Меч і хрест - Лузина Лада (Кучерова Владислава). Страница 40

– Ну що іще? – сонно промимрила Дарина. – Котра година?

Беладонна стояла на полиці, незворушно поглядаючи на звалені нею книги. Марійка поглянула на годинник – старенька віддана «Чайка» на її руці показувала 6.15 ранку.

– Початок сьомої. – Марійка акуратно зібрала розкидані томи, зверху опинилися два художні альбоми. – Врубель. І Васнецов! От до речі!

– Фе, рань яка. І чого тобі не спиться? – плаксиво обурилася Дарина Чуб.

– Даринко, я знаю, хто ми! – безжально добудила її збуджена подруга. – Ми не відьми! Ми – захисниці Києва! На зразок трьох богатирів.

– Так що, нам тепер і поспати не можна? – розсердилася Дарина.

– Розумієш, – неспокійно відзвітувала новоявлена захисниця, – я все думаю, кому знадобилося різати цю картину?

Вона допитливо подивилася на врятованих Дариною «Богатирів», що сиділи верхи на трьох різномастих конях, – чорному, білому та рудому. Просто як їхні кішки!

– Уявлення не маю! – незадоволено відбилася Чуб, занурюючи обличчя в подушку. – От якби її вкрасти хотіли, було б зрозуміло – вона ж напевно неміряних грошей коштує. А так, якому божевільному ці три «Богатирі» заважали? І яке відношення до нас має Васнецов? Він же взагалі російський художник, у Третьяковці висить.

– Ну… – Марійка вже уткнулася в передмову, звіряючи забуті нею дані (Білет № 14. Питання 1. Культура України кінця XIX – початку XX ст.). – Васнецов десять років жив у Києві, на Володимирській, 28. Це він розписав наш Володимирський собор, найгарніший у світі! Дивися! – радісно показала вона улюблену репродукцію Дарининій байдужливій потилиці. – Це князь Володимир!

– Святославович? – неприязно уточнила потилиця Чуб.

– Так, син Святослава Ігоревича й онук княгині Ольги. А ще саме тут, у Києві, Васнецов працював над двома своїми найвідомішими картинами «Іван-царевич на сірому вовку» та «Богатирі». А вже потім «Богатирів» купив Третьяков у Москві.

Скуйовджена голова Дарини жваво виринула з подушки:

– І тільки-но ця картина повернулася до Києва, її відразу спробували знищити! Дивно… – мовила вона.

Позбувшись лежанки у вигляді Дарининої щоки, Пуфик незадоволено сплигнула з канапи. Але відразу ж повернулася назад і діловито понюхала обличчя Дарини: вона чи ні?

– Що, жерти хочеш, кицю? – зрозуміла її Чуб. – Як гадаєш, – звернулася вона до Ковальової, – рундуки вже відкриті? Потрібно терміново збігати купити щось, інакше я помру просто зараз. А ти пам’ятаєш, як ми вчора літали?! Оце було що-о-о-сь!!!

– Я ввесь ранок книгу переглядала, – спробувала повернути її до богатирської проблеми Марійка. – Думала: раптом там є про такі випадки. Але вона – безрозмірна! – Студентка обдарувала товсту книгу ніжним поглядом (судячи з усього, в устах історички це був найсолодший із компліментів). – А в перших розділах самі замовляння та зілля. Є навіть, – соромливо хихикнула вона, – спосіб, як визначити вагітність одразу після….

– Сексу? – пожвавилася Дарина. – І як?

– Тут написано, що Києвиці достатньо заглянути в жіночі зіниці, й вона побачить у їхній глибині вогонь нового життя. Гарно, правда?

– Нічо… А як голубих приворожувати, там є?

– Не знаю, – здивувалася Марійка. – А взагалі, присухи багато. Тобто рецептів, як присушити людину до себе.

– Це якраз те, що мені потрібно! – Чуб ривком сіла в ліжку й почала спішно розшукувати свої черевики, що порозбігалися. – Не все ж іншим допомагати, треба й собі!

– Але мені здається, – завагалася Марійка, – ми не мусимо використовувати це закляття на зло. А присушувати когось проти волі…

– А давай, – відважно запропонувала Землепотрясна, – зробимо спочатку для рівноваги щось дуже хороше, а потім можна буде зробити щось погане! – І, побачивши Марійчине витягнуте обличчя, нудотно проспівала: – Ну яка ж ти все-таки, Мусю, зануда! Ой, перепрошую: Марія-зануда. Чуєш… – роздратовано прислухалася вона. – Здається, особистий монстр наш завітав! І цій не спиться. Де ви тільки такі на мою голову взялися?!

