Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 51
Через два дні, в похмуру гидку погоду, після обіду Річард відправився перевірити вудки і наловити ще піскарів. Після його відходу Кара зібрала ложки і поклала у відро з водою.
— Знаєш, — сказала вона, оглядаючись через плече, — мені тут подобається, правда, подобається, але починає діяти мені на нерви.
Келен зчищала з мисок недоїдки в дерев'яний бачок.
— Діяти на нерви? — Вона поставила тарілки на тумбу. — Це ти про що?
— Мати-сповідниця, це місце досить миле, але я тут скоро звихнуся! Я Морд-Сіт! І почала давати імена рибкам в банці! Добрі духи! — Кара повернулася до відра з водою і заходилася мити ложки. — Тобі не здається, що прийшов час переконати лорда Рала повертатися?
Келен зітхнула. Їй подобався цей будиночок в горах, подобалися тиша і відокремленість. Але найбільше вона цінувала можливість бути з Річардом наодинці. Тут їх ніхто не чіпав. Втім, і по суєті Ейдіндріла вона теж сумувала. По людях, по міських пейзажах, по натовпу на вулицях. Там, звичайно, не так мило, але і в містах теж є своя привабливість.
Володіючи чималим досвідом правління, Келен давно звикла, що люди не завжди хочуть її допомоги, не завжди розуміють її дії, але вона повинна чинити так, як вважає за потрібне у їхніх інтересах. Річард же подібним досвідом не володів і не вмів, зіткнувшись з крижаною байдужістю, спокійно продовжувати виконувати свій обов'язок.
— Звичайно, Кара. — Келен поставила бачок з недоїдками на полицю і подумала, чи не уготована їй доля Матері-сповідниці що все життя прожила в лісі, далеко від свого народу. Народу, який воює за свободу. — Але ти ж знаєш думки Річарда. Він вважає, що це було б помилкою. Більше того, він говорить, що не має права піддатися бажанню, коли розум велить цього не робити.
Блакитні очі Кари рішуче блиснули.
— Ти — Мати-сповідниця. Зруйнуй закляття цього місця. Скажи йому, що ти потрібна там і що ти повертаєшся. Що він тоді зробить? Прив'яже тебе до дерева? А якщо ти поїдеш, він піде за тобою. А значить — повернеться.
Келен рішуче похитала головою.
— Ні, не можу. Після того, що він нам сказав… Так не чинять з людиною, яку поважають. Нехай я і не зовсім з ним згодна, але розумію причини, з яких він так діє. Я надто добре його знаю і боюся, що він правий.
— Але повернення зовсім не означає, що йому доведеться очолити нас. Ти просто змусиш його слідувати за тобою, — посміхнулася Кара. — Може, коли він побачить, що там діється, сам візьметься за розум.
— Саме тому він і повів нас далеко в гори: він боїться, що якщо повернеться, побачить, що відбувається, то вміщається. Я не вправі грати на його почуттях і заганяти в кут. Навіть якщо ми повернемося і він втримається від втручання в бій, такий вчинок з мого боку, таке примушення зведе між нами непереборну перешкоду. — Кален знову похитала головою. — Він надто вірить своєму видінню. Я не стану примушувати його повертатися.
— Може, він насправді не так вже в це й вірить, — махнула ганчіркою Кара, — в глибині душі. Може, він не хоче повертатися, тому що сумнівається в собі — після Андера — і думає, що стояти осторонь простіше.
— По-моєму, Річард в собі не сумнівається. Ні на секунду. Ні на йоту. Якби у нього були хоч найменші сумніви, він би повернувся — це дійсно найпростіший шлях. Триматися осторонь куди важче. Ми з тобою обидві це знаємо. Але ти можеш виїхати в будь-який момент. Він не претендує на твоє життя. Ти, Кара, не зобов'язана залишатися, якщо не хочеш.
— Я присягнулася слідувати за ним, що б він там не творив.
— Ти тримаєшся за нього, тому що віриш йому. Як і я. Тому я ніколи не піду, щоб змусити його йти за собою.
Кара стиснула губи. Вогонь в блакитних очах потух, вона відвернулася і шпурнула ганчірку у відро з брудною водою.
— Значить, будемо стирчати тут, засуджені жити в раю.
Келен посміхнулася, розуміючи роздратування Кари. Примушувати Річарда вона не стане. Вона спробує його вмовити, а це зовсім інша справа.
Витерши чашку, Келен поставила її на тумбу.
