Ґарґантюа і Пантаґрюель - Рабле Франсуа. Страница 59
Дорогою я спіткав хлопчину, що ловив голубів, та й питаю його:
— Друзяко, звідки тут голуби?
— Сір (сказав він), із того світу.
От мені й уявилось, що коли Пантагрюель позіхає, голуби зграями влітають до його горлянки, узявши її за голубник.
Потім я ввійшов до міста, воно здалося мені гарним, заможним і чистим; але, на мій превеликий подив, варта на заставі зажадала посвідки про стан мого здоров'я.
— Панове (озвавсь я), у вас що, тут чумна пошесть?
— О, сеньйоре! (сказали вони). У нас мре стільки людей, що не встигають відвозити трупи.
— Господи! (сказав я). А де ж це?
А це, відповіли вони, у Ларинзі й Фаринзі [231], двох великих торгових містах, як-от Руан і Нант, а розсадники чуми — смердючі й заразні сопухи, які визівають із хлані, погубивши за один тиждень два мільйони двісті шістдесят тисяч шістнадцять із гаком душ.
Я замислився, прикинув у думці і здогадався, що сморід цей іде з Пантагрюелевого шлунка, бо він, як уже згадувалося, наївся соусу з часником.
Далі шлях лежав серед бескеття, себто зубів, і я заліз на одне з них, і воно здалося мені найкраснішим місцем у світі, я побачив чудові манежі для гри в опуку, галереї, луки, великі виноградники та численні вілли в італійському стилі, розкидані серед гарних полів, і тут я провів чотири місяці, і ніде ще так не ласував, як у цьому краю.
Відтак, спускаючись по кутняках, добрався я до спідньої губи, але мене перейняли опришки і пограбували в чорному лісі, що тягнувся аж до вух.
Ще далі я набрів на осаду на узбіччі гори, шкода, назву її забув, їв і пив я там ще краще, ніж досі, та ще приробив трохи грошей. А знаєте чим? Спанням. Тут наймають людей спати за поденне, плата п'ять-шість су, а ті, що затинають хропака, заробляють до семи з половиною су. Я розповів сенаторам, як мене облупили, а вони мені сказали, що потойбіч справді водяться лиходії і зарізяки, отож я зрозумів: як у нас кажуть згір'я і загір'я, так і тут є зуб'я і зазуб'я, і в зуб'ї живеться привільніше і повітря чистіше.
От мені й подумалося: має рацію той, хто каже, що одна половина людства не знає, як живе друга, жоден землепроходець не описав ще цих країв, а тут же понад двадцять п'ять населених панств, не рахуючи пустель і великої протоки; згодом я все-таки зладив книгу під титулом Історія горлачів, як назвав я аборигенів, позаяк вони живуть у горлі мого володаря Пантагрюеля.
Зрештою мені захотілося вернутись, і, спустившись по бороді, я скочив йому на рамена, звідти скотився додолу і впав до його ніг.
Помітивши мене, він спитав:
— Звідки прийшов єси, Алькофрібасе?
Я відповів:
— З вашої горлянки, месір!
– І скільки часу ти там пробув? — спитав він.
— А відтоді (сказав я), як ви рушили на альмиродів.
— Виходить (сказав він), більше як півроку. Чим же ти харчився? Що пив?
Я відповів:
— Сеньйоре, тим самим, що й ви. Я брав собі в'їзне з найласіших шматочків, що проходили через вашу горлянку.
— Ну (сказав він), а куди ж дівалося твоє гівно?
— У вашій пельці, пане, — відповів я.
— Ха-ха-ха! Жартун із тебе! (сказав він). А ми з Божою помогою підхилили весь край дисподський. Тобі я дарую кастелянство Сальмі.
— Вельми вдячний (сказав я), мосьпане. Такої ласки я нічим не заслужив.
Розділ XXXIII
Як Пантаґрюель занедужав і як вилікувався
От по короткім часі добрий Пантагрюель заслаб: на живіт кородиться, ні пити, ні їсти не годен, а що біда біду тягне, то в нього ще пішла гаряча сеча, і так йому боліло, що ви не уявляєте; проте лікарі йому допомогли, і завдяки проносному і сечогінному він почав мочитися безболісно.
Урина в нього була така гаряча, що й допосі ще не вичахла. І там, де вона струміла, у Франції виникли так звані гарячі джерела, а саме:
У Котре,
У Ліму,
У Даксі,
У Баларюці,
У Нері,
У Бурбон Лансі та деінде.
