Мина Мазайло - Кулиш Николай Гуриевич. Страница 13

Тьотя урочисто:

Харківський окрзагс на підставі арт. 142-144 Кодексу законів про родинну опіку та шлюб оголошує: громадянин Мина Мазайло міняє своє прізвище Мазайло на Мазєнін. (До Рини). А що, не казала я, що прізвище сьогодні буде опубліковане! Не казала!… Пєсней душу вєсєля…

Рина

Тьотю, яка ж радість! Баби з к-рап-лями рядами…

Мазайлиха

Ходят, сєно шевєля… (Засміялась, заплакала).

Увійшов дядько Тарас:

Цікаве що в газеті, чи як? (На нього ніхто не звернув уваги).

Мазайло до тьоті:

І з'явіть ви собі, як я зразу одшукав… Не читаючи газети, одшукав. Якось зразу вийшло, і знаєте через що? Серце!… Кажуть, пишуть - серце орган, що гонить кров, орган кровогону. Нічого подібного! Серце - це орган, що перш за все передчуває і вгадує. Ще за газету не взявся, а воно вже тьох - є публікація! Ще не взявся читати (узявся руками за серце, немов стиснув йому руку), як ти, моє ненаглядне, любе серце, вже тьохнуло: дивися на останній сторінці знизу!… (Стиснув ще міцніш). Спасибі! Спасибі за віщування! Спасибі!… Там сухоє убірають мужичкі є-во кру-ком…

Дядько Тарас

Гм… Невже таки опубліковано! Га?

Знов ніхто на дядька уваги.

Мазайлиха

Така радість, що я вже не знаю, що нам далі й робити!… На воз віламі кідають…

Рина

Що?… На підставі публікації голосно сказати; однині я Рина Мазєніна!

Мазайлиха

Лина Мазєніна!

Мазайло

Мина Мазєнін!… Боже!… Воз растьот, растьот, как дом.

Дядько Тарас

Га, питаюся?

Тьотя Мотя

А тепер слухайте, милії мої люди. Є пропозиція газету завести у рямці…

Рина

Під скло, тьотю! У нас залишились рями і скло від царського портрета на горищі… Ура-а!

Тьотя Мотя узяла газету:

В рямці! Всім нам прибратися і врочисто поздоровити хрещеника, пообідати… (Пішла і, проходячи повз дядька Тараса, весело, жартівливо показала на нього). Ну!… В ажіданьї конь убогій точно вкопаний стоїть… Ха-ха-ха. (Вийшла).

Мазайло

Уші врозь, ду-кою но-кі… Лино! А вийми мені й подай сюди до люстра дореволюційний парадний мій сюртук. Став перед люстром. Рина і Мазайлиха побігли.

Дядько Тарас

Га? Думалось - Мазайловський, мірялось - Мазайлович, мріялось - Мазайленко з кореня "маз" вийде, а вийшов Мазєнін. П'ять на п'ять було! Ой дурень я, дурень!… (Пішов, ухопившись за голову).

Убігла Мазайлиха з сюртуком:

На!… Мотенька сказала, щоб ти мерщій одягався, бо й нам треба до люстра… Крім того, може, знайомі, сусіди, дізнавшись про публікацію, прийдуть… Мерщій же, Минусю, мерщій! Щоб не вийшло: і как будто стоя спіт… Поцілувавши чоловіка, побігла.

Мазайло сам:

Однині я - Мина Мазєнін. (Став перед лю-стром). Здрастуйте, Мазєнін, Мино Марковичу! (Привітався на другий голос). А-а, добродій Мазєнін? Моє вам!… (Ще привітався на третій голос). Товаришу Мазєнін! Здрастуйте!… (Іще привітався). Здоров був, Мазєнін! Зайдімо?… Гм. (Помріяв трошки). Ви не знайомі? (Подавши комусь руку). Дуже приємно - Мазєнін. (Уклонився). Будь ласка, ви часом не Мазєнін?! (Кивнув головою). Так, я Мазєнін!… (Офіційним голосом). Ваше посвідчення, громадянине! (Тоді немов подав комусь посвідчення). Будь ласка! Мазєнін! (Тоді з офіційного на м'якший). Вибачте, ось у ці двері, товаришу Мазєнін… (Ситим голосом). Були там Вишньов, Спаський, Де Розе, Мазєнін…

Убігла Мазайлиха:

Рина вже дістала з горища раму… Ти скоро?… Та навіщо ти скидаєш штани?…

Замріяний, Мазайло машинально застебнув штани і знов до когось: Вдома?… Скажіть, що прийшов Мазєнін з дружиною. Здрастуйте!… (Підвів до когось жінку). А це моя дружина.

