Шосте Правило Чарівника, або Віра Занепалих - Гудкайнд Террі. Страница 82

Її спальник, як і раніше зав'язаний шкіряними шнурами, лежав на ліжку з солом'яним матрацом. Сідельні сумки кинуті в кутку поверх її мішка. Напроти ліжка — невеликі складні стіл і стілець. А за ними кошик зі згорнутими картами. На стільці — чистий рушник.

По армійських мірках намет був просторим, але все ж, прямо скажемо, не палац. Тканина міцна, витримає будь-яку негоду. Дві лампи, що висять по кутах, освітлювали намет м'яким матовим світлом. Келен спробувала собі уявити, як здоровенний генерал Райбах карбує крок по цьому крихітному простору, мнучи іржаво-руду бороду і розмірковуючи над проблемами армії, чисельністю побільше, ніж населення великого міста.

Зедд виглядав дуже втомленим. Глибокі зморшки зорали худе обличчя. Келен нагадала собі, що старий чарівник тільки що дізнався, що його онук, єдина рідна людина на всьому білому світі, знаходиться в жорстоких лабетах ворога.

До того ж Зедд провів в битві два дні, а ночами лікував поранених. Прибувши сюди на чолі загону галейців, вона бачила, як він, хитаючись, встав з мертвого тіла. Як виявилося, генерала Райбаха. Вона знала, що раз вже Зедд не зміг врятувати генерала, значить, величезний д'харіанець був абсолютно безнадійний.

Келен пригладила долонею волосся і вказала на стілець.

— Не присядеш на хвилинку, Зедд? Будь добрий. — Він подивився на стілець, потім на її спальник.

— Ну, якщо тільки на хвилинку, поки ти розбереш постіль. Тобі треба відпочити.

З цим Келен сперечатися не могла. Голова в неї гуділа. Азарт битви заглушає багато речей — наприклад, головний біль. Солом'яний матрац здавався їй зараз пуховою периною. Келен кинула на ліжко плащ і вовчий кожух — ними можна накритися, так буде тепліше.

Зедд мовчки дивився, як Келен відстібає і знімає зі спини Меч Істини. Він сам вручив цю зброю Річарду. Присутня при цьому Келен благала його не робити цього, але старий чарівник відповів, що у нього немає вибору, що Річард для цього народжений. Зедд був правий. Річард дійсно народжений для цього.

Келен відчула, як спалахнуло обличчя, коли вона, перш ніж покласти меч на ліжко, поцілувала руків'я там, де так часто лежала рука Річарда. Зедд, навіть якщо й помітив це, нічого не сказав. Келен поклала меч поруч з матрацом.

В незручному мовчанні вона зняла галейський королівський меч і тільки зараз помітила на піхвах криваві патьоки. Розстебнула і зняла легкі чорні шкіряні обладунки, поклала поряд з речами. Ставлячи поруч зі збруєю королівський меч, вона побачила, що шкіряні пластини теж всі в кривавих плямах.

Ще вона помітила, що шкіряні поножі усіяні кривавими відбитками рук і поцятковані довгими подряпинами від нігтів. Вона згадала, як до неї тягнулися, намагаючись стягнути з сідла, але не могла пригадати, щоб її лапали. Картинки, які спливли в пам'яті, виявилися досить нудотними, і вона поспішила переключити думки на інше.

— Ми з Карою перетнули гори Ранг-Шада, північніше Межі Агада, і спустилися через Галею, — порушила вона незатишну тишу.

— Я здогадався.

— Я подумала, що мені варто привести з собою війська.

— Ми знайдемо їм застосування.

Келен подивилася в карі очі Зедда.

— Я привела всіх, кого могла забрати негайно. Мені не хотілося чекати.

— Мудро, — кивнув Зедд.

— Принц Гарольд теж хотів приїхати, але я попросила його зібрати ще війська і привести сюди. Якщо ми будемо змушені захищати Серединні Землі, нам знадобляться ще війська. Гарольд зі мною погодився, він визнав, що це розумно.

— Не сперечаюся.

— Принц Гарольд прибуде сюди, як тільки зніме війська з оборонних рубежів.

Зедд мовчки кивнув. Келен відкашлялася.

— Шкода, що ми не встигли прибути раніше.

— Ти приїхала, як тільки змогла, — знизав плечима Зедд. — Тепер ти тут.

Келен повернулася до спальника. Опустившись на коліна, вона прийнялася розв'язувати шкіряні шнури. Чомусь вузли здавалися їй якимись слизькими. Напевно, від утоми.

