У вогні - Коллінз Сюзанна. Страница 21

— Допомога потрібна? — її сірі очі були повні водночас страху й рішучості.

— Ні, але можеш збігати по Гейзел? Попросити її прийти до мене? — спитала я.

—Певна річ, — промовила Ліві й розвернулася.

— Ліві! — гукнула я. — Тільки нехай дітей лишає вдома.

— Гаразд, я з ними посиджу, — відповіла вона.

— Дякую!

Я схопила Гейлову куртку і поквапилася за іншими.

— Приклади до рани сніг, — звелів Геймітч через плече.

Я загребла пригорщу снігу і притулила до щоки — холод трохи приглушив біль від удару. З лівого ока текли сльози, я вже майже нічого не бачила і рухалася винятково по сліду тих, хто йшов попереду.

Дорогою я дослухалася до розмови Бриделя і Тома, Гейлових напарників, які намагалися відтворити, що ж сталося. Либонь, Гейл завітав до будинку Крея, як робив це сотні разів, адже Крей завжди добре платить за дику індичку. Але наразився на нового старшого миротворця на ім’я — хтось сказав — Ромул Тред. Ніхто й гадки не мав, куди подівся Крей. Ще сьогодні вранці він — вочевидь, досі командувач округу — купляв на Горні горілку, а тепер його ніде нема. Тред негайно взяв Гейла під арешт — оскільки той стояв із мертвою індичкою в руках, годі було виправдовуватись. Новина про халепу розлетілася швидко. Гейла привели на площу, примусили зізнатись у скоєному злочині й винесли вирок — відшмагати батогом, причому вирок підлягав негайному виконанню. Заки з’явилась я, йому вперіщили вже щонайменше сорок разів. Знепритомнів він десь на тридцятому ударі.

— Пощастило, що він мав при собі тільки індичку, — сказав Бридель, — Якби в нього знайшли стільки здобичі, як зазвичай, ото була би біда.

— Він сказав Тредові, що вполював індичку, тиняючись по Скибі. Сказав, що вона залетіла через паркан, і він заколов її гілкою. І все одно це злочин. Якби дізналися, що він був у лісі зі зброєю, його б напевно стратили, — промовив Том.

— А що трапилося з Дарієм? — спитав Піта.

— Десь після двадцятьох ударів він утрутився — сказав, що цього досить. Тільки зробив він це не так мудро й офіційно, як Пурнія, — схопив Треда за руку, а той ударив його по голові руків’ям батога. Нічого доброго йому не світить, — сказав Бридель.

— Схоже, нам усім нічого доброго не світить, — зронив Геймітч.

Почав падати сніг, густий і лапатий, він тільки погіршив мені видимість. Нарешті я набрела на стежку, що вела до мого будинку; я попрямувала по ній, покладаючись більше на слух, ніж на зір. Двері відчинились, і сніг забарвився в золоте. Мама, яка, безсумнівно, давно чекала на мене — я зникла на цілий день, нічого не пояснивши, — з подивом дивилась на нашу компанію.

— У нас новий старший миротворець, — буркнув Геймітч, а вона швидко кивнула, ніби іншого пояснення і не потребувала.

Я дивилась на неї з благоговінням, як і завжди, коли спостерігала, як вона з жінки, що кличе мене розчавити павука, перетворюється на жінку, яка не відає страху. Коли до неї приносять хворого при смерті... думаю, тільки тоді вона почувається на своєму місці. За кілька секунд із нашого довгого кухонного столу все прибрали, застелили його стерильним білим простирадлом і поклали на нього Гейла. Мати з чайника налила в таз води і звеліла Прим дістати з шафки ліки. Сухі трави, настоянки, медикаменти з аптеки. Я дивилась на її руки, на довгі тонкі пальці, що кришили зілля, додавали в таз краплі настоянок. Мама вмочувала ганчірку в теплу воду і паралельно давала Прим вказівки щодо приготування другої суміші.

Нарешті мати поглянула на мене.

— Око зачепило?

— Ні, на оці тільки набряк, — відповіла я.

— Приклади до нього ще снігу, — звеліла вона. Але в ту мить я була не на першому місці.

— Зможеш його врятувати? — спитала я маму.

Вона нічого не відповіла, тільки викрутила ганчірку і помахала нею в повітрі, щоб трохи охолодити.

— Не хвилюйся, — сказав Геймітч. — До Крея багато кого карали батогом. І саме твоя мати їх усіх лікувала.

Я не могла пригадати часи до Крея — часи, коли старший миротворець вільно користувався батогом. Тоді моїй матері було приблизно стільки, скільки зараз мені, вона працювала в аптеці своїх батьків. Уже тоді, мабуть, у неї були руки цілительки.