Із коридора долинуло дряпання ключа в замковій шпарині та звук дверей, що відчинялися.

– Зараз знову нам мізки паритиме! – передбачила Дарина. – А ми їй у відповідь розповімо, як ми літали! От вона вкакається! – Землепотрясна заздалегідь розтягнула губи перед початком свого запаморочливого тріумфу.

До кімнати впливла Катя з трьома пляшками кока-коли в руках і пухким пакетом із бутербродами.

Вигляд у неї був абсолютно приголомшливий – вона всміхалася!

– Salve! – вітала вона їх.

– Привіт… – Губи Дарини розгублено обм’якли. – Це що, нам? Так, ти… виявляється… людина. А де твої окуляри? – здивувалася Дарина.

– Вони мені більше не потрібні, – весело констатувала прибула. – Там були прості скельця.

– Щось подібне до забрала? – невпевнено припустила Марійка.

– Ти що, спеціально себе спотворювала? – вгадала Чуб.

Катя радісно засміялася.

Дарина приголомшено затрясла косами:

«Як підмінили! Чи, може, вона вчора так сильно вдарилася головою?»

– Як ти після вчорашнього, оклигала? – постаралася бути люб’язною Землепотрясна, жадібно зламуючи пакет і запихаючи в рот Катин чизбургер.

– Усе о’кей. – Катя явно підчепила цей ОК у неї. – Машину полагодили! Конкурентів завалено! А офіс згорів, і на роботу йти не потрібно! Я туди взагалі більше ніколи не піду!

«Точно, – зітхнула Чуб подумки, – струс мозку!»

– Тільки снилася потім усяка дуранина, – із сумнівом завершила монолог поведена, остаточно підтвердивши Даринину версію.

– А в книзі написано: всі сни Києвиць – віщі, – продемонструвала набуті знання Марійка.

– Усі? – Катя дивно посерйознішала. (Хоча ще вчора відмахнулася б від такої заяви як від докучливої мухи!)

– Тоді колися, що бачила? – ввічливо поцікавилася Дарина, дивлячись на Катю з-під нахмурених брів.

– Спочатку, – старанно почала поведена, звертаючись, втім, до самої Марійки, немов сподіваючись, що та негайно розшифрує її загадкові сновидіння, – мені снилося, ніби я на нашій горі. А якийсь дядько з бородою веде мене до сусідньої. І називає відьмою й чомусь Маринкою. І ще він ніби зрадив мене з якоюсь жінкою, і я злюся. Тільки це давно було – років тисячу тому! – Катя задумливо помовчала. – А потім інший дядько, професор, ніби знайшов якусь річ. Але пізніше, десь до революції. А я ніби дружина того професора, яка наполягла, щоб чоловік її в київську Лавру відніс. І ще до нас у гості прийшов чоловік. Невідомий – я його всього один раз у «Центрь колдовства» бачила. І образ розпливчастий, одна рука з каблучкою.

– Можливо, ти була відьмою ще у своїх минулих життях? – зробила буддистський висновок Марійка і, подумавши секунду, кинулася в коридор за своїм рюкзаком.

– Хлопець із «Центра»? І каблучка з блакитним каменем? – ревниво перепитала Дарина, роблячи з почутого зовсім інші висновки. – А чого це він тобі сниться? Він тобі що, сподобався?

– Що там може подобатися? Блондин гарненький, – байдуже відхрестилася та.

– Він був рудий! – насупилася Чуб, уражена, що хтось наважився бачити уві сні її передбачувану майбутню власність.

– Рудуватий, блондин – це одне і те ж саме, – Катя примирливо всміхнулася, закриваючи безглузду тему.

– Ні! – повернулася Марійка з брошурою Дарининого діда в руках. – Тут написано, що душа відьми вилітає з неї чорною кішкою і вирушає навпрошки в пекло…

– Дай мені дідуся! – зраділа новій зустрічі Дарина. – Ну, він дає! «Душа відьми вилітає чорною кішкою. Серце відьми – жаба. Відьма не може ввійти до церкви. Відьма не може вийти з будинку, якщо біля порога стоїть перевернутий віник. Чорти, як собаки, віддані відьмі до смерті».

– Та невже? – гмикнула Катя, ще не знаючи, як ставитися до цієї подвійної інформації. – Гаразд. Розкажіть краще, чим учора все закінчилося? – питально покосилася вона на Даринині прикрашені пластирами кінцівки.

– Звичайно, – спалахнула Ковальова. – Це ж найважливіше! На небі спалахнули три червоні вогні. А потім ми побачили…