Фараон - Прус Болеслав. Страница 50

Рамзесові так набридло на це дивитися, що він лише через кілька днів згодився відвідати лікарську школу.

Це була водночас І лікарня, а скоріше великий сад, густо засаджений деревами й засіяний запашними травами. Хворі цілі дні проводили на повітрі і на сонці, в ліжках, на яких, замість матраців, було натягнуте полотно.

Коли царевич зайшов до лікарні, там саме робилися різні процедури. Кілька хворих купалися у проточній воді, одного змащували якимись пахучими мазями, другого обкурювали. Деяких присипляли поглядом і жестами рук; один пацієнт стогнав, бо йому щойно вправили вивихнуту ногу.

Певне, тяжко хворій жінці жрець подавав у келиху якусь мікстуру, приказуючи:

— «Ідіть, ліки, ідіть, виженіть недугу з мого серця і з мого тіла, нехай подіє сила ваших чарів…»

Далі царевич, у супроводі великого лікаря, пішов до аптеки, де один з жерців готував ліки з трав, меду, олії, шкурок зміїв та ящірок, із кісток та жиру тварин. При появі Рамзеса жрець навіть не відірвав очей від своєї роботи. Він усе розважував і розтирав якісь речовини для ліків, бурмочучи при цьому молитву: «Зцілили Ісіду, зцілили Гора. О Ісідо, велика чарівнице, зціли мене, порятуй від усіх лихих, поганих, червоних недуг, від гарячки бога і гарячки богині… О Шауагат, син Еєнагат! Ерукате! Кауарушагате! Папарука, папарака, папарука…»

— Що він каже? — спитав царевич.

— Таємниця, — відповів великий лікар, прикладаючи палець до губів.

Коли вони вийшли на безлюдне подвір’я, Рамзес заговорив до великого лікаря:

— Скажи мені, святий отче: що таке лікарська наука і в чому суть її засобів? Я чув, що хвороба — це злий дух, який оселяється в людині і з голоду мучить її, аж поки не дістане належної поживи. І один злий дух, або хвороба, живиться медом, другий — оливою, а третій — відходами тварин. Отже, лікар повинен насамперед знати, який дух оселився в хворому, а далі — яку йому давати поживу, щоб він не мучив людину.

Жрець подумав, а потім відповів:

— Що таке хвороба та як вона вражає людське тіло, цього я не можу тобі сказати, Рамзесе. Але я можу пояснити тобі, бо ти вже очистився, чим керуємося ми, даючи ліки. Уяви собі, що в людини хвора печінка. Так от ми, жерці, знаємо, що печінка перебуває під впливом зірки Пенетер-Дева і лікування має залежати від цієї зірки.

Але тут мудреці діляться на дві школи. Одні стверджують, що людині з хворою печінкою треба давати все, над чим має владу Пенетер-Дева, а саме: мідь, ляпіс-лазур, відвари з квітів, насамперед з вербени й валеріани, і, нарешті, різні частини тіла горлиці й цапа. Інші лікарі гадають, що хвору печінку треба лікувати саме протилежними засобами. А через те, що супротивником Пенетер-Дева є Себек, то такими ліками будуть: живе срібло, смарагд і агат, ліщина й підбіл, а також частини тіла жаби й сови, розтерті на порошок. Але це ще не все. Треба ще не забувати про день, місяць і годину, бо кожен з цих відрізків часу перебуває під впливом своєї зірки, яка може посилювати чи послаблювати дію ліків. Треба, нарешті, пам’ятати, яка зірка та який знак зодіаку сприяє хворому.

Лише взявши все це до уваги, лікар може прописати хворому найдійовіші ліки.

— І ви допомагаєте всім хворим тут, у храмі? Жрець заперечливо похитав головою.

— Ні, — мовив він, — людський розум, який повинен осягнути стільки премудростей, про які я щойно згадував, дуже легко помиляється. І що ще гірше: заздрісні духи, генії інших храмів, ревниві до своєї слави, часто стають на перешкоді лікареві та псують дію ліків. Отже, наслідки можуть бути різні: один хворий зовсім одужує, другому стає трохи легше, а стан третього залишається без змін. Бувають, правда, й такі випадки, коли хворий занедужує ще гірше або навіть помирає… На все воля божа!..

