Звіробій - Купер Джеймс Фенимор. Страница 12

— А он і старий друзяка, — прошепотів Непосида, показуючи кудись пальцем і сміючись од щирого серця, хоч зовсім безгучно. — Як я і гадав, бродить по коліна в баговинні й воді, перевіряючи свої пастки та принади. Але, побий мене грім, я ніде не бачу ковчега, хоч закладаюся кожною шкурою, яку я добуду за літо, що Джуді не наважиться ступати своїми гарними малесенькими ніжками по такому чорному багні! Певне, дівчисько розчісує косу на березі якогось струмка, де можна милуватися з своєї вроди та накопичувати зневагу до нашого брата, чоловіків.

— Ти несправедливий до молодих жінок. Так-так, Непосидо, ти часто перебільшуєш їхні вади, як і їхню досконалість. Не побоюся сказати, що оця сама Джудіт не так уже, мабуть, і зачарована собою і не так зневажає нас, як ти, здається, гадаєш. Напевне, вона працює для свого батька в господі, поки він працює для неї коло пасток.

— Як втішно почути правду з чоловічих вуст хоч один раз у дівочому житті! — пролунав приємний, низький, але м'який жіночий голос так близько від човника, що обидва товариші здригнули. — А вас, майстре Непосидо, справедливі слова просто душать, і я вже давно не сподіваюся будь-коли почути їх з ваших уст. Останнє таке слово застрягло вам у горлянці й ледве не призвело до наглої смерті. Але я рада, що бачу вас у кращому товаристві, ніж досі, і що люди, котрі вміють поважати жінок та поводитися з ними, не соромляться мандрувати з таким героєм.

По цих словах надзвичайно вродливе і юне жіноче обличчя визирнуло в просвіті між листям на відстані Звіробоєвого весла. Його власниця милостиво усміхнулася до юнака, а сердитий погляд, між іншим, удаваний і глузливий, яким вона обпекла Непосиду, ще дужче підкреслив її разючу красу, показавши всю розмаїтість гри виразистого, але капризного личка.

Тільки придивившись пильніше, наші шукачі пригод збагнули, чому пощастило дівчині з'явитися так зненацька. Непомітно для самих себе вони прибилися до самісінького борту «ковчега», схованого в навмисне підрізаних і зігнутих кущах, тож Джудіт Гаттер досить було тільки розгорнути листя перед вікном, щоб визирнути до них і заговорити.

РОЗДІЛ IV

«Ковчег», як усі називали плавучу оселю Гаттерів, збудований був дуже просто. Велика плоскодонна баржа правила за нижню частину цього судна; посередині, займаючи всю ширину і майже дві третини довжини, стояла низька споруда, схожа на «замок», але зроблена з такого легкого матеріалу, який навряд чи міг захистити від куль. Борти баржі були трохи вищі, ніж звичайно на суднах такого типу, зате каюта здіймалась у висоту лише настільки, щоб у ній вільно можна було стояти, завдяки чому вся ця незвичайна надбудова не дуже впадала в око і не виглядала надто незграбною. Одне слово, «ковчег» мало чим відрізнявся від сучасних плоскодонних барок, що плавають на каналах, хоч був грубіше змайстрований, мав більшу ширину, а обшиті корою стіни та дах свідчили про напівдике життя його мешканців. І все-таки вимагався неабиякий хист, щоб збудувати це судно, порівняно легке й досить поворотке при його місткості. Каюта була розгороджена на дві кімнати. Одна правила за вітальню, і в ній же спав батько, в другій жили дочки. Немудре начиння стояло в кухні, яка містилася на кормі просто неба; слід нагадати, що «ковчег» був виключно літнім житлом.