Ув Італії:
У Монто-Ґротто,
У Абано,
У Сан-П’єтро Монтаньйоне,
У Сант-Елені,
У Казанові,
У Санто-Бартоломео.
У графстві Болонському:
У Поретті
та в багатьох інших місцях.
На мій превеликий подив, чимало навісних філософів і біснуватих лікарів гають час на суперечки, звідки у воді ця теплінь, роздебендюють про те, що тут винне — бура, сірка, квасці чи селітра з рудні, тоді як робити так, означає гонити химери, та й годі, — коли не знаєш такої простісінької речі, як те, що ці купелі нагріті гарячою сечею доброго Пантаґрюеля, то й нічого лізти зі своїми козами на торг.
Отож повідомляю: від головної своєї недуги він зцілився ось як. Щоб очистити шлунок, він узяв:
чотири квинтали колофонської скаммонії,
сто тридцять вісім возів касії,
одинадцять тисяч дев’ятсот фунтів ревеню,
не рахуючи іншого зілля.
Хай буде вам відомо: на лікарському консиліумі постановили очистити шлунок, щоб у ньому не лишилося того, від чого канудило. Тим-то було виготовлено шістнадцять великих мідяних куль, більших за ті, що оздоблюють шпиль Верґілія в Римі, з дверцятами на пружині, що відчинялися зсередини.
До одної такої кулі вліз служник із ліхтарем і палахтючим смолоскипом, і Пантаґрюель ковтнув її, як пігулку.
До п’яти інших куль сіло троє хлопів, кожен несучи лопату на плечі.
До семи інших куль сіли п’ятеро кошельників, несучи на плечах кошелі, і всіх їх було поглинено, як пігулки.
Опустившись у шлунок, усі натиснули на пружину і вийшли зі своїх куренів, спершу той, хто ніс ліхтар, і таким чином опинилися на дні моторошного півторамильного вертепу, ще сопушнішого і заразнішого, ніж Мефіта, болото Камаріни та смердюче Сорбоннське озеро, що описав Страбон, отож якби не скористалися вони з покріплювального для серця і шлунка та зі збана для вина (так називають ту макітру або кабак, що на плечах), то задушились би і сконали від цих страшних визівів. От коли б отаким ароматичним надіб'ям і пахощем та опаскудити вуалетки наших баламуток і зводительок!
Лізучи вилапцем і нюшачи, вони підступили до калу і розкладеної фляґми, цілої купи нечистот. Тоді першопрохідники заходились розбирати, а інші лопатами накладали кошелі; розчистивши все, кожен відступив до своєї кулі. Потому Пантагрюель постарався відригнутися і завиграшки вернув їх (бо вони в його горлянці відчувалися не більше, ніж надха у вашій), і вони веселенько повиходили зі своїх пігулок, нагадавши мені, як греки вийшли із троянського коня. Завдяки цьому Пантагрюель вилікувався й уздоровів.
На одну з таких мідяних пігулок ви можете ще й нині помилуватися в Орлеані на дзвіниці церкви Хреста Господнього.
Розділ XXXIV
Кінець з одавторовими перепросинами
Отож-бо, панове, ви прослухали початок устрашливої історії мого пана і сеньйора Пантагрюеля.
Я ставлю крапку в цій першій книзі про нього; голову мені трохи ломить, від цього вересневого соку в моєму мозку нелад.
Дальший тяг історії матимете на найближчих Франкфуртських контрактах і тоді довідаєтесь: як Панурґ женився і як його в медовий місяць зробили рогачем; як Пантагрюель відкрив філософський камінь і яким робом цей камінь знаходять і використовують; як Пантагрюель перехопився через гори Каспійські; як плавав ув Атлантичному океані, як побив канібалів і завоював Перлові острови; як пошлюбив доньку царя індійського, іменованого пресвітером Іваном; як бився з чортами, пустив з димом п'ять пекельних палат, сплюндрував головну чорну палату, кинув Прозерпіну в огонь, вибив Люциперові чотири зуби і зламав у нього ріг на заду; як одвідав місячні розлоги, аби з'ясувати, чи ж справді місяць не повня, бо три його кватирі в жінок у голові, а також вашій увазі буде запропоновано тисячі інших цілком правдомовних придибашок. Лектура, що й казати, розкішна.
До побачення, панове. Pardonnante ту [232] і не зважайте на мої помилки, як не зважаєте ви, звичайно, на свої.
231
Асфараґ — горло, Ларинг і Фаринг — горлянка (грекою).
232
Даруйте мені (італ. — еспан. суржик).