стояла спокійно, розправивши плечі і піднявши голову. Як людина, яка з викликом дивиться на ката. Річард зрозумів, що вона й справді готова до всього.

— Я надала тобі вибір, Річард. Інших варіантів немає. Вибирай.

— Нічого тут вибирати. Я не дам Келен померти.

— Звичайно, ні. — Ніккі ледь помітно розслабилася. Вона заспокійливо всміхнулася, очі потеплішали. — З нею все буде добре.