Мина Мазайло - Кулиш Николай Гуриевич. Страница 11
Тьотя Мотя
Голосую! Хто за мою пропозицію, себто щоб змінити прізвище, прошу підняти руки. Один (на себе), два, три чотири…
Рина до Улі, що не підняла руки:
Улько-о!
Уля
У мене рука болить… Веред…
Який веред? Де?
Отут, на правій руці… Отут, під пахвою.
Ліву підніми!
Лівою не можу.
Тьотя і Рина засичали на неї:
Що! Без руки можна сказати. Скажи так: я за! Скажіть, Улю: я за. Милая, скажіть…
Уля
Я за… була, що треба сказати… Крім того, не можу і, крім того, мені треба негайно вийти… (І рвучко, не спиняючись, вибігла).
Тьотя Мотя
Будь ласка! Без неї обійдемось. Хто за нашу резолюцію голосує, підніміть руку! Один, два, три, чотири…
Дядько Тарас
А дайте мені тепер слово, бо я, мабуть, буду п'ять…
Тьотя Мотя побачила, що лихо, - вийде чотири на п'ять:
Будь ласка, маєте слово.
Дядько Тарас, не поспішаючи, вийняв записну книжку і, заглядаючи в неї, почав:
Року 1654 прибули на Україну посли од трьох держав, що хотіли взяти до себе Україну, - од Москви, од турків, од Польщі. Богдан скликав раду (зазирнув у книжку). В Чигирині, щоб вона вибрала, під чию руку піде Україна. Посли прибули на Україну з багатими гостинцями: гостинці польські були загорнуті в килим, турецькі - в дорогий шовк, а гостинці московські…
Раптом тьот я
Вибачайте!
Одкликала дядька Тараса, по секрету йому:
Ти мені тут не крути. Краще прочитай ось оце… (Розгорнула свою записну книжку). Року 1918-го носив у Києві жовто-блакитного… Зрозумів? (Одійшла).
Дядько Тарас голосує за мою…
Дядько Тарас раптом одкликав тьотю Мотю, по секрету їй:
А ти роззуй очі та прочитай ось це. (Показав у свою книжку). Року 1919-го носила біло-синьо-червоного…
Тьотя
А я скажу - під біло-синім носила червоного. Червоний зостався… (Одійшла).
Дядько Тарас до Губи. Очманіло:
Скажіть, ви не з тих Губ, що Пархим Губа бив ляхів року 1648-го?…
Губа
Мій батько Пархим бив шляхту року 1920-го.
Дядько Тарас
Ху-х… (До всіх). Так ото я й кажу. Було колись на Вкраїні. (Зітхнув).
Тьотя Мотя
Дядько Тарас пристає на мою пропо…
Дядько Тарас
Тільки з умовою: подумай, Мино! Подумай, що скажуть на тім світі діди й прадіди наші, почувши, що ти міняєш прізвище…
Задумався, тяжко замислився. Мазайло схилився на люстро. Мислі, як хмари, як туман, окрили посивілу голову. Окрили, заскакали. Заскакав якийсь дід-запорожець. Забриніла мелодія: "Ой, сів пугач на могилі та й крикнув він "пугу".
Дід-запорожець
Пугу! Чи не видно, бува, наших з Великого Лугу?
У Мазайла волосся дибки стало:
Хто ви?
Дід заскакав, шаблею іржавою забряжчав:
Я твій пращур і той дід, що надіявся на обід, та без вечері ліг спати… (Десь взялася у діда мазниця. Махнув квачем). Запорожець славний був і колеса мазав. Отож і Мазайло-Квач прозивався. Як ішли козаки на чотири поля - мазав, як ішли козаки на чотири шляхи - мазав. Мазав, щоб не пропадала тая козацька слава, що по всьому світу дибом стала, а ти моє славне прізвище міняєш?!
Музика перейшла на скрип. Заскакав другий дід, чумак, теж з мазницею, з квачем:
Як пугу, то й пугу. Чи не видно й чумаків край зеленого лугу? (До Мазайла). Я - твій прадід Василь, що надіявся на сіль, та й без солі ліг спати. Ще з діда Мазайло-Квач прозивався і чумацькі колеса мазав. Як рипіли вони на південь - мазав, як рипіли на північ - мазав, а ти моє славне прізвище міняєш?!
Заскакав ще третій дід, селянин, без мазниці й квача:
Я твій дід селянин Авив, що був собі та жив, ма-зав чужії вози, бо свого вже не стало, а ти моє славне прізвище міняєш? Десь удалині з'явилась невідома постать з телефоном, на аеромоторі, під № 31-51.
Заскакали, заговорили в гучномовець:
Алло! Алло! Мої предки з Великого Лугу! Об-міняйте свої прізвища на принципові числа у всесвітній номерній системі. Ало! Але! Алю! Улю!