Мазайлиха

Ах, Мазєніна… А тепер, Минасю, я… Це мій чо-ло…

Мазайло перехопив:

Ні, не так… (Немов подзвонив і тоді до покоївки). Тут живуть Мазєніни?… Будь ласка…

Мазайлиха

А ще краще так… (Немов вітаючись і цілуючись з кимось). Прошу ласкаво, заходьте… Це мій чоло…

Мазайло вклонився:

Мазєнін! Ні, краще так: вип'ємо за здоров'я нашого вельмишановного Мини Маркoвича Мазєніна!…

Мазайлиха

За мадам Мазєніну! За Килину Трохимівну Мазєніну!… (Випила).

Тим часом через кімнату пройшов, нікого не бачачи, не помічаючи, дядько Тарас:

Дурень же я, дурень!

Мазайло, теж нічого не помічаючи, немов випивши:

Вип'ємо, Мазєнін, га?

Мазайлиха, кокетуючи, пальчиком:

Мадам Мазєніна!… Випийте…

Вскочила Рина:

Тьотя вже заводить газету під скло. Ви ско… Та навіщо ти, папо, скидаєш спідню сорочку? Мамо! А ти здуріла! Теж розстебнулася…

Мазайло замріяно:

Слово має Мина Маркович Мазєнін.

Мазайлиха замріяно:

Вам скільки аршин, мадам Мазєніна?

Мазайло

Браво! Хай живе Мазєнін!…

Мазайлиха

Ці квіти і конфекти однесіть, будь ласка…

Рина замріяно:

Рині Мазєніній…

Мазайло

Чули? Помер Мазєнін, Мина Маркович…

Мазайлиха

Засмучені тяжко, про це жалібно оповіщають всіх родичів і друзів дружина…

І дочка Мазєніни… (Замислилась).

Через кімнату перейшов, нікого не бачачи і нічого не помічаючи, дядько Тарас:

Ой-ой-йой же дурень!

Мазайло

На цвинтарі пам'ятник золотими буквами: "Тут очиває прах Мини Марковича".

Мазайлиха

Мазєніна.

Мазайло

Або просто: тут Мазєнін…

Рина

І наша вулиця - вулиця Мазєніних.

Обнялися втрьох і од щастя заплакали.

Увійшла тьотя Мотя:

Я вже все зробила: газета в рямцях, під склом!… Ви ско… Та що з вами, милії ви мої люди!… Що трапилося?… Ви плачете?…

Мазайло

Це ми з радості… Ну, якось не віриться, чи давно було: Квач, Мазайло, Мазайлиха, Мазайлята, Мазайлівна… І от ми - Мазєніни, і от я нарешті - Мазєнін!

Тьотя й собі слізку вронила:

Треба буде й собі трошки одмінити прізвище. Розторгуєва - це прекрасне прізвище, та, жаль, не модне тепер… От, наприклад, Мєталова-Темброва - зовсім інша річ…

Увійшов дядько Тарас:

Та який же дурень!… (Побачив, як обнялися тьотя, Мазайло, Мазайлиха, Рина). Так… Як був собі до революції у нас підрядчик один земський та будував він земству школи, лікарні, дороги. Ну, а собі за це - будинки. Хоч і крав, дак міцно ж будував, не те, що тепер для житлокоопів будують. Та не про це я хотів сказати. Як прийшла революція, то націоналізували його будинки. То він, через п'ять років із тюрми вийшовши, пішов просто до виконкому. Прийшов, двері прочинив та й пита: я ще вам не потрібний? Ні, кажуть… Ну, то я послі прийду… Так оце і я тепер спитаю (сумно-лукаво) - я вам ще не потрібний?

Тьотя Мотя

Ні!… (До Мазайлів). Ходімо, я ж покажу газету, мої милі. Ви не впізнаєте її!…

Дядько Тарас услід:

Ну, то я послі прийду.

Тьотя Мотя

Ба ні!… Ви нам потрібний! Будь ласка, одчиніть двері, як хто прийде до нас поздоровити Мину Марковича… Будь ласка! (Пішли).

Дядько Тарас од образи не зна, що робити.

Постукав до Мокія:

Тобі я ще не потрібний?