Сад божественних пісень - Сковорода Григорий Савович. Страница 17

Пісня 17-та

Житейське море, що даремно хвилюється, та їнше.

Бачачи життя оцього горе,

Що кипить, немов Червоне море,

Вихром туги, напастi, бiд,

Я розслабнув, жахнувсь i зблiд, -

Горе сущим у нiм!

Припинив я, бiдний, 6iг свiй скоро,

Щоб не втонуть з фараоном в морi [171] .

В пристань тиху бiжу я, мчу,

I криком плачевним кричу,

I здiймаю руки.

О Христе! Не дай згорiти в адi!

Дай в твоїм пожить небесному градi.

Хай у свiй не потягне слiд

Блудниця-свiт, цей темний свiт!

О милостi прiрва!

171

Щоб не втонуть з фараоном в морi. - Йдеться про біблійну легенду. Єврейский народ виходив iз єгипетського полону, фараон iз вiйськом кинувся слiдом. Море розхилилося й пропустило через себе втiкачiв, а фараона з вiйськом потопило.