Дядько Тарас сказав Мазайлові:
Уля втекла, і я, мабуть, буду п'ять. Чуєш, Мино, коли вже міняєш, то хоч корінь "маз" залиш! Га?
Мазайлові здалося, що замість дядька Тараса він бачить ще четвертого діда з квачем. Отож, коли Тарас торкнувся Мазайла, тому здалося, що цей дід задавить його. Скочив і не своїм голосом:
Ой-о! Залишаю корінь, тільки не чіпайте мене, діду, не чіпайте мене. Боже мій. Боже мій…
Тьотя Мотя
Прекрасно! Ми на цей корінь придумаємо безпо-добне прізвище. Хто голосує за цю резолюцію? Один, два, три, чотири, п'ять, шість… Хто проти? Один, два, три…
Рина, Баронова-Козино заплескали.
Оповіщаю конкурс.
Загомоніли, заходили: Мазайлиха, Рина, Баронова, дядько Тарас. Тьотя вписувала нові прізвища, що їх вигукували Мазайлиха - Мазов.
Дядько Тарас
Ну й прізвище - Мазов-Лазов-Лоза-Залоза… А по-моєму, кращого не буде, як Зайломаз. Зайломаз!
Рина
Зайломаз? Ха-ха-ха… Та що різнить Зайломаза з Мазайлом? Що? Однаково! Краще Мазеленський.
Дядько Тарас
Де ж там однаково: то ж Мазайло, а то - Зайломаз.
Мазайлиха
Де Мазе.
Тьотя Мотя
Де Мазе - це на французький штаб, а ми люди, слава Богу, руські.
Баронова-Козино
Рамзес! Класичне прізвище!
Тьотя
Рамзес? Може, Рамзесов?… Давайте краще Рамзєсов! Милі мої люди!
Рамзєсов, га?
Дядько Тарас
А де корінь "маз"? Геть Рамзесова! Кореня нема!
Мазайлиха і Баронова-Козино
Фон Мазел! Рамазай-Арзамасов!
Дядько Тарас
Краще Мазайловський! (Нишком: "Похоже на гетьман Виговський").
Тьотя на Тараса:
Польське прізвище, і хто ж пропонує?
Дядько Тарас
Ну, тоді Мазайлович. (Нишком: "Гетьман Самойлович").
Тьотя Мотя
Щоб було похоже на "Мойсей Мазайлович", що вже торгує у нас в Курську й нашу московську вимову псує, - нізащо!
Дядько Тарас
Мазайленко! Мазайленко. (Нишком: "Гетьман Дорошенко").
Тьотя Мотя
Годі вже! Годі!… Дайте другим сказати.
Рина
Мазанський… Боже мій! Мазєнін! Похоже на Єсєнін. Мазєнін! Мазєнін!…
Тьотя
Прекрасно! Геніально! Мазєнін… Вам до вподоби, Мино, Мазєнін?
Мазайло зворушено, аж задихнувся:
Дєті мої!
Баронова поправила:
Дєці мої…
Мазайло
Дєці мої! Я б ваші прізвища всі забрав би на себе і носив. Проте можна тільки одне носити, і мені здається - Мазєнін найкраще. Тьотя і вся її партія крикнули - ура!
Завіса
Четверта дія
1
Четвертого дня прибігла У л я. Зворушена. Весела:
Я його прикохала, і знаєш чим, Рино? Знаєш?
Рина
Ну, Улюню, золотко? Ну?
Уля
Учора ввечері пішли ми в сквер… Ні, постривай, не так… Пам'ятаєш, я тобі розповіла… (Спинилась). Мока вдома?
Рина кивнула головою:
До бібліотеки збирався йти…
Уля радісно:
Невже! (Пальчиком). От!… (Хвилюючись, але тихше). Пам'ятаєш? Я тобі розповіла… як я вперше вела його черезсквер і він сказав уривок із вірша. Я покрию свого милого слідочок, щоб вітер не звіяв…
Рина
Пам'ятаю! Ну?
Уля
Ото і запали мені в душу ті слова. Ото і спитала якось, чи не зна він усього вірша. Ні, каже, Улю, ці слова у Грінченка, а де цілий вірш, то вже місяць шукаю і ніяк не можу знайти. Я й подумала, а що, як я знайду? І от уяви собі. Купила Грінченкового словника, одшукала слова аж у другому томі, Рино, аж на сторінці 647-й. Дивлюсь, під ними примітка: Чуб., римське п'ять, 46. Кого тільки не питала, де тільки не була, не знають, що воно таке. Нарешті в одного іновця - квартири нема, так він по бібліотеках гріється, - дізналася, Чубинського, том п'ятий, сторінка сорок шоста. У публічній насилу знайшли. Додому не дають, дак я в бібліотеці вичитала, Рино… і от учора ввечері у сквері я стала перед Мокою та: