Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 24

Розділ XXXIX

Як Ґарґантюа шанував ченчика і як гарно глаголав ченчик за вечерею

Щойно Ґарґантюа сів до столу і всі трохи під'їли, Ґранґузьє завів мову про початок та причину війни між ним і Пикрохолем і, дійшовши до того моменту, як брат Жан Зубарь узяв гору при обороні монастирського виноградника, предпоклав його подвиг над усі вичини Камілла, Сципіона, Помпея, Цезаря і Темістокла. Тут Ґарґантюа звелів притьмом послати по ченчика, він хотів порадитися з ним щодо того, як діяти далі. По ченця, його волю вволяючи, пішов маршалок і незабаром, раднісінький, вернувся з ним; брат Жан приїхав верхи на мулиці Ґранґузьє, з поперечиною від хреста у руках.

Тисяча вітань, тисяча цілунків, тисяча слав упали на брата Жана при його появі.

— Ге-ге, брате Жане, друзяко! Брате Жане, куме! Брате Жане, хай ти луснеш, ходи в мої обійми!

— Почоломкаємося!

— Скурвий ти сину, ось я тебе задавлю!

А брату Жанові все смішки. Таких миленних і ввічливих людей, як він, не гурт.

— Нумо, нумо (сказав Ґарґантюа), дзиґлика сюди, поставте біля мене.

— Гаразд (сказав ченчик), як вам до вподоби. Пахолку, водички! Лий, хлоню, лий: печінку освіжити! А кете, горлянку прополощу!

— Deposita сарра (сказав Гімнаст). Геть цю рясу!

— Крий Боже! (гукнув ченчик). Ні, вашець, нам не вільно, in statutis Ordinis [100] передбачено окремий розділ.

— До дули (сказав Гімнаст), до дули цей розділ! Ряса обтяжує ваші рамена, скиньте її!

— Друже мій (сказав ченчик), хай вона зостанеться на мені, далебі, в ній краще п'ється: від неї тілу веселіше. Як я її скину, панове пажі нароблять із неї підв'язок, як це вже якось було зі мною в Кулені. Та ще мені, бува, перехочеться їсти. А як я сяду у своєму наряді за стіл, то залюбки вип'ю, присягаю, і до тебе і до твого коня! Нехай буде з вами супокій! Я хоть і підвечеряв, але з'їсти чогось не відмовлюсь, шлунок у мене луджений, порожній, наче чобіт святого Бенуа, і завше роззявлений, мов адвокатські сакви. З усієї риби, окрім линя, найкраще куріпчине крильце або чернушчине стегенце. Наш пріор страх як любить біле каплуняче м'ясце.

— Цим він (сказав Гімнаст) не схожий на лиса. Лис ні за що не стане їсти білого м'ясця ні в каплунів, ні в курей, ні в курчат.

— Чому? — спитав ченчик.

— Бо він (відповів Гімнаст) не має кухарів, аби його варити, а як м'ясце не досить укипить, не досить умліє, воно зостанеться червоним, а не білим. Червоність м'яса — ознака того, що воно добре не уварилося, окрім м'яса омарів та раків, їх, варячи, висвячують на кардиналів.

— Святі всі при нас! (гукнув ченчик). Виходить, у нашого абатського лікаря не добре уварена голова, очі в нього червоні, як вільхова довбня… Ось оце заяче стегенце якраз для подагрика. Між іншим, чому це стегна у панночок завжди прохолодні?

— Цю проблему (сказав Ґарґантюа) якось знехтували і Арістотель, і Олександер Афродисійський, і Плутарх.

– Є (сказав ченчик) три причини, чому місце природно охолоджується. Рrіто [101], коли його вода обполіскує, secundo [102], як це місце тіняве, темне, похмуре, куди сонце не досвічує, а по-третє, як воно вітрами обвівається, видутими з-під якихось суточок, сорочок, а надто, гульфиків. Вище голови! Паже, нумо, сип!..

Цок, цок, цок!.. Дяка Богові за таку славну лозу!.. Богом свідчуся, аби я в добу Ісуса Христа жив, я б не дав юдеям схопити його в Оливняку. Хай ти сказишся, я б цим панам апостолам жижки підрізав за те, що вони підло повтікали після пишної вечері, а доброго свого учителя полишили напризволяще. Гірші від всякої трутизни для мене ті, хто дає драла, як треба братися за ножі. Ех, аби ж то мені покоролювати у Франції років вісімдесят, а то й усі сто! Далебі, я кастрував би всіх, хто втік із-під Павії! Щоб їх підняло і гепнуло! Чом вони замість скласти голови кинули свого доброго державця в біді? Чи ж не краще, чи ж не почесніше впасти смертю хоробрих у бою, ніж жити, рятуючись ганебною втечею?.. Цього року нам уже гусками не поласувати… Гей, друзяко, а вріжно мені свининки… Отакої, більше нема сусла: germinavit radix Jesse [103]. Я оживаю, а то вже думав загину од спраги… Незлецьке вино!

