Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 57

— Голову даю на відруб, я його вилікую. (Звичний заклад усіх божевільців!) Годі ревти, краще б мені підсобили!

Він вишарував гарним білим вином шию, потім голову, посипав їх діадермічним вітамінізованим порошком, який завжди носив десь у кишеньці, відтак змастив якоюсь там мастю і, прицілившись, насунув голову на шию, з такою точністю, щоб жила проти жили, нерв проти нерва, хребець проти хребця, а то не доведи Господи, вийде ще кривов'яз (таких він духом не переносив). Скінчивши це, він наметав круг шиї десять-п'ятнадцять стібків, аби голова не відпадала; а по цьому шву намазав ще й так званою воскресною олійкою.

Нараз Епістемон зітхнув, потім розплющив очі, потім позіхнув, потім чмихнув, потім що є моци пукнув. Обізветься тоді Панурґ:

— Отепер він здоровий як дзвін!

І дав Епістемонові келішек деручого білого винця з солодким сухариком.

Отак дотепно було вилікувано Епістемона, він лише хрипів потому тижнів зо три з гаком, та ще надсадно бухикав, але й це бухикання минуло завдяки чаркуванню.

Епістемон зараз же забалакав, розповідаючи, що бачив гемонів і підснідав, підобідав і підвечеряв у пеклі та на Єлисейських полях; і при всіх назвав чортяк файними хлопами. Що ж до пекельників, то він висловив жаль, що Панурґ зарано вернув його до життя.

— Мені було страх цікаво (сказав він) кинути на них оком.

— Зцапів! — гукнув Пантагрюель.

– Їх трактовано (сказав Епістемон) не так уже й зле, як вам уявляється, ось тільки їхній статус геть одмінився: я бачив, як Олександер Великий латав старі плюндри, кривавим потом заробляючи на хліб.

Ксеркс торгує у ятці муштардою,

Ромул — сіллю,

Нума — цвяхами,

Тарквиній скнарує,

Пізон рільничить,

Сулла — перевізник,

Кір — скотар,

Темістокл — скляр,

Епамінонд — дзеркальник,

Брут і Касій — землеміри,

Демостен — винар,

Цицерон — кочегар,

Фабій — низальник луток,

Артаксеркс — мотузник,

Еней — млинар,

Ахіл — шолудивець,

Агамемнон — лизоблюд,

Уліс — косар,

Нестор — гірник,

Дарій — золотар,

Анк Марцій — шпакляр,

Камілл — дерев'янко,

Марцелл — лущильник бобів,

Друз — лускунчик мигдалю,

Сципіон Африканський торгує на вулиці винною бузою,

Газдрубал — ліхтарями,

Ганнібал — торгівець-гуртовик яйцями,

Пріам — тандитник,

Ланцелот Озерний лупить шкури з дохлих коней,

Усі Рицарі Круглого Столу — убогі поденники, наймаються веслувальниками на переправах через Коцит, Флегетон, Стикс, Ахерон та Лету і катають панів гемонів, коротко, вони за таких собі ліонських човникарів або ж венецьких гондольєрів, тільки й того, що за перевіз їм належиться щиголь по носі, а ввечері — черства партика хліба.

Траян ловить жаб,

Антонин — льокай,

Коммод виготовляє біжутерію,

Пертинакс трусить горіхи,

Лукулл — кухар,

Юстиніан — цяцькар,

Гектор — помийник,

Паріс — голодрабець,

Ахілл згрібає сіно,

Камбиз — погонич мулів,

Артаксеркс — біляр,

Нерон — скрипаль, а Ф'єрабрас його служник і робить йому капості: годує глевким хлібом, напуває кислощами, а не вином, а сам їсть і п'є те, що найліпше,

Юлій Цезар і Помпей смолять кораблі,

Валенти і Орсон обслуговують пекельні парильні й чистять личини,

Ґіґлен і Ґовен — свинопаси,

Жофруа Великозуб торгує кресалами,

Ґодфрид Бульйонський — кутюр'є доміно,

Ясон — дзвонар,

Дон Педро Кастільський торгує реліквіями,

Морґант — бровар,

Гюон Бордоський — бондар,

Пірр — посудник,

Антиох — сажотрус,

Ромул — черевичник,

Октавіян підчищає папери,

Нерва — конюх,

Папа Юлій торгує з лотка пиріжками і вже не той дрімучий бородань, як колись,

Жан Паризький чистить черевики,

Артур Бретонський вибавляє плями на капелюхах,

Персфоре — носій,

Папа Боніфацій Восьмий — фарфолиз,

Папа Миколай Третій — папірник,

Папа Олександер — щуролов,

Папа Сикст курує пранцюватих.

