Ерагон - Паолини Кристофер. Страница 51

— А вони вміли користуватися магією? — не вгавав юнак.

— Ніхто цього тобі не скаже, але вони робили дивовижні речі, — терпляче пояснив Бром. — Коти-перевертні завжди знали, що й де має статися, і так чи інакше брали в тих подіях участь, — Бром глибше насунув капюшон, ховаючись від пронизливого вітру.

— А що таке Хелгрінд? — знову спитав Ерагон.

— Побачиш сам, коли прибудемо до Драс-Леони, — неохоче відказав старий, закутуючись у каптур.

Коли Тейрм зник із поля зору, Ерагон подумки покликав: «Сапфіро!». Кінь під ним збентежено нашорошив вуха.

Сапфіра миттю озвалася й мерщій полетіла їм назустріч. Обидва мандрівники побачили, як вона розмитою чорною цяткою відокремилась від хмари, і незабаром її крила вже розсікали повітря зовсім поруч. Сонячні промені лягали на тонку шкіру, і перетинки крил здавалися напівпрозорими. Здійнявши куряву, дракон плавно приземлився.

— Я повернуся до обіду, — сказав Ерагон, передаючи Бромові свого коня.

Старий нервово кивнув.

— Бажаю приємно провести час, — мовив він і, глянувши на Сапфіру, додав: — Радий тебе бачити.

— Взаємно, — сухо мовила та.

Ерагон виліз драконові на плечі, міцно схопившись руками за шию, і за мить обоє були вже в повітрі. Сапфіра впевнено розсікала небо, здіймаючи хвостом повітряні хвилі.

— Тримайся! — гукнула вона Ерагону й, дико загарчавши, описала величезну петлю. Стиснувши дракона самими ногами, хлопець здійняв руки вгору й радісно закричав.

— А я не знав, що можу літати без сідла! — збуджено гукнув Ерагон до Сапфіри.

— Я теж не знала, — озвалася та, захихотівши. Юнак міцно обійняв дракона за шию, й вони стрімголов помчали вперед.

Невдовзі відсутність сідла стала помітнішою — ноги почало пекти, а руки й обличчя закоцюбли від холоду. Тепла Сапфірина шкіра вже не захищала юнака від скаженого вітру. Коли вони приземлились, Ерагон зіщулився й поспішив знайти якусь сонячну місцинку. Під час обіду юнак спитав у Сапфіри:

— Ти не проти, якщо далі я їхатиму на Кадоці?

Парубок знову вирішив розпитатися в Брома про його минуле.

— Не проти, якщо потім усе мені розкажеш, — погодився дракон, і Ерагон навіть не здивувався, що той читає його думки. Через цей зв’язок від Сапфіри було годі щось приховати. Попоївши, вони з Бромом рушили далі, а дракон летів попереду.

— Я хотів би з вами поговорити, — нарешті озвався хлопець, притримуючи коня. — Я збирався зробити це ще тоді, як ми приїхали до Тейрма, але вирішив зачекати.

— Поговорити про що? — спитав Бром.

— Останнім часом я почув багато такого, що було мені незрозуміле, — обережно почав Ерагон. — Наприклад, хто ваші друзі і чому ви ховалися в Карвахолі? Я довіряю вам, але маю знати більше і про вас, і про те, що ви насправді робите. Що ви вкрали в Джиліді і що таке туата ду оротрім, якому ви мене навчаєте? Гадаю, після всього, що сталося, я маю право на пояснення.

— Отже, ти нас підслуховував, — мовив Бром.

— Тільки одного разу.

— Бачу, на сором’язливість ти не хворієш, — похмуро гмукнув старий. — А чому ти гадаєш, що це якось стосується тебе?

— Взагалі-то, я так не думаю, — погодився Ерагон. — Просто дивно, що саме тоді, як ви ховалися в Карвахолі, я знайшов Сапфірине яйце. До того ж, ви багато знаєте про драконів… Чим більше я про це думаю, тим менше мені віриться у випадковість. Існують також інші підказки, на які я раніше не звертав уваги, але тепер усе стає на свої місця. Наприклад, ви передбачили напад разаків, а самі вони втекли, щойно ви до них наблизилися. Також я впевнений, що ви якось причетні до появи Сапфіриного яйця. Ви ж нічого не розповіли, і ми з Сапфірою не можемо й далі нічого не знати.

— А ти не міг би трохи зачекати? — Бром зупинив свого Сніговія. Та юнак уперто похитав головою, і старий скрушно зітхнув: — Було б значно легше, якби ти не ставився до світу з підозрою, — мовив він. — Утім, тоді б ти мене не цікавив.

Ерагон не був упевнений в тому, що це похвала, тому вирішив нічого не відповідати.

