Фараон - Прус Болеслав. Страница 36

Халдеєць мовив далі:

— «В ім’я всемогутнього, одвічного бога… Аморуль, Тапеха, Рабур, Латістен…»

Далекі голоси озвалися знову.

— «В ім’я істинного і вічно живого Елої, Архіма, Рабур, заклинаю вас і викликаю… Ім’ям зорі, яка є сонцем, цим її знаком, уславленим і страшним ім’ям бога живого…»

Враз усе стихло. Перед вівтарем з’явився привид в короні, з берлом у руці. Він сидів верхи на левові.

— Бероес! Бероес!.. — вигукнув привид приглушеним голосом. — Навіщо мене викликаєш?

— Я хочу, щоб брати мої в цьому храмі прийняли мене з щирим серцем і прихилили вухо своє до слів, які я приношу їм від братів з Вавілона, — відповів халдеєць.

— Хай станеться так, — мовив привид і зник.

Халдеєць застиг нерухомо, мов статуя, з відкинутою назад головою, з піднесеними вгору руками. Він стояв так з півгодини, в позі, неможливій для звичайної людини.

В цей час відсунувся шматок стіни і до підземелля зайшло троє єгипетських жерців. Побачивши халдейця, який, здавалося, витав у повітрі, спираючись плечима на невидиму опору, вони здивовано перезирнулись. Найстарший мовив:

— Колись і в нас бували такі, а тепер ніхто цього вже не вміє.

Вони обходили його зі всіх боків, доторкалися до задерев’янілого тіла і з тривогою дивилися на його обличчя, жовте й безкровне, як у мерця.

— Може, він умер? — запитав наймолодший.

При цих словах вигнуте назад тіло халдейця поволі випросталося. На його обличчі з’явився легкий рум’янець, і зняті вгору руки опустилися. Він зітхнув, протер очі, мов людина, яка щойно прокинулась, глянув на присутніх і після паузи заговорив:

— Ти, — звернувся він до найстаршого, — Мефрес — верховний жрець храму Пта в Мемфісі. Ти — Гергор, верховний жрець храму Амона в Фівах і найперший сановник у цьому царстві після фараона. Ти, — показав він на наймолодшого, — Пентуер, другий пророк храму Амона й радник Гергора.

— А ти, без сумніву, — Бероес, верховний жрець і мудрець вавілонський, про прихід якого нам було сповіщено ще рік тому, — відповів Мефрес.

— Правду кажеш, — мовив халдеєць.

Він обняв усіх по черзі, а вони схилили перед ним голови.

— Я приношу вам великі слова з нашої спільної вітчизни, що зветься мудрістю, — казав далі Бероес. — Вислухайте їх і чиніть далі як належить.

На знак Гергора Пентуер ступив у глиб підземелля і приніс три стільці з легкого дерева для старших і низький табурет для себе. Сівши неподалік від лампади, він витяг з-за пазухи маленький стилет і табличку, покриту воском.

Коли всі троє сіли, халдеєць почав:

— До тебе, Мефресе, звертається найвища колегія жерців у Вавілоні. Святий стан жерців у Єгипті занепадає. Багато з них загрібають гроші, грішать з жінками і провадять життя серед утіх. Мудрість занедбана. Ви не маєте влади ні над невидимим світом, ні навіть над власними душами. Деякі з вас утратили вищу віру, і для ваших очей закрите майбутнє. Діється навіть гірше: багато жерців, відчуваючи, що сили їхнього духу вичерпані, стали на шлях облуди й спритним ошуканством обманюють простаків.

Найвища колегія каже так: якщо ви прагнете повернутися на праведну путь, Бероес залишиться з вами на кілька років, щоб іскрою, принесеноюзвеликого вавілонського вівтаря, розпалити священний вогонь над Нілом.

— Все нехай буде так, як ти кажеш, — відповів засмучений Мефрес. — Зостанься з нами на кілька років, щоб наша молодь могла навчитися твоєї мудрості.

— А тепер до тебе, Гергоре, слова найвищої колегії. Гергор схилив голову.

— Занедбавши великі таємниці, ваші жерці не спостерегли, що для Єгипту надходять недобрі часи. Загрожують вам внутрішні чвари, які може віддалити лише доброчинність і мудрість. Але ще гірше буде, якщо ви в ближчі десять років розпочнете війну з Ассірією, бо її військо розгромить ваше, прийде на береги Нілу й знищить усе, що існує тут споконвіків.