А яке вино ви пили у Парижі? Клянуся, мій дім був півроку відкритий для всіх!.. Ви знаєте брата Клода із Верхнього Баруа? Там такий був горілчаний брат! Який же його ґедзь ужалив? Тепер він світу за книгами не бачить. Зате я зовсім не вчуся. Ми в нашому абатстві зовсім не вчимося, боїмося на свинку захворіти. Наш блаженної пам'яти абат казав, що вчений монах — це ірод. Їй-богу, пане брате, magis magnos clericos поп sunt magis magnos sapientes… [104] Аби ви знали: цього року до напасти зайців! Шкода, що я так і не розжився ні на сокола, ні на кречета. Пан де Беллоньєр пообіцяв мені сапсана, аж це написав у листі, що птах став ядушливий. Куріпок сей год видимо-невидимо. Але я не люблю ховатися в бочці, ще застуду схоплю. Як я не бігаю туди-сюди, не кидаюсь на всі боки, мені шкрябає щось під серцем. А тільки почнеш шугати через плоти і кущі, як ряса одразу в дрантя. Завів собі доброго хорта. Чорта з два, такий зайця не проґавить. Лакейчук вів його до пана де Молевр'є, а я його забрав. Зле я вчинив?

— Аж ніяк, брате Жане (відсказав Гімнаст), аж ніяк, сто чортів твоїй мамі, аж ніяк!

— Ну (сказав ченчик), то за чортів, щоб вони не переводилися! Боже свідче, навіщо цьому кутернозі хорт? Подарувати б йому воликів пару, бігме, це його куди більше втішило б.

— Звідки (сказав Понократ) у вас це постійне божкання, брате Жане?

— А щоб красніш (відповів ченчик) і дотепніш було. Це все квіти цицеронівської риторики.

Розділ XL

Чого ченців цураються миряни і чому у них носюри, а не носи

— Вірою християнською присягаю (сказав Евдемон), благочестивість цього ченця наводить мене на глибокі роздуми! Він нас тут усіх розважив. То чому ж тоді монахів женуть з усякої доброї бесіди, узиваючи їх катами веселощів, подібно до того, як женуть бджоли з вуликів трутнів?

мовить Марон.

На це йому Ґарґантюа відповів так:

— Воно ж таки правда, що ряса і клобук накликають на себе звідусіль огуду, прокляття і хулу, достоту так, як вітер, Цеціасом званий, наганяє хмаровиння. А все тому, що чорноризці жеруть цілосвітнє лайно, чи то пак гріхи, і їм, як гівноїдам, відводять місця на стерчку, а саме монастирі та абатства, приткнуті десь по куточках, як паскудники при людських оселях. А потім, як вам розумно, чому в колі сім'ї беруть на кпини і дражнять мавпу, то до вас іще краще дійде, чому і старе і мале цурається каптурників. Мавпа не стереже, як собака, хати, не тягне, як віл, плуга, не дає, як вівця, молока та вовни, не возить, як кінь, тягарів. Вона тільки скрізь паскудить і все нівечить, за що й дістає від усіх насмішки і товченики. Так само ченчик (я маю на увазі монахів-дармоїдів) не порає, як хлібороб, землі, не захищає, як вояк, вітчизни, не курує, як лікар, недужих, не проповідує і не повчає, як казнодій і вихователь, людей, не постачає, як купець, корисних і потрібних речей для держави. Ось чому всі їх топчуть і зневажають.

— Але ж (сказав Ґранґузьє) вони за нас моляться.

— Де там! (відповів Ґарґантюа). Тільки ріжуть слух доколишніх мешканців балабамканням своїх дзвонів.

— Бачте (сказав ченчик), месу, утреню і вечірню відкалатати — це все одно що наполовину служби відправити.

— Вони вам пробубонять тьму-тьменну житій і псальм без усякої тями, наслебізують безліч отченашів та богородиць, не вдумуючись у них і нічого не розуміючи — як на мене, це богохульба, а не молитва. Дай Боже, як вони моляться за нас, а не думають про свої буханці та жирну юшку. Кожен щирий католик, хоч би хто він і звідки, молиться повсякчас, а Дух Святий в собі молиться і заступається за нього, і Господь дарує йому свою велику ласку. Так чинить і наш добрий брат Жан. Ось чому кожен прагне його товариства. Він не ханжа, не гольтіпака, він честивий, веселий, сміливий, він добрий почарківець. Він працює, оре землю, випрямляє упосліджених, підіймає зажурених, спомагає скривджених, береже абатський сад.