Право на істину - Романчук Олег Константинович. Страница 26

Марк’є і Лукаш перезирнулися. Сам того не відаючи, сержант влучив просто в ціль.

— Знаєте, — звернувся до обох Слідчий, — мені доводилося вивчати праці Ціолковського — видатного вченого минулого. Цей геніальний провидець на зорі освоєння космосу припускав можливість існування могутніх “ефірних істот”, не прив’язаних до якоїсь матеріальної оболонки.

— Пробачте, — не втерпів Рей Хаккет, — але мені здається, ніби ви цим самим стверджуєте можливість існування цивілізації іншого типу, ніж людська.

— Саме так.

— Я, здається, починаю вас розуміти, полковнику, — сказав командир “Омеги”. — Ви припускаєте, що комп’ютер Навігатора увійшов у безпосередній контакт з могутньою цивілізацією кібернетичного типу. Про що нас і повідомили.

— Саме так. Очевидно, та цивілізація, натрапивши на електронний мозок Навігатора, почала його модернізувати і тим позбавила на якийсь час корабель автоштурмана. Коли ж лейтенант Ковальський подумав увійти в біоконтакт з комп’ютером, Навігатор уже був готовий до виконання своїх функцій, причому на значно вищому рівні. Несподівана поява в системі комп’ютера іншого носія інтелекту примусила цю цивілізацію, якщо можна так сказати, піти на спілкування з ним. Певно, штурман зрозумів це і хотів якось повідомити нас про своє відкриття, але знепритомнів.

— А чим ви пояснюєте шок у лейтенанта? — спитав Лукаш.

— Якщо ми справді маємо справу з цивілізацією кібернетичного типу, то її мова повинна бути мовою надзвичайно високого рівня, значно переважаючи коди сучасних обчислювальних машин, а тим більше людські можливості… Лейтенант не міг припустити, що зіткнеться з обчислювальними процесами, на сотні порядків вищими, ніж ті, які відбуваються в комп’ютері Навігатора.

— Все зрозуміло, — вигукнув Хаккет. — Лейтенант зазнав своєрідного сильного інформаційного стресу, який лікар визнав за сильний нервовий шок. Все, очевидно, через те, що цей, як ви кажете, кібернетичний мозок не врахував особливостей людської пам’яті і за інерцією ввів штурману величезну кількість інформації, переробити яку Ковальський не зміг.

— Думаю, ви маєте слушність, — погодився Слідчий. — Хочу тільки зауважити, що в певний момент представники двох різних цивілізацій все-таки зрозуміли, в чому справа. Інакше просто не пояснити появу в синтаксичному аналізаторі інформації, яку ми, люди, можемо сприймати. Не виключено, що ця цивілізація може встановлювати контакт на будь-якому рівні розвитку матерії. Видрукувана синтаксичним аналізатором інформація — тільки незначна частина інформації, яку сприйняв лейтенант, увімкнувшись в коло: кібернетичний мозок цивілізації — комп’ютер Навігатора — мозок штурмана.

— Виходить, незрозуміла інформація, яку друкарські пристрої Навігатора видавали під час польоту, була проявом діяльності цієї кібернетичної цивілізації, — мовив сержант.

— Безсумнівно, — відповів Марк’є. — Треба тільки в ній розібратись. Лейтенант Ковальський, гадаю, нам багато в чому допоможе. Як він себе почуває?

Лукаш усміхнувся.

— Одужує. Коли ви ознайомлювалися з матеріалами слідства, я злітав на базу. Лікарі сказали, що штурман нарешті опритомнів. Навіть хотів порозмовляти зі мною, однак медицина була невмолима. Отож незабаром матимемо живого свідка.

— Чому тільки свідка? — здивовано озвався Марк’є. — Ваш штурман просто молодець. Не розгубитися в такій ситуації!

З цими словами полковник відшпилив свою Відзнаку Доблесті і передав капітанові.

— Вручите її від мого імені лейтенантові. Він справжній герой. На жаль, я змушений вас залишити. Матеріали слідства треба негайно передати Комісії в особливо важливих справах людства. Та ми скоро зустрінемося. Передайте Ковальському мої найщиріші поздоровлення. Нехай скоріш одужує. У нас багато роботи.