— А може, й ні. Знаєш, адже я теж думаю, що нам необхідно повернутися.
Кара з підозрою глянула на неї:
— Так що, по-твоєму, ми можемо зробити, щоб переконати його?
— Річарда деякий час не буде. Як щодо того, щоб викупатися, поки його немає?
— Викупатися?
— Ага, викупатися. Страшенно хочеться відчути себе чистою і свіжою. Мені набридло виглядати як мандрівниця. Мені б хотілося вимити голову і надіти біле плаття Матері-сповідниці.
— Біле плаття Матері-сповідниці… — Кара змовницьки посміхнулася. — А! Значить, передбачається бій, для якого жінка повинна бути озброєна найкраще.
Краєм ока Келен бачила «Сильну духом», що стояла на підвіконні і прямо дивилися на світ. У сукні, що розвівалася, з гордо піднятою головою, прямою спиною, стиснутими з боків кулаками, вирізана в дереві жінка кидала виклик усьому, що наміриться зламати її.
— Ну, не зовсім та битва, про яку ти думаєш, але мені здається, що я краще зможу відстоювати свою думку, якщо буду одягнена належним чином. І це не військова хитрість. Я подам йому петицію як Мати-сповідниця. Я вважаю, що його сприйняття дещо затуманене. Важко, знаєш, думати про щось інше, коли до смерті турбуєшся про людину, яка тобі є дорогою.
При думці про навислу над Серединними Землями загрозу кулаки Келен стиснулися.
— Він побачить, що все вже в минулому, що я цілком здорова і прийшов час повертатися до наших обов'язків. Кара, посміхаючись, відкинула з чола світлу пасмо.
— Він напевно побачить це і ще дещо, якщо ти одягнешся в свою сукню.
— Я хочу, щоб він побачив жінку, досить сильну, щоб перемогти його в сутичці на мечах. Ну і звичайно, хочу, щоб він нарешті побачив Мати-сповідницю в сукні.
Кара здула з лиця ще одне пасмо.
— По правді кажучи, я й сама не заперечувала б покупатися. Знаєш, мені здається, якщо я буду поряд з тобою в облаченні Морд-Сіт, з чистим, акуратно заплетеним в косу волоссям, буду триматися, як годиться Морд-Сіт, і висловлюся на підтримку твоїх слів, це буде ще більш переконливо.
Келен сунула тарілки у відро з водою.
— Значить, домовилися. Нам цілком вистачить часу до його повернення.
Річард спорудив для них маленьку дерев'яну ванну, в якій можна було відмінно помитися сидячи. Звичайно, полежати і поніжитися в ній було не можна, але для гірської резиденції і це була велика розкіш.
Кара виволокла ванну з кута, залишаючи на земляній підлозі довгі смуги.
— Я поставлю її в моїй кімнаті. Ти йдеш першою. Тоді, якщо він повернеться раніше, ти займеш чимось свого допитливого чоловічка і будеш тримати подалі від мого волосся, поки я його мию.
Келен з Карою удвох наносили води з найближчого джерела і нагріли в казанку. Опустившись нарешті в гарячу воду, Келен випустила довге зітхання. Повітря було прохолодним, і сидіти в гарячій воді виявилося куди як приємно. Дуже хотілося поніжитися подовше, однак час підтискав.
Вона посміхнулася, згадуючи, скільки клопоту було у Річарда з миттям Келен. Добре, що його зараз немає. Пізніше, коли вони все обговорять, потрібно буде умовити і його помитися. Їй подобається запах його поту, але коли це піт на чистому тілі.
Знаючи, що їй належить бесідувати з Річардом одягненою в біле плаття і з чистим блискучим волоссям, Келен відчула більше впевненості в швидкому поверненні до своїх обов'язків. Поки Кара гріла воду для себе, Келен біля вогню сушила волосся. Потім Кара відправилася митися, а Келен — одягатися в біле плаття. Більшість людей боялися цього плаття, боялися одягнену в це плаття жінку. Річарду ж завжди подобалося, коли вона надягала біле плаття.
Вона кинула рушник на ліжко, і тут її погляд упав на статуетку на вікні. Притиснувши до боків кулаки, Келен, оголена, випрямила спину і підняла голову, наслідуючи «Сильну духом». Її прнизувала міць, яка виходить від статуетки, вона сама відчувала себе сильною духом.
На якусь мить Келен злилася душею з цією статуеткою.
Сьогодні день змін. Вона це відчувала.