Право на істину - Романчук Олег Константинович. Страница 23

Глава “Вальтера унд Закса” вельми прихильно поставився до мого починання. Відвідання “Фронту” його навіть зворушило. Того ж вечора Ульріх Закс поділився зі мною деякими своїми планами. Як я зрозумів, ця людина вже давно виношувала щось подібне до мого бару, щоправда, в дещо іншому плані. Відвідини “Фронту” остаточно переконали його в тому, що справа потрібна.

Він запропонував мені спілку, гроші. Я охоче пристав, перед тим поцікавившись, у чому полягає ідея створення фірми “Урлауб”.

Закс почав з того, що запитав, чи не відома мені гра у вбивць, якою нині захоплена університетська молодь у Сполучених Штатах. Ви, напевно, чули. Це коли кожен учасник гри полює за іншим, імітуючи вбивство. Вам, скажімо, можуть скинути на голову подушку, до якої буде пришпилена цидулка з написом: “Це мішок вагою 100 кілограмів”, або підкласти в постіль предмет, який імітує вибухівку. За всім цим стежить авторитетний арбітр.

Після такої преамбули гер Закс пояснив, що вже давно хотів утнути щось таке, що, за його словами, добряче струсонуло б напівсонного обивателя й водночас показало: війна не настільки страшна штука, про яку патякають ліві. Що він мав на увазі? Відверто кажучи, навіть я, людина з досвідом у таких справах, не зовсім уторопав, до чого хилить мій співрозмовник. Але незабаром усе стало на свої місця. Річ у тім, що під час війни гер Закс служив в СС. Був помічником коменданта якогось невеличкого концтабору, через що й донині має деякі непорозуміння з Фемідою. Колишніх “кацетників” ще доволі є поміж нас, знаходяться і типи з Центрального відомства по розшуку нацистських злочинців у Людвігсбурзі. Ці також полюбляють пхати свого носа куди не слід. Навіть мені намагалися інкримінувати неофашизм. Ви тільки подумайте!

Пардон, я дещо ухилився. Так ось. Гер Закс вирішив продемонструвати усім, що концентраційні табори були всього-на-всього виховними закладами. З цією метою він загорівся бажанням створити кілька “шоу-концтаборів”, де все мало бути максимально наближене до дійсності. Громадяни нарешті б дістали змогу провести уїк-енд чи відпустку в умовах зразкового порядку і дисципліни. Левову частину витрат він брав на себе, а я, як людина з певним досвідом у сфері розважальної індустрії, очолюю новоутворену фірму “Урлауб” і добираю відповідний штат. Ну, звичайно, “Фронт” увійшов до нашої фірми. Єдина умова, яку поставив переді мною гер Закс — це не афішувати його ім’я. Ха! Ви — це інша справа. Вам я можу розповісти все. Що було далі? Слухаючи нашу розмову, Еріка докинула, що читала, ніби в Англії вже існує щось подібне. “Дилетанти”, — презирливо скривився гер Закс.

Так. Юридично все оформлено належним чином. Усе в рамках конституції. Отож за якихось півроку табір був збудований — точнісінька копія тих, які будувало відомство Гіммлера та організація Тодта в тридцяті роки. Колючий дріт, дерев’яні бараки, вишки з кулеметами. Словом, усі аксесуари та реалії тих часів і тих виховних закладів. Правда, крематорій нам таки не дозволили збудувати. Почалися демонстрації колишніх “кацетників”. Слава богу, поліція у нас ще знає, як відробляти заробітню. Після того, як з усіма непорозуміннями було покінчено (звісна річ, особлива заслуга в цьому гера Закса), ми, нарешті, впритул підійшли до запуску первістка розважальної індустрії. Погодьтеся: у цій сфері наша спроба виглядає багатообіцяючою. Бізнес є бізнес. І нема чого шити політику.

Дібрати персонал було не важко. Бажаючих потрапити в охорону першого підрозділу “Урлауба” виявилося більш ніж достатньо. Основна маса — юнаки з націонал-демократичної партії. Вони отримали есесівську форму, автомати, кулемети, щоправда, з холостими набоями, і вишколених вівчарок.

Все, що мають робити, їх навчили колишні соратники гера Закса, його друзі з ХІАГ — Федерального союзу ветеранів військ СС. Молодики з НДП пройшли чудовий вишкіл, і коли делегація ХІАГ відвідала наш табір, то відзначила, що охорона діє майже як у старі добрі часи. Погодьтеся, це неабияке визнання професіоналізму “Урлауба”.

