Сповідь відьом. Тінь ночі - Гаркнесс Дебора. Страница 14

— Інша відьма відразу ж збагне, що ти — мандрівниця в часі, — відмахнувся він від мого заперечення. — І вона зробить на цей факт поправку. Тебе щось турбує іще?

Я похитала заперечно головою, боячись зустрітися з ним поглядом.

Метью не треба було бачити час, що розмотувався у кутку Старої Хижки, аби відчути, що щось негаразд. Якщо вже навіть у нього виникли підозри, що з моєю магією відбувається щось більше, аніж я бажаю розповісти, то мені не вдасться приховати це від жодної відьми, яку сюди можуть запросити.

4

«Школа ночі» з готовністю взялася допомогти Метью в пошуках потрібного створіння. І їхні пропозиції виявили загальну неповагу до жінок, відьом та кожного, хто не мав університетської освіти. Генрі вважав, що найбільш плідним місцем для майбутніх пошуків є Лондон, але Волтер запевнив його, що в переповненому місті мене буде важко сховати від забобонних сусідів. Джордж висловив думку про те, що можна спробувати переконати науковців з Оксфорду допомогти нам своїми фаховими знаннями, оскільки вони принаймні мають належний інтелектуальний потенціал та знання. Том із Метью піддали різкій та нещадній критиці знання місцевих філософів-природознавців та алхіміків, вказавши на їхні численні слабкі сторони, і від цієї ідеї також довелося відмовитися. Кіт вважав необачним та небезпечним доручати мою підготовку будь-якій жінці й склав список тутешніх джентльменів, які могли б зайнятися моєю освітою. До того списку входили пастор церкви Святого Мученика, який добре розбирався в апокаліптичних знаках на небесах, сусідній землевласник на ім’я Смітсон, що бавився алхімією і підшукував собі в помічники відьму або ж демона, а також студент із коледжу Крайст-Черч, який заробляв на тривалу оренду книжок у бібліотеці тим, що складав гороскопи.

Та Метью наклав вето на всі ці пропозиції й вирішив удатися до послуг удовиці Бітон, тутешньої всезнайки та повитухи. Вона була бідна й була жінкою, тобто якраз таким типом створінь, над яким найбільше глузували представники «Школи ночі», але, на думку Метью, ця обставина мала лише сприяти її піддатливості та слухняності. До того ж, удовиця Бітон була єдиною істотою в радіусі багатьох миль, яка мала достовірно підтверджені магічні здібності. Усі інші, за його власним визнанням, уже давно повтікали, бо не бажали жити поруч із вампірами.

— Запрошення вдовиці Бітон може виявитися не такою вже й слушною ідеєю, — зауважила я згодом, коли ми вже вкладалися спати.

— Та ти вже казала про це, — кинув Метью з ледь прихованим роздратуванням. — Але якщо вдовиця Бітон не зможе допомогти нам, то принаймні зможе порекомендувати кого-небудь.

— Кінець шістнадцятого сторіччя — не надто слушний час відкрито ходити по сусідах і розпитувати, чи не знають вони, бува, де мешкає та чи інша відьма, Метью. — Я тільки й могла, що натякнути йому на перспективу полювання на відьом, яка загрожувала мені та членам «Школи ночі», але, хоча й Метью добре знав про жахи, пов’язані з цим огидним явищем, усе одно вважав мої страхи перебільшеними.

— Челмсфордські судилища над відьмами вже стали історією, а Ланкаширські переслідування розпочнуться лише через двадцять років. Якби в Англії ось-ось мало спалахнути чергове полювання на відьом, то я не став би тебе сюди брати, — сказав Метью і почав переглядати кілька листів, які П’єр залишив для нього на столі.

— Ти міркуєш так тому, що ти займаєшся точними науками, а не історією, — відверто сказала я. — Челмсфорд та Ланкашир були лишень крайніми проявами, за якими приховувалось вельми поширене явище.

— Гадаєш, що історик здатен краще зрозуміти дух нинішньої доби, аніж люди, яким довелося в ній жити? — скептично підняв брови Метью.

— Так, — відказала я, наїжачуючись. — Часто саме так і буває.

— Не те казала ти сьогодні вранці, коли не могла второпати, чому в домі немає виделок, — зауважив він. І дійсно: я все перерила догори ногами, доки Метью не пояснив мені, що це кухонне приладдя ще не набуло в Англії широкого вжитку.