Царевич слухав уважно, але в душі мусив визнати, що небагато розуміє зі всього сказаного. Та, згадавши мету свого перебування в храмі, він спитав великого лікаря:

— Ви хотіли, святі отці, відкрити мені таємницю скарбів фараона. Чи не криється вона в тих речах, які я щойно бачив?

— Аж ніяк! — відповів лікар. — Адже ми не знаємось на державних справах. Незабаром має приїхати сюди святий жрець Пентуер, — це великий мудрець, він зніме з твоїх очей завісу.

Рамзес попрощався з лікарем, ще більше зацікавлений тим, що йому мали показати.

Розділ двадцять сьомий

Храм богині Гатор прийняв Пентуера з великими почестями. Нижчі жерці вийшли на півгодини пішої дороги, щоб привітати знатного гостя. З’їхалось багато пророків, святих отців і синів божих з усіх чудотворних місць Нижнього Єгипту, щоб почути слово мудрості. Через кілька днів у храм прибули верховний жрець Мефрес і пророк Ментезуфіс.

Вшановували Пентуера не тільки тому, що він був радником військового міністра і, незважаючи на молодий вік, членом найвищої ради, а тому, що цей жрець уславився на цілий Єгипет. Боги обдарували його надлюдською пам’яттю, красномовністю і насамперед чудовим даром ясновидця. В кожній речі й справі він вбачав прихований від інших людей зміст і вмів подати його так, що він став зрозумілий для всіх.

Не один номарх і не один високий сановник фараона, довідавшись, що Пентуер правитиме урочисту службу в храмі богині Гатор, заздрили найскромнішому жерцеві, що той почує натхненого богами.

Священнослужителі, що вийшли на дорогу вітати Пентуера, сподівалися побачити його в розкішній церемоніальній колісниці або в ношах на руках восьми рабів. Яке ж було здивування, коли вони побачили худого, з непокритою головою, закутаного в грубе покривало аскета, який їхав верхи на ослиці і привітав їх з великою покорою.

Коли його ввели до храму, він приніс жертву богині і відразу ж пішов оглядати місце, де мали відбутись урочистості.

Після цього Пентуера більше не бачили. Але в храмі та в прилеглих до нього дворах запанувало надзвичайне пожвавлення. Туди звозили коштовний посуд, зерно, дороге вбрання, привели кількасот селян і робітників, з якими Пентуер замкнувся на відведеному для відправи подвір’ї і робив якісь приготування.

Після восьми днів роботи він сповістив верховного жерця богині Гатор, що все готове.

Весь цей час царевич Рамзес, замкнувшись у своїй келії, молився й постив. Нарешті одного дня о третій годині пополудні до нього прийшли, вишикувавшись парами, з десяток жерців і покликали його на свято.

Біля входу в храм царевича привітали старші жерці і разом з ним обкурили пахощами велетенську статую богині Гатор. Потім вони звернули в тісний і низький коридор, в самому кінці якого горів вогонь. У повітрі стояв сморід смоли, що кипіла в котлі.

Недалеко від котла з отвору в підлозі долинали моторошні людські стогони й прокляття. — Що це таке? — спитав Рамзес одного з жерців, які йшли

поруч нього.

Той нічого не відповів, а на обличчях усіх присутніх, наскільки їх можна було побачити, позначились хвилювання і страх.

В цю хвилину верховний жрець Мефрес взяв у руку великий черпак і, набравши з котла киплячої смоли, мовив піднесеним голосом:

— Так нехай згине кожен зрадник святих таємниць!.. Проказавши це, він вилив смолу в отвір підлоги. В підземеллі розлігся несамовитий крик.

— Вбийте мене… якщо в серцях ваших є хоч крихта милосердя! — заблагав голос.

— Хай тіло твоє сточать хробаки!.. — мовив Ментезуфіс, виливаючи розтоплену смолу в отвір.

— Пси!.. Шакали! — хрипів голос.

— Хай серце твоє перетліє на попіл і розвіється в пустелі, — мовив другий жрець, перехиляючи черпак.

— О боги! Чи ж можна стільки терпіти?.. — відповів мученик з підземелля.

— Хай душа твоя з печаттю своєї ганьби й злочинства блукає по тих місцях, де живуть щасливі люди… — проказав інший жрець і знову вилив черпак смоли.

— Щоб вас земля поглинула… Змилуйтесь!.. Дайте хоч передихнути…

Поки черга дійшла до Рамзеса, голос у підземеллі замовк.

— Так боги карають зрадників!.. — мовив до царевича верховний жрець.