Нірвана, або Also Sprach Zarathustra - Подерв'янський Лесь. Страница 11

Саломон Самсонович. Ну, як я йому врiзав, цьому хвастуновi?

Африкан Свиридович. Та не кажи, цi коти вже заїбали, я їх усiх вiддав би на мило!

Баба Химка. Вiн, клятий, мишей зовсiм не чiпа. Каже, шо з мишами треба поводитись так, як хочеш, шоб мишi поводились з тобою…

Саломон Самсонович. Ти диви, Толстого читав!

Свирид Опанасович. Топити треба.

Голос з сiней. Не треба.

Входять мишки — Вєра i Надєжда. При першому ж поглядi на них становиться ясно, чому Мурзiк увльокся Толстим. Це здоровеннi тварюки iз частоколом зубiв i великими крилами за плечима. Вєра i Надєжда дуже нагадують страшних птеродактилiв трiасового перiода i ведуть себе соотвєтствєнно.

Вєра. Не треба того ублюдка топить, як трохи пiдросте та зажирiє, ми з Надєю його з'їмо.

Надєжда. Блядь, сука буду!

Надєжда вийма з вуха бичок i розкурює його. Обидвi блядi сидять. розкарячившись, поклавши голi хвости на стола, чухають собi пизди. матюкаються i плюють на пiдлогу.

Африкан Свиридович (сам до себе). Ой-ой-ой! Якi падорви пратiвнi! Ой, як страшно! Ну, я пожалуй, пайду…

Вєра. Сiдєть була команда, блядь!

Африкан Свиридович (сам до себе). Ай! Як страшно! Ви нє пєрєживайтє, я уйду по-англiйськi…

Iз цими словами Африкан Свиридович хоче лiзти в вiкно. Вiн так бздить Вєри i Надєжди, шо, очевидно, хуйово сообража.

Саломон Самсонович. Африкан Свиридович, не тєряйтє чєловєчєскоє лiцо. Хуй їм в рот, тим блядям, лiзьте в дверi!

Вся ця героїчна тiрада пропада даром. Африкан Свиридович, преодолiвши бар'єр пiдвiконня, зника в дикiй природi.

Надєжда. Ну кому це чмо нада? Шо вiн про себе вообража? Я сьоднi так наїлася, шо дивиться на нього не можу!..

Валька. Тато завжди такий, так сидять, пиздять собi, як нормальнi, а потiм раптом як почнуть кричати та боятися. А чого боятися? Чи бзди, чи не бзди, однаково здохнем…

Вєра. Може, в його совiсть не чиста?..

Валька. Ну, про совiсть нiчого не скажу, бо не бачила.

Саломон Самсонович. Щас врем'я таке дурне, у всiх нерви, всi лiкуються, якiхось прiзракiв та фантомiв бачать, а я от скiки живу — жодного не бачив. А ви, дiду?

Свирид Опанасович. Один раз, як малий був i на левадi кози пас, то з лiсу виїзжають четверо, всi на конях, худi i голi. Всi з косами, а в одного ще вєси магазиннi. Мабуть, шо по сiно поїхали, тiки от вiси нахуя?

Валька. А сiно взвєшивать.

Саломон Самсонович. Та! Та хiба це фантоми, то хуйня, а не фантоми. Якiсь казли з дурдому втекли, або ви, дiду, десь чарку йобнули, чи укололись харашо…

Свирид Опанасович. Тада цим не увлєкалiсь, тада порядок був!..

Свирид Опанасович встає i затика сокиру за пояс. Тепер стає видно, шо ззаду у Свирида Опанасовича стирчить здоровенний рудий хвiст, як у сеттера.

Свирид Опанасович (до Химки). Ходiмо стара.

Саломон Самсонович. Куда ви, дiду?

Свирид Опанасович. Рєпку треба витягнуть, здорова, клята, виросла, як клуня!

Валька. Треба Джека й Мурзiка позвати…

Валька тiка з хати. Мишкi — Вєра i Надєжда, баба Химка i Свирид Опанасович iдуть за нею. Саломон Самсонович один лишається в хатi. вiн дiстає з крокодила обiсрану паличку i продовжує чистить з себе гiвно пiд удалi звуки старовинної пiснi „Дубiнушка“, iсполнєнiєм якої обично супроводжуються фiзичнi зусилля любителiв колективного катарсису.

Завiса.