Легко зрозуміти, чому Непосида назвав це місце «засідкою». Як уже згадувалося, майже скрізь понад озером та річкою з високих, стрімких берегів над водою звисали низькорослі дерева та буйні кущі. Подекуди вони просто лягали на воду, закриваючи її на тридцять, а то й сорок футів. Там, де береги здіймалися кручами, було глибоко, і Гаттер без особливих зусиль загнав свій «ковчег» в одну з таких схованок, де й заякорив його, певний у безпечності обраного місця; в становищі Гаттера ця осторога була не зайва. Коли судно опинилося під захистком дерев та кущів, досить було прив'язати дві-три каменюки до кінців гілок, щоб примусити їх глибоко зануритися в річку. Кілька зрубаних і вміло прилаштованих кущів довершили справу. Як уже бачив читач, маскування вийшло таке вдале, що ввело в оману навіть людей, які звикли до лісового життя і які саме в цей час розшукували сховане судно.

Тільки-но човник зайшов у просвіт між гіллям, залишений для входу, Непосида перескочив через борт і за мить уже весело й трохи ущипливо розмовляв з Джудіт, очевидно, забувши про все на світі. Зовсім інакше повівся Звіробій. Він зайшов у «ковчег» повільною і обережною ходою, уважно й допитливо оглядаючи судно. Щоправда, він кинув на Джудіт захоплений погляд, вражений її сліпучою і своєрідною вродою, та навіть ця врода ні на мить не послабила його цікавості до житла Гаттерів. Крок за кроком він вивчав цю дивовижну споруду, обмацуючи скріпи та з'єднання, знайомлячись із засобами оборони і взагалі не обминаючи жодної дрібниці, цікавої для людини, що постійно має дбати про свою безпеку. Не лишив він без уваги й самої схованки. Юнак придивлявся до неї вельми ретельно, раз у раз щось схвально бурмочучи. Прикордонні звичаї дозволяють людині почуватися дуже вільно, а тому, оглянувши кімнати, як він це зробив раніше в «замкові», Звіробій відчинив двері й ступив на протилежний кінець баржі. Тут він побачив другу сестру, що сиділа під листяним шатром і була зайнята якимсь нехитрим рукоділлям.

Кінчивши на цьому знайомство з «ковчегом», Звіробій опустив на підлогу приклад свого карабіна й, зіпершись обома руками на дуло, задивився на дівчину з такою цікавістю, якої не змогла викликати в нього навіть надзвичайна врода її сестри. Із слів Непосиди він зробив висновок, що в Гетті розуму менше, ніж випадає звичайно людині, а виховання серед індіянів навчило його особливо лагідно поводитися з тими, кого покривдила доля. До того ж у зовнішності Гетті Гаттер не було нічого неприємного, що часто відштовхує всіх від душевнохворих. Власне, божевільною дівчину не можна було назвати. Її розум був слабкий лише тим, що втратив хитрість та нещирість, властиві більшості нормальних людей, але зберіг простодушність і любов до правди. Мало хто знав цю дівчину, але всі, хто її бачив і хто розумівся на таких речах, часто помічали, що її уявлення про справедливість були сливе інстинктивні, а відраза до всього поганого визначала головну рису її вдачі, ніби огортаючи дівчину атмосферою найчистішої моральності. Ця особливість нерідко зустрічається в людей, що їх вважають слабоумними.

На виду Гетті була також мила і через велику схожість здавалася копією своєї сестри, тільки пом'якшеною і скромнішою. Зовнішнього блиску, властивого Джудіт, в неї не було, зате спокійний, тихий, майже святий вираз її лагідного обличчя прихиляв до неї кожного спостерігача, і рідко хто, подивившись на дівчину, не переймався щирим і глибоким співчуттям. Обличчя в Гетті було бліде; немудра уява не породжувала в її голові думок та жадань, від яких могли б зарум'яніти її щоки; доброчесність була настільки притаманна Гетті, що вона мовби підносила дівчину над усіма людськими слабостями. Природа й умови життя зробили з неї простодушне, наївне й довірливе створіння, а провидіння захистило її від зла ореолом морального світла, як кажуть, «одвело злі вітри од стриженого ягняти».

— Ви Гетті Гаттер? — мовив Звіробій, як ото звертаються з запитаннями до самого себе, і з його голосі було стільки доброти та привітності, що це, безперечно, не могло не викликати довіри дівчини. — Гаррі Непосида розповідав мені про вас, і я знаю, що ви зовсім дитя.