У вогні - Коллінз Сюзанна. Страница 22

— Гейла не заберуть, — промовила я.

— Може, це прийшли по тебе, — зронив Геймітч.

— Або ж по вас, — відтяла я.

— Це ж не мій дім, — нагадав він. — Але я відчиню.

— Ні, я сама відчиню, — тихо промовила мати. Одначе ми всі попрямували за нею в коридор, до дверей, за якими наполегливо лунав дзвоник. Та коли мати відчинила двері, за ними, замість цілого взводу миротворців, стояла самотня засніжена постать. Мадж. Вона простягла мені мокру картонну коробочку.

— Це для твого друга, — промовила вона.

Я зняла кришку і побачила всередині півдюжини пляшечок із прозорою рідиною.

— Це моєї мами. Вона дозволила. Беріть, будь ласка.

Вона розвернулась і зникла у завірюсі — ми не встигли її зупинити.

— Божевільна, — пробурмотів Геймітч, коли ми рушили за матір’ю на кухню.

Хай що мати дала Гейлу, я мала рацію — це не зарадило. Він скреготів зубами, все тіло блищало від поту. Мати наповнила шприц прозорою рідиною і зробила Гейлу укол у руку. Майже одразу його обличчя почало вияснюватися.

— Що це за ліки? — спитав Піта. — З Капітолія. Називаються морфлій, — відповіла мати.

— Я не знав, що Мадж знайома з Гейлом, — промовив Піта.

— Раніше ми продавали їй суниці, — буркнула я майже зі злістю.

Що ж мене так розлютило? Звісно ж, не те, що Мадж принесла ліки.

— Мабуть, вона дуже любить суниці, — зронив Геймітч.

Ось що мене роздратувало! Натяк, що між Гейлом і Мадж щось є. Мені це не сподобалося. Дуже не сподобалося.

— Вона моя подруга, — тільки й спромоглася я відповісти.

Тепер, коли знеболювальне трохи полегшило Гейлові страждання, ми теж розслабилися. Прим нагодувала нас печенею з хлібом. Мати запропонувала Гейзел відпочити в одній із кімнат, але вона пішла додому, до малечі. Геймітч і Піта хотіли залишитися, але мати відіслала їх обох по домівках. Вона знала, що заганяти мене в ліжко зараз марно, тому дозволила побути з Гейлом, поки вони з Прим відпочинуть.

Ми з Гейлом залишились на кухні наодинці, я сіла на стілець Гейзел і взяла Гейла за руку. За якийсь час пальці мої насмілились діткнутися його обличчя. Я вперше торкалась його густих темних брів, вигину щоки, лінії носа, ямки, де починається шия. Я провела рукою по щетині на його підборідді й нарешті дісталась губ. М’яких, повних, ледь потрісканих. Його подих зігрів мою замерзлу шкіру.

Цікаво, уві сні всі здаються молодшими? Зараз Гейл був схожий на того хлопчика, на якого я наскочила в лісі багато років тому, — хлопчика, що звинуватив мене, буцім я краду здобич із його пасток. Що за двоє ми були тоді — налякані безбатченки, долею примушені рятувати наші родини від голодної смерті. Відчайдушні, але з того дня більше не самотні, бо знайшли одне одного. Я згадувала чудові миті, проведені в лісі, ліниву пообідню риболовлю, день, коли я навчала Гейла плавати, той раз, коли я підвернула коліно і він відніс мене додому. Ми по-дорослому розраховували одне на одного, прикривали одне одному спини, спонукали одне одного бути відважними.

Вперше подумки я помінялася з Гейлом місцями. Уявила, що це Гейл на Жнивах зголосився добровольцем замість Рорі, щоб урятувати братика, уявила, що він зник із мого життя і, щоб вижити, став хлопцем якоїсь незнайомої дівчини, а потім повернувся додому разом із нею. Вони живуть поряд. Він пообіцяв із нею одружитися.

Ненависть, яку я відчула до Гейла, до примарної дівчини, до всього, що я собі науявляла, була така реальна та близька, що мені забракло повітря. Гейл мій. А я його. І крапка. Чому для того, щоб я це усвідомила, йому довелося мало не померти під батогом?

Бо я егоїстка. Боягузка. Бо я з тих дівчат, які замість допомогти тікають, рятуючи власне життя й залишаючи страждати та помирати тих, хто втекти не може. Саме таку дівчину Гейл сьогодні зустрів у лісі.

Не дивно, що я виграла Ігри. Які ніколи жодна пристойна людина не вигравала.

«Ти врятувала Піту», — промайнуло слабке виправдання.

Але зараз навіть це було під питанням. Я добре знала і розуміла: якщо я дозволю хлопцеві загинути, то коли повернуся в Округ 12, моє життя стане нестерпним.