ІНСПЕКЦІЯ НА МІСЦЯХ

“Моргюнбладід”, Рейк’явік:

“У столиці Ісландії відбувся фінальний раунд переговорів по ядерному роззброєнню між країнами-учасниками атомного пулу. Після місячних дебатів досягнуто остаточної домовленості про послідовність скорочення залишків ядерної, нейтронної та хімічної зброї. Затверджена процедура проведення інспекцій на місцях (за посередництвом третіх сторін, Міжнародного агентства по безпеці та роззброєнню — МАБРу — і спеціальних підрозділів ООН), яка може включати спостереження й безпосередню участь в демонтажі балістичних, тактичних, стратегічних і крилатих ракет, пускових установок, учбових ядерних центрів та випробувальних полігонів, заводів-виготовлювачів зброї масового знищення тощо. Погоджені варіанти допуску інспекторів та експертів МАБРу на військові бази, розташовані на території третіх країн”.

“Дагенес нюхетер”, Стокгольм:

“Сьомий рік на ядерних полігонах планети панує тиша. Наближається до свого успішного завершення програма повного ядерного роззброєння, з якою Радянський Союз виступив у січні 1986 року. “Без’ядерний світ — цілком реальна перспектива, яка може бути реалізована в найближчі два-три роки” — до такої думки прийшли учасники пленарного засідання на заключних переговорах по ядерних і космічних озброєннях у Хельсінкі. Всі делегації одностайно відзначили прогрес у здійсненні програми глобального роззброєння. Своєрідним підсумком багатосторонніх переговорів стала ратифікація програми “зоряного миру”. Цим законодавчим актом нарешті покінчено з пресловутою програмою Ес-Ді-Ай”.

“Юманіте”, Париж:

“Після тривалих зволікань Ізраїль нарешті відкрив для міжнародного контролю свій ядерний завод у Дімоні (пустеля Негев, на південь від Мертвого моря).

Рада Безпеки ООН наклала вето на ядерну програму Пакистану. В Ісламабад вилетіла група експертів МАБРу, яка провела інспекцію ядерного комплексу в місті Кахуті.

На островах Принс-Едуард (південно-західна частина Індійського океану) тривають процедури, здійснювані національним персоналом Пів-денно-Африканської Республіки за участю міжнародних спостерігачів та експертів, по забезпеченню неучасті цього полігона у випробуваннях ядерної зброї.

Завершуються роботи по дезактивації атола Муруроа, колишнього французького ядерного полігона в Тихому океані, і прилеглих до нього територій”.

Крайтрон — такий собі крихітний електронний перемикач, який за мільйонну частку секунди може подавати точно визначену порцію електричного струму. На перший погляд, нічого особливого. Але тільки на перший погляд, бо крайтрон — це пусковий механізм для атомної бомби. Саме тому Технічний відділ засобів контролю МАБРу вніс цю мініатюрну цяцьку до своїх стратегічних каталогів. Зрештою, нічого дивного в цьому немає. Ще якихось три десятиліття тому — наприкінці сімдесятих років двадцятого століття — за крайтронами полювали агенти різних спецслужб та авантюристи. Всі вони намагалися правдами й неправдами роздобути і доставити клієнтам цю електронну начинку для ядерного пирога.

І ось саме з нього, з крайтрона, почалася ця історія…

Того дня мене викликав до себе в кабінет шеф Служби розслідувань Головного інспекторату МАБРу Хільмар Данієльссон і, ні слова не кажучи, вийняв із правої шухляди письмового столу мініатюрний електронний пристрій.

— Сподіваюся, вам знайома ця річ? — запитав вій, порушивши ефектну мовчанку.

Запитання не віщувало нічого приємного, інакше мене б не відкликали з відпустки. А був я аж на Андаманах — у справжньому раї для відпочиваючих… Справа, очевидно, не лише в крайтроні, подумки відзначив я, коли завжди врівноважений швед навіть забув привітати мене з поверненням. Отож я обережно відповів:

— Звичайно. Електронний перемикач, який приводить у дію атомні бомби. — Про всяк випадок, щоб виграти час, додав: — Надшвидкісний електронний перемикач, використовується в ядерних вибухових пристроях.

— Все правильно, інспекторе, — згідливо хитнув лев’ячою гривою Данієльссон. — Стратегічна цяцька. Забавка для дорослих. Тільки забавка небезпечна…