Дуже обережно вона почала обмивати Гейлову скалічену спину. Мені стало млосно, я почувалася геть безпорадною, а з руки на підлогу крапав розталий сніг. Піта всадовив мене в крісло та приклав мені до щоки свіжий компрес зі снігом.

Геймітч відіслав Бриделя й Тома додому — я бачила, як він перед виходом пхає їм у руки монети.

— Не відомо, що станеться з вашою зміною, — промовив він.

Вони кивнули та взяли гроші.

Прибігла Гейзел, захекана, рум’яна, у волоссі — свіжий сніг. Вона мовчки сіла на табурет біля столу, взяла Гейлову долоню та притисла її до вуст. Моя мати не звернула уваги навіть на, неї. Вона перебувала в тому особливому просторі, де є місце тільки для неї та пацієнта, зрідка ще для Прим. Решта можуть почекати.

Навіть її професійним рукам знадобилось чимало часу, щоб промити всі рани, врятувати ті клаптики шкіри, які ще можна було врятувати, змастити спину маззю й намотати легку пов’язку. Коли кров ущухла, я розгледіла всі удари батога — і вони болем відбились у рубці на моєму обличчі. Я помножила свій біль на сорок — і могла лише сподіватися, що Гейл отямиться нескоро. Та мої надії були марні. Коли мати наклала останню пов’язку, з його вуст зірвався тихий стогін. Гейзел гладила його по голові та щось шепотіла, а мама й Прим перебирали мізерні запаси знеболювального — дістати його можна тільки в лікарів. Знеболювальне страшенно дороге, і його завжди бракує. Мати приберігає його для найгіршого болю. Але що таке найгірший біль? Як на мене, найгірший біль — той, який відчуваєш зараз. Дали б мені волю, я б роздала все за один день, бо геть не можу дивитись, коли хтось мучиться. Мати ж намагається приберегти знеболювальне для вмираючих, щоб хоч якось полегшити перехід на той світ.

Коли Гейл отямився, мама з Прим вирішили дати йому трав’яної настоянки.

— Це не зарадить, — промовила я.

Вони пильно подивились на мене.

— Це не зарадить, я знаю, як діє зілля. Настоянка знімає лише головний біль.

— Катніс, ми змішаємо її зі снодійним сиропом, Гейл упорається. Трави радше проти запалення, ніж... — рівним голосом почала мати.

— Дай йому справжні ліки! — заверещала я. — Ну! Хто ти така, щоб вирішувати, який біль він зможе витримати, а який ні?!

Від мого лементу Гейл заворушився, спробував дотягнутися до мене. Від руху крізь бинти проступила свіжа кров, і Гейл болісно застогнав.

— Виведіть її звідси, — звеліла мати.

Геймітч і Піта буквально виволочили мене з кімнати, а я викрикували якісь грубощі. В одній із кімнат вони вклали мене на ліжко і міцно тримали, доки я не припинила пручатися.

Поки я лежала, схлипуючи, а сльози намагалися пробитися крізь щілину, на яку перетворилося моє око, Піта пошепки розповідав Геймітчу про президента Снігоу та про повстання в Окрузі 8.

— Катніс пропонує нам усім тікати, — підсумував він. Але якщо Геймітч і мав свою думку щодо цього, він її не висловив.

За якийсь час прийшла мати й узялася до мого обличчя. А тоді довго тримала мене за руку і пестила, поки Геймітч розповідав, що ж трапилося з Гейлом.

— Отже, знов починається? — промовила вона. — Як раніше?

— Схоже на те, — була відповідь. — Хто б міг подумати, що ми шкодуватимемо, коли старий Крей піде у відставку?

Крея не любили не тільки через його однострій миротворця, а й через те, що він мав звичку за гроші заманювати нужденних молодих жінок до себе в ліжко, — ось чому він викликав відразу. У найважчі часи найголодніші в сутінки збирались у нього під дверима, змагаючись за можливість заробити кілька монет, продавши своє тіло, щоб нагодувати родину. Якби я була трохи старша, коли помер батько, я б, мабуть, учинила так само. Але натомість я навчилась полювати.

Я не знала,(що саме мала на увазі моя мати, кажучи «знов починається», але була занадто розлючена й ображена, щоб її спитати. Але в голові таки десь відклалося, що повертаються гірші часи, бо коли пролунав дзвоник у двері, я скочила з ліжка. Хто це може бути в таку пізню годину? Відповідь тільки одна. Миротворці.