Я поклала голову на краєчок столу, кривлячись від огиди до самої себе. Шкодуючи, що не загинула на арені. Бажаючи, щоб Сенека Крейн підірвав мене, як і мав, за словами президента Снігоу, зробити, коли я піднесла до рота отруйні ягоди.

Ягоди. Я зрозуміла, що відповідь на питання, хто я така, захована в тій пригорщі отруйних ягід. Якщо я хотіла врятувати Піту, бо знала, що мене обминатимуть, як пранцювату, коли повернусь без нього, тоді я нікчема, негідниця, паскуда. Якщо зробила це, бо кохаю Піту, тоді я знов-таки егоїстка, але мене можна пробачити. Та якщо я використала ягоди, щоб кинути виклик Капітолію, я чогось варта. От тільки проблема в тому, що я гадки не маю, що саме відбувалось у моїй душі в той момент.

А може, люди в округах праві? Може, то й справді був вияв непокори, навіть якщо вчинила я його несвідомо? Бо десь глибоко в нутрі я таки усвідомлюю, що втекти і врятувати родину і друзів — це не вибір. Навіть якби втеча вдалася. Це нічого не виправить. Не припинить катувань — таких, як сьогодні зазнав Гейл.

Життя в Окрузі 12 не надто відрізняється від життя на арені. В якусь мить слід просто припинити втікати, розвернутися й постати віч-на-віч із тими, хто хоче твоєї смерті. Найважче — знайти в собі мужність це зробити. А в Гейла ця мужність є. Він народився бунтівником. А я мрію про втечу.

— Пробач мені, — прошепотіла я, нахилилась і поцілувала його.

Його вії затремтіли, і він поглянув на мене крізь туман ліків.

— Привіт, Катніп.

«Катніп» — це котовник, від якого шаленіють коти. Гейл прозвав мене так, коли в лісі до мене якось причепилася скажена рись.

— Привіт, Гейле, — промовила я.

— Я думав, ти вже втекла, — сказав він.

Вибір у мене невеликий. Померти, як загнаний звір, у лісі, або ж померти тут, поряд із Гейлом.

— Я нікуди не тікаю. Я залишаюся, щоб створити ще більше проблем.

— Я теж, — усміхнувся Гейл — і тут-таки ліки затягнули його в забуття.

РОЗДІЛ 9

 Хтось потрусив мене за плече, і я випросталась на стільці. Виявляється, я так і заснула, поклавши голову на стіл. Біле простирадло добре пом’яло мою здорову щоку. Друга щока, яка скуштувала батога від Треда, пульсувала від болю. Гейл і досі спав, але пальці наші були переплетені. Я відчула запах свіжого хліба і покрутила задерев’янілою шиєю в пошуках Піти. Він стояв поряд і сумно дивився на нас. Я зрозуміла, що він тут уже довгенько.

— Катніс, іди нагору, в ліжко. Тепер за ним нагляну я, — промовив він.

— Піто, пам’ятаєш, я вчора казала про... Про втечу, — почала я.

— Я все розумію, — відповів він. — Не треба нічого пояснювати.

В блідому світлі сніжного ранку я побачила на столі буханці хліба. Побачила темні тіні під очима Піти. Цікаво, він узагалі сьогодні спати лягав? Може, ненадовго. Я згадала, як він згодився тікати разом зі мною, як став поряд, щоб захистити Гейла, згадала його готовність в усьому мене підтримувати, в той час як я так мало віддаю йому навзамін! Хай що я роблю, я завжди комусь завдаю болю.

— Піто...

— Просто піди відпочинь, гаразд? — не дав він мені договорити.

Я навпомацки піднялась нагору, залізла під ковдру й одразу ж заснула. В якусь мить уві сні зринула Клівія, дівчина з Округу 2. Мені снилося, що вона женеться за мною, потім валить мене на землю і дістає ніж, щоб понівечити мені обличчя. Встромлює його глибоко мені в щоку, розтинаючи шкіру. Далі Клівія почала трансформуватися: її обличчя видовжилось і перетворилось на звірячу морду, на шкірі почало рости темне хутро, нігті перетворились на довжелезні пазурі, але очі залишились незмінними. Вона перетворилась на мутанта з тих вовкоподібних творінь Капітолія, які тероризували нас останньої ночі на арені. Закинувши голову, вона довго та зловісно вила, і її виття підхопили інші мутанти. Клівія почала лизати кров, що цебеніла з моєї рани, і кожен її доторк відгукувався новою хвилею болю. Я здушено зойкнула і прокинулась — мені водночас було і жарко, і холодно. Я погладила ушкоджену щоку і згадала, що то не Клівія, а Тред понівечив моє нещасне обличчя. Закортіло, щоб поруч був Піта, щоб заспокоїв мене, а потім я згадала, що більше не можна цього хотіти. Я вибрала Гейла й повстання, а майбутнє з Пітою — це сценарій Капітолія, не мій.