Таке зловороже розташування зірок, яке сьогодні тяжіє над Єгиптом, трапилося вперше за чотирнадцятої династії, коли вашу країну перемогли і розграбували гіксоси. Втретє воно повториться через п’ятсот або шістсот років — з боку Ассірії й народу парсуа, який живе на схід від Халдеї…

Жерці слухали вражені. Гергор пополотнів, у Пентуера випала з рук табличка! Мефрес конвульсивно стискав амулет, що висів у нього на грудях, і пересохлими губами шептав молитву.

— Отже, стережіться Ассірії, — вів далі халдеєць, — бо нині її час. Жахливий це народ!.. Він зневажає працю й живе війною. Полонених саджають на палі або здирають із них шкіру, знищують здобуті міста, а людей забирають в неволю. Відпочинок у них — полювання на хижих звірів, а розвага — стріляти з лука в бранців або виколювати їм очі. Чужі храми вони перетворюють на руїни, посуд богів вживають на своїх бенкетах, а жерців і мудреців роблять своїми блазнями. Стіни вони оздоблюють шкірою живих людей, а столи — скривавленими головами ворогів.

Коли халдеєць замовк, озвався достойний Мефрес.

— Великий пророче! Ти сповнив жахом наші душі, але не вказуєш нам порятунку. Може бути, і напевно так і є, як ти кажеш, що доля певний час буде до нас неласкава. Але як цього уникнути? Є на Нілі небезпечні місця, які не перепливе жоден човен, але мудрий стерничий оминає згубні вири. Так само і з нещастям народів. Народ — то човен, а час — ріка, що в певних епохах утворює вири. І якщо хисткий рибальський човник може обминути небезпечне місце, то чому б мільйони люду не могли у подібних обставинах уникнути загибелі?

— Мудрі твої слова, — відказав Бероес, — але я тільки дещо зможу на них відповісти…

— Хіба ти не знаєш усього, що має бути? — запитав

Гергор.

— Не питай мене про те, що я знаю, але не можу сказати. Найважливіше для вас — протягом десяти років утримати мир з Ассірією, а це в межах ваших можливостей. Ассірія ще побоюється вас і не відає про зловісну долю, яка тяжіє над Єгиптом. Поки що вона хоче розпочати війну з народами півночі й сходу, які живуть над морем. Отже, зараз саме слушний час укласти з нею угоду.

— На яких умовах? — спитав Гергор.

— На дуже вигідних. Ассірія відступить вам ізраїльську землю аж до міста Акко, і край Едом аж до міста Елат. Так без війни ваші кордони розширяться на десять днів путі на північ і на десять днів на схід.

— А Фінікія?.. — спитав Гергор.

— Стережіться спокуси!.. — заволав Бероес. — Якби сьогодні фараон простяг руку до Фінікії, через місяць ассірійське військо, що має йти на північ і схід, повернуло б на південь і за рік його коні плавали б у Нілі.

— Але ж Єгипет не може зректися свого впливу на Фінікію! — вибухнув Гергор.

— Якщо не зречеться, то сам накличе на себе загибель, — спокійно відповів Бероес. — Зрештою ось що сказала найвища колегія: «Перекажи Єгиптові, — наказували брати з Вавілона, — щоб він на десять років припав до своєї землі, як куріпка, бо чигає на нього яструб злої долі. Перекажи, що ми — халдейці — ненавидимо ассірійців дужче, ніж єгиптяни, бо несемо тягар їхньої влади, але радимо Єгиптові зберегти мир з цим кровожерним народом. Десять років — зовсім малий час, після якого ви зможете не тільки повернути давні позиції, а й нас порятувати».

— Це правда! — мовив Мефрес.

— Поміркуйте самі, — вів далі халдеєць. — Якщо Ассірія вестиме з вами війну, вона потягне за собою і Вавілон, який не любить війни, захопить наші багатства і затримає працю мудрості. Хоч вони, й не підкорять вас, однак країна ваша на довгі роки залишиться зруйнована і втратить не лише незчисленну кількість людей, але й свої родючі землі, які без вашої праці пісок засипав би за один рік.

— Ми розуміємо це, — мовив Гергор, — і тому не думаємо зачіпати Ассірію. Але Фінікія…

— А що вам шкодить, — сказав Бероес, — коли ассірійський розбійник притисне фінікійського злодія? На тому зароблять наші й ваші купці. Якщо ви хочете мати під своєю владою фінікійців, дозвольте їм осісти на ваших берегах. Я певен, що найбагатші й найспритніші з них залюбки втечуть з-під влади ассірійців.