— Сподіваюся, ти не один з тих, хто вважає, ніби історики тільки й здатні, що запам’ятовувати дати й розкопувати невідомі факти, — парирувала я. — Моє завдання як історика — зрозуміти, чому в минулому трапилася та чи інша подія. Коли щось відбувається перед твоїми очима, то причини зрозуміти важко, а ретроспективний погляд дає можливість побачити ширший контекст.

— Тоді можеш розслабитися й не турбуватися, бо ти маєш і знання, і ретроспективу, — мовив Метью. — Я розумію твої побоювання, Діано, але запрошення вдовиці Бітон — правильне рішення. «Обговорення завершене» — прозвучало в його інтонації.

— У 1590-х роках траплялися нестачі харчів, і люди не мали впевненості в майбутньому, — сказала я. — І це означає, що люди шукають офірних цапів, щоб вилити на них злість за лихі часи. Може, твої приятелі ще не знають цього, але теплокровні звідниці й повитухи зараз дуже бояться, що їх звинуватять у відьмацтві.

— Я — найвпливовіша людина у Вудстоці, — заявив Метью, беручи мене за плечі. Тому ніхто й ні в чому тебе не звинуватить.

Його зарозумілість вельми здивувала мене.

— Я тут чужа, а вдовиця Бітон нічим мені не завдячує. Якщо я почну привертати до себе допитливі погляди, то стану наражати її на велику небезпеку, — відказала я. — Перш ніж вдаватися до її допомоги, я маю щонайменше сприйматися оточенням як знатна жінка Єлизаветинської доби.

— Ми не можемо витрачати на це час, Діано, — різко кинув Метью.

— А я й не прошу тебе терпляче чекати, поки я навчуся вишивати й варити варення. Але я маю рацію. — Я кинула на нього похмурий погляд. — Можеш кликати свою всезнайку. Але потім не дивуйся, якщо з цього не вийде нічого доброго.

— Довірся мені, — сказав Метью, схиляючи свої губи над моїми. У його очах з’явився мрійливий вираз, і я відчула, як загострився його інстинкт переслідувати жертву та силоміць підкоряти її. Йшлося не лише про чоловіка шістнадцятого сторіччя, який бажав узяти гору над своєю дружиною, йшлося також про вампіра, що хотів упіймати відьму.

— Не вважаю, що суперечки підсилюють статеве бажання, — зауважила я, відвертаючи голову. — Однак Метью явно був протилежної думки. І я відсторонилася на кілька дюймів.

— А я й не сперечаюся, — ніжно відказав Метью, наближаючи свої вуста до мого вуха. — Це ти зі мною сперечаєшся. І якщо ти гадаєш, дружинонько, що я коли-небудь доторкнуся до тебе, коли буду в гніві, то ти глибоко помиляєшся. — Пришпиливши мене своїм поглядом до ліжка, він схопив свої бриджі. — Піду донизу. Може, там хтось іще не спить і складе мені компанію, — сказав Метью і м’якими вкрадливими кроками рушив до дверей і перед ними на мить зупинився. — А якщо хочеш бути схожою на жінку Єлизаветинської доби, то довірся мені й припини ставити під сумнів усе, що я кажу, — різко кинув він і вийшов із кімнати.

Наступного дня один вампір, два демони та троє людей уважно роздивлялися мене, стоячи з протилежного боку широкої підлоги з дощок. Дзвони на церкві Святого Мученика відбили час, і слабке відлуння їхньої мелодії ще довго висіло у повітрі, просякнутому ароматом айви, розмарину та лаванди. Я сиділа на незручному дерев’яному стільці, стиснута набором із блузок, нижньої білизни, рукавів, спідниць та туго зашнурованого корсета. Моє орієнтоване на кар’єру і до дрібниць продумане життя двадцять першого сторіччя блякло і блякло з кожним здавленим подихом. Я похмуро втупилася у вікно, де у тьмяному світлі похмурого осіннього дня холодний дощ лупцював скляні шибки вітражних вікон.

— Elle est ici (Вона вже тут), — оголосив П’єр, зиркнувши в мій бік. — Прийшла відьма, щоб подивитися на мадам.

— Нарешті, — зітхнув Метью. Чіткі лінії його камзола робили його іще більш широкоплечим, а жолуді та дубове листя, вишиті чорним по краях його білого комірця, підкреслювали блідість шкіри. Він схилив набік свою чорняву голову, щоб під новим кутом поглянути, чи успішно пройшла я перевірку на відповідність зовнішньому вигляду єлизаветинської жінки.