Що за уїк-енд мав бути минулої суботи? Відкриття. Офіційне відкриття табору. Мав прибути гер Закс із своїми друзями. Було розіслано запрошення багатьом іншим поважним громадянам країни. Ціни за перебування в нашому таборі майже такі, як вхідні квитки у “Фронт”. Я більш ніж переконаний, що бажаючих провести канікули, відпустку, уїк-енд під наглядом кваліфікованих вихователів буде більш ніж досить. Пом’янете моє слово. Я страшенно шкодую, що не зумів прибути на відкриття. Признаюсь вам по секрету, звичайно, що з наступного року ми відкриваємо чотири філіали “Урлаубу” в Арізоні, Огайо, Каліфорнії та Неваді. Що б там не говорили, а в американців розмах куди ширший, ніж у нас. І на розважальній індустрії вони знаються, як ніхто. Щоправда, в даному випадку ми таки втерли їм носа. Ха-ха-ха!

Чи мені відомо, що табір щез і разом з ним уся охорона, найповажаніші громадяни Леопшіца та гості? Що за нісенітниця! Я щойно повернувся з ділового відрядження. Я вам уже казав… Це якесь непорозуміння… Ви не маєте права мене заарештовувати!..

Ганс Шлегер, фоторепортер газети “Більд ам монтаг”:

— Чи я впізнаю, хто зображений на цій фотографії? Що за питання! Ви мене ображаєте, гер Брукгарт. Звичайно, впізнаю! Тим паче, коли сам робив це фото. В центрі глава концерну “Вальтер унд Закс”… Ні. Одяг його мене не дивує. Такі умови гри-відпочинку — всі відпочиваючі грають роль “кацетників”. Ульріх Закс, як завжди, у колі своїх найближчих друзів. Навіть тут. Настрій у всіх чудовий. Хіба не видно? Чи я знаю, що трапилося? Та всяке говорять. Мене це не цікавить. Я зробив усе, що від мене вимагали — дав репортаж з відкриття розважального закладу фірми “Урлауб”. Більше мені нічого не відомо. Знаєте, чим менше знаєш, тим краще спиш.

Франц Шмідлінг, член ХІАГ:

— Акцію фірми “Урлауб” можна лише вітати. Порядок є порядок. Навіть під час відпустки. А порядок і дисципліна — це запорука всього. Розумієте, ВСЬОГО, гер Брукгарт. А то, чи бачите, Гавайї, Мальдіви… Чортзна-що! Я чув, як охорона цього “шоу-концтабору” просила, щоб їм дали справжні набої… Як я їх розумію!.. І, повірте, не втерпів, щоб не сказати їм: “Не поспішайте, хлопчики. Ваш час ще не настав…” Мені дуже шкода, що так несподівано таємниче щез гер Закс. Таких би нам побільше. Що я думаю з приводу його зникнення? Здається мені, що тут без лівих не обійшлося…

Генріх Крюгер, чиновник кримінальної поліції:

— Нічого подібного я в своїй практиці не зустрічав. Якась диявольська оборудка! Нам достеменно відомо, що саме в цьому місці на чотирьох гектарах розкинувся “шоу-концтабір” фірми “Урлауб” і… жодного сліду. Розумієте, ЖОД-НО-ГО! Нечувано! Можете вважати нас за кретинів, невігласів, психопатів, але факт залишається фактом: ані найменшого сліду будівель…

Гюнтер Штайн, біофізик:

— Ви хочете прокоментувати цю аномалію в діяльності “Урлауба”? Ну що ж. Я вельми потішений з того, що така серйозна установа, як ваша, гер Брукгарт, вдалася до моїх послуг. О, та ви, я бачу, непогано знаєте мої роботи з питань матеріалізації психічної енергії. Так, я цілком допускаю, що на відносно невеликій площі, яку займав неоконцтабір, відбулася концентрація психофізіологічних та інформаційних полів індивідумів, що там перебували. І досягла вона такого високого ступеня концентрації, що змогла перенести цей шоу-заклад в інший час… Гаразд, спробую пояснити більш популярно. Справа в тому, що всі учасники цього уїк-енду настільки прониклися ТІЄЮ атмосферою… Розумієте, про що мова? Усі ці охоронники, вірніше, молодики, що виступали в ролі охоронників, відпочиваючі в ролях “кацетників” — всі вони створили таку психофізіологічну атмосферу в навколишньому просторі, що стався прокол, якщо хочете, локальна руйнація часового конти-ніуму. Теоретично весь цей розважальний заклад “Урлауба” з його учасниками опинився десь на межі 30-х і 40-х років.