— Як? (сказав Пантагрюель). Там теж лютують пранці?

— Авжеж (сказав Епістемон). Такої сили пранцюватих я ще зроду не бачив. Їх там сто з гаком мільйонів, хто не мав пранців на цьому світі, того наділять ними на тому світі.

— Хвалити Бога (сказав Панурґ), мене це не обходить, бо я побував уже і в Гібралтарській щілі, куйовдився в Геркулесових протоках і мене вже чавило більше, ніж моропжу!

— Ож'є Данець торгує збруєю,

Цар Тигран — бляхар,

Ґальєн Відбудовник — кротолов,

Четверо синів Емонових — зубодери,

Папа Каліст голить рудки,

Папа Урбан — похлібець,

Мелюзина — посудниця,

Матабрюна — праля,

Клеопатра торгує цибулею,

Гелена влаштовує покоївок,

Семираміда ськає клошарам,

Дідона торгує підсливками,

Пентесілея — крес-салатою,

Лукреція — доглядачка,

Гортензія — пряха,

Лівія виготовляє ярмідянку.

Отож ті, хто був великою цяцею на цьому світі, поневіряються і животіють у мізерії на тому. І навпаки, філософи і всі, хто на цьому світі каланив, на тому пошилися у велике панство.

Я бачив, як Діоген бісив своєю пурпуровою тогою і берлом у руці Олександра Великого і як філософ віддрючкував його за те, що той погано полатав йому плюндри.

Я бачив Епіктета, гожо за французькою модою вбраного, під купою дерев, оточеного гуртом панянок, усміхненого, хмільного, танцюристого, щедрого і гостинного, і біля нього лежала купа екю з зображенням сонця. Над трельяжем красувалися написані за гасло йому такі вірші:

Угледівши мене, він ґречно запросив мене випити, я погодився з дорогою душею, і ми з ним колупнули по-богословському. Аж це йде до нього Кір і просить, ради Меркурія, один деньє на цибульку, а то нема чим підвечеряти.

«Ба ні, — на те Епіктет. — Деньє не подаю. Ось тобі, шельмо, екю і пора тобі вилюдніти».

Зрадів Кір такому добутку, але всякі інші халамидники з потужників, що там вакуються, як-от Олександер Великий, Дарій та іже з ними, вночі пограбували його.

Я бачив, як Патлен, Радамантів скарбник, прицінявся до пиріжків, якими торгував папа Юлій:

«Почім десяток?»

«Три бланки» — відповів папа.

«А хоч (сказав Патлен) три удари палицею? Кете сюди пиріжки, паскуднику, а сам неси ще».

Бідолашний папа заплакав і пішов. Він сказав хазяїну-пиріжечникові, що в нього пиріжки забрали, а той так дав йому в шкуру, що тамта потім навіть на козицю не годилась.

Я бачив, як метр Жан Лемер, із себе папу строївши, змушував усіх колишніх царів та пап цілувати йому ногу, а потім, пишаючись як кіт на глині, благословляв їх і примовляв:

«Купуйте індульгенції, гультяйське гультяйство, купуйте, гаращо дешеві. Розгрішую вас від вина та грінок, чи то пак від вини та гріхів, і дозволяю вам лишатися мізерією поки віку».

Відтак він нагукав Каєта і Трібуле, кажучи:

«Панове кардинали! Дайте їм по буллі — кожному торохніть колякою під зад!»

Що й було зроблено як стій.

Я чув, як метр Франсуа Війон питав Ксеркса:

«Почім муштарда?»

«Один деньє», — відповів Ксеркс.

А Війон йому на теє:

«Геть ік лихій годині, потолоч! Такої ціни тут нема. Ти нам набиваєш ціну на харч!» І взяв та й сцикнув у шерітвас, як це роблять муштардники у Парижі.

Я бачив Вільного Лучника з Баньйоле — він інквізитор над єретиками. Він застукав Персфоре тоді, як той обсцикав мур, де було намальовано антонів вогонь. Лучник оголосив його схизматиком і був би спалив живцем, якби Морґан не підніс йому в рахунок профіциту та інших дрібних поборів дев'ять бочок пива.

Тут у слово вскочив Пантагрюель:

— Ну, розкажеш усі ці придибенції іншим разом. А зараз ось що скажи: як там трактують лихварів?