Вона швидко озирнулася через плече і знову взялася розв'язувати вузли.

— Гадаю, ти хочеш дізнатися, як сестрі Тьми вдалося захопити Річарда?

Зедд якийсь час мовчав. Нарешті почувся його голос — тихий і лагідний.

— На це буде час пізніше, Келен. Немає необхідності розповідати зараз.

Вона смикала впертий вузол. Волосся впали на обличчя, і їй довелося відкинути їх назад. Безглуздий шкіряний шнур виявився занадто туго затягнутим. Їй хотілося накричати на бовдура, що затягнув його з такою силою, але оскільки вузли в'язала вона сама, то й звинувачувати нікого.

— Вона наклала на мене материнське закляття. Воно нас пов'язує. Вона сказала, що може… Що вб'є мене, якщо Річард відмовиться робити те, що вона хоче, і не поїде з нею.

Зедд лише засмучено зітхнув.

— І вбити її Річард не може, тому що я тоді теж помру.

Келен чекала, коли Зедд заговорить. Нарешті пролунав його голос.

— Я тільки читав про таке заклинання, але, наскільки я розумію, вона сказала правду.

— У мене губа пошкоджена. Але мене ніхто не чіпав. Рана з'явилася позавчора. Сподіваюся, це Річард їй врізав. Нічого не маю проти.

— Сумніваюся, що Річард. — Келен і сама це знала. Але помріяти-то можна? Одна з маленьких ламп замерехтіла, і тіні від неї заколивалися. Друга тихенько шипіла. Келен витерла ніс рукавом.

— Річард пожертвував своєю свободою, щоб зберегти мені життя. Як би мені хотілося померти, щоб звільнити його! Але він змусив мене пообіцяти, що я цього не зроблю.

Келен відчула на плечі теплу руку. Зедд мовчав. Це було найкраще, що він міг зараз зробити.

Тихо насолоджуючись заспокійливим впливом його руки, Келен нарешті примудрилася розв'язати впертий вузол. Вона почала розгортати спальник, а Зедд знову сів на стілець. У спальник для більшої схоронності була загорнута «Сильна духом». Висота статуетки була якраз по ширині спальника. Діставши її, Келен на мить притиснула статуетку до серця. Потім повернулася і поставила «Сильну духом» на столик.

Зедд повільно піднявся на ноги. Витріщившись на гордо стоячу на столику «Сильну духом», він став схожий на заледеніле кволе дерево взимку.

— Де ще ти зупинялася по дорозі сюди? — Він кинув на Келен підозрілий погляд. — Красти скарби з палаців?

Келен насилу зміркувала, що Зедд жартує. Вона провела пальцем по майорячому платтю «Сильної духом», поглядом пестячи лінії гордої дерев'яної фігурки. Чомусь здавалося дуже правильним, що голова статуетки відкинута назад, кулаки притиснуті до боків, спина гордо випрямлена. «Сильна духом» билася з невидимою силою, яка старається підкорити її.

— Ні. — Келен сглотнул клубок у горлі. — це Річард вирізав її для мене.

Зедд здивовано скинув брови. Деякий час він дивився на статуетку, потім обережно торкнувся, наче це була безцінна старовина.

— Добрі духи… — Келен зобразила посмішку.

— Майже. Річард назвав її «Сильна духом». Він вирізав її для мене, коли мені здавалося, що я ніколи не одужаю. Вона мені допомогла…

У страшній тиші Зедд нарешті відірвав погляд від статуетки і подивився Келен прямо в очі. І якось дивно насупився.

— Це ти, — пробурмотів він собі під ніс. — Добрі духи… Хлопчик вирізав в дереві твою душу. Я впізнаю її. Це ж ясно, як день.

Зедд був не тільки дідом Річарда, тепер він був і її дідусем. І він був не тільки Чарівником Першого Рангу, а й людиною, яка виростила Річарда. З усієї сім'ї Зедда залишився тільки Річард.

Як і у Келен — якщо не рахувати єдинокровних брата з сестрою, які були їй абсолютно чужими. Вона, Келен так само самотня в цьому світі, як Зедд.

Тепер завдяки Річарду Зедд — її сім'я.

— Ми обов'язково повернемо його, дівчинко, — з ласкавим співчуттям прошепотів Зедд і ніжно взяв у долоні її обличчя. — Неодмінно повернемо.

Перед очима все попливло. Келен звалилася в його надійні обійми і розридалася вголос.

34

Уоррен обережно відсунув убік засніжену ялинову лапу, і Келен виглянула в утворений просвіт.