— Добре, я розповім тобі, — вирішив Бром, закурюючи люльку й пихкаючи димом. — Але розкрити всі таємниці я не можу.

Ерагон спробував був заперечити, проте старий спинив його жестом.

— Це зовсім не тому, що я хочу приховати від тебе якісь факти, а тому, що більшість секретів мені не належать, — пояснив він. — Нехай про них тобі розповість хтось інший.

— Гаразд, — погодився хлопець. — Тоді поясніть хоча б те, що можете.

— Ти впевнений? — перепитав Бром. — Не ображайся, але я маю вагомі причини для мовчанки. Одним словом, я захищав тебе від темних сил, які будь-кого можуть розірвати на шматки. Коли ти про них дізнаєшся, то назавжди втратиш спокій. Але зможеш обрати ту чи іншу позицію. То ти справді хочеш усе це знати?

— Я не можу жити в темряві, — тихо мовив Ерагон.

— Ну що ж, це гарні слова, — кивнув Бром. — Гаразд. Отже, знай, що в Алагезії триває війна між варденами та імперією. Однак це далеко не поодинокі сутички, друже мій. Вони зійшлися в смертельному двобої… І все через тебе.

— Через мене? — вигукнув Ерагон. — Але ж це неможливо! Я не маю з ними нічого спільного!

— Зараз не маєш, — уточнив старий. — Утім, б’ються вони саме за тебе. Вардени з імперією прагнуть не влади чи нових земель. Їхня мета — підкорити нове покоління вершників, до якого ти належиш. Той, хто керуватиме ними, стане єдиним господарем Алагезії.

Ерагон марно намагався зрозуміти те, що каже йому Бром. Невже стільки людей цікавляться ним і Сапфірою? Адже допіру ніхто, окрім Брома, не переймався його долею. Сама думка про те, що за нього б’ються імперія й вардени, була такою дикою, що не трималася в голові.

— Але ж усіх вершників, за винятком тих, що стали на бік Галбаторікса, було вбито, — нарешті озвався юнак. — До того ж, вершники короля теж, здається, загинули. І в Карвахолі ви говорили, що в Алагезії немає драконів.

— Я збрехав, — пояснив Бром. — Так, вершники зникли, але в Галбаторікса залишалося три драконячих яйця. А відколи народилася Сапфіра — у нього є тільки два. Король заволодів тими яйцями під час останньої битви з вершниками.

— Тож невдовзі з’являться ще два вершники, що служитимуть королю? — злякався Ерагон.

— Саме так, — підтвердив Бром. — І якраз тому тепер тривають смертельні перегони. Галбаторікс шукає людей, для яких призначено ті яйця, а вардени будь-що намагаються вбити їх, як потенційних вершників, або викрасти яйця.

— Але звідки ж узялося Сапфірине яйце? — спитав юнак. — Невже хтось украв його в короля? І чому ви про це не знаєте?

— Надто багато питань, — зітхнув Бром. — Ця історія має перший розділ, події якого відбувалися задовго до твого народження. Тоді я був молодий і, зрозуміло, не такий розумний. Я ненавидів імперію, на те було багато причин, тому всіма можливими способами намагався робити їй шкоду. Мої переконання привели мене до вченого, до Джоуда, який знайшов книгу, де було написано про таємну лазівку до замку Галбаторікса. Зрадівши, я познайомив його зі своїми друзями варденами, і вони разом спланували викрадення яйця.

«Он як! Вардени!» — подумки відзначив Ерагон.

— Утім, щось пішло не так, і викрасти пощастило тільки одне яйце. Наш шпигун утік і більше ніколи не повертався до варденів. Тому знайти його, повернувши яйце, було наказано нам із Джоудом.

Бром замислено дивився в далечінь, його голос захрип.

— Напевно, це були найдовші пошуки, які знала історія. Де ми тільки не були! Нам довелося битися і з разаками, і з Морзаном, останнім із клятвопорушників, найвідданішим слугою короля.

— З Морзаном? — перепитав Ерагон. — Але ж це той, хто багато років назад виказав вершників Галбаторіксу!

— Ну то й що? — не зрозумів Бром. — Так, він був старий, але дужий і жорстокий. Ми вже зустрічалися з ним під час бою, тому пошуки яйця… Словом, це було дещо особисте. Коли я дізнався, що яйце бачили в Джиліді, то вирушив туди й бився з Морзаном за право володіти ним. Це була запекла битва, але врешті-решт я переміг. Під час бою Джоуд десь зник. Шукати його в мене не було часу, тому я повернувся з яйцем до варденів, що доручили мені піклуватися про майбутнього вершника. Я погодився й вирішив сховатися в Карвахолі, де вже бував раніше. Мені здавалося, що з часом вардени озвуться, проте я так і не